СИНТЕЗ ТА ВЛАСТИВОСТІ ЗМІШАНОЛІГАНДНИХ КОМПЛЕКСНИХ СПОЛУК КУПРУМУ(ІІ) НА ОСНОВІ КОМПЛЕКСОНІВ

Abstract

Дисертація присвячена систематичному дослідженню змішанолігандного комплексоутворення іонів купруму(ІІ) з комплексонами різних класів (1- гідроксиетилідендифосфонова кислота – ОЕДФ, Н4hedpa; N-(2- гідроксиетил)іміно-N,N-діацетатна кислота – ГЕІДА, Н2heida) та додатковими N - донорними лігандами (2-аміноетанол, етилендіамін, гліцин, лізин). Методами рН – потенціометрії, спектрофотометрії, полярографії встановлено закономірності процесу утворення у водних розчинах комплексів Cun(HmL)Хk (n = 1÷2; m = 2÷0, k = 1÷2; L – комплексон, X – додатковий ліганд) в залежності від концентрації металу і ліганду, співвідношення компонентів та кислотності розчинів. Для hedpa та heida встановлено утворення змішанолігандних комплексів з усіма вивченими лігандами складу Cu(ІІ) - L - X = 1 : 1 : 1. Для hedpa також доведено утворення біядерних змішанолігандних комплексонатів у водних розчинах складу Cu(ІІ) - L - X = 2 : 1 : 2. Розраховано константи стійкості змішанолігандних комплексів у водних розчинах. Показано, що комплексони hedpa та heida утворюють змішанолігандні комплексні сполуки з іонами купруму(II) переважно з N-донорними фрагментами додаткових лігандів. Виділено в твердому кристалічному стані змішанолігандні комплексонати Cuheidaen∙3H2O та Cuheidamea. Методами ІЧ-спектроскопії та термогравіметричного аналізу показано входження до складу комплексних сполук двох лігандів різної природи, а також відмінності у координації молекул води. За результатами рентгеноструктурного дослідження виділених сполук наведено будову змішанолігандних комплексів Cuheidaen∙3H2O та Cuheidamea. Знайдено структурні відмінності в будові координаційної сфери іонів купруму(ІІ). Етилендіамін як потенційно бідентатний ліганд проявляє дентатність 2, тоді як 2-аміноетанол – 1. Розроблено методики отримання водних розчинів змішанолігандних комплексів іонів купруму(ІІ) з hedpa та heida, які дозволяють отримувати сполуки заданого складу. 20 Водні розчини отриманих сполук проявили високу рістрегулюючу здатність відносно рослин у дослідах і запропоновані до промислового випуску у якості препаратів для позакореневого підживлення.