УДК 304.2

Н.Ю. Луценко (асп.)

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

Модель мережевого простору: філософськО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ аналіз

В даній роботі розглядається феномен мережевого простору з точки зору вивчення двох основних елементів будь-якої мережі: природи суб’єктів (вузлів) мережевого простору та семіотики мережевих інтеракцій (міжвузлових взаємодій). На їх основі був проведений морфологічний аналіз мережевого простору та виокремлено чотири рівня такої моделі.

Ключові слова: мережа, мережевий простір, знак, знакова система, форма руху матерії.

Актуальність даного дослідження обумовлена реаліями сучасного світу, у побудові якого все більше вбачають мережевий принцип. Це продукує необхідність узагальнення знань про мережі за рахунок побудови моделі мережевого простору.

Значний внесок у вивченні мережевих структур зробили такі вчені як: Дж. Арквіллі; М. Кастельс; Е. Тофлер та ін. Вони розглядали даний феномен з різних позицій, обумовлених у більшій мірі специфікою однієї галузі, та поза їх увагою, нажаль, залишилась цілісна картина бачення даного явища як єдиної моделі охоплення органічного та неорганічного світу.

Щодо проблем комунікації як основної форми міжвузлової взаємодії в мережевому просторі, особливу увагу потрібно віддати працям вчених, які наголошували на дотичності семіотичних вчень з філософською думкою. Серед них: Дж. Локк, який висунув ідею про заперечення божественного походження мови та був першим, хто ввів поняття «знак»; Д. Пойнсот, який підсумував результати вивчення знаків в схоластичній середньовічній науці та розробив першу класифікацію знаків; Г. Лейбніц, що намагався будь-якому поняттю надати символічного трактування, тим самим започаткувавши семіотичну думку; Ч. Морріс – один із перших, хто систематизував семіотику як науку.

Пізніше погляди Ч. Морріса продовжили Ч. Пірс, Ф. де Соссюра та ін. Ч. Пірс, наприклад, зобразив людину як творця та як інтерпретатора знаків, а Ф. де Соссюра запропонував структурний метод дослідження мови та інших знакових систем.

Проте, як засновники семіотичних вчень, так і їх сучасні послідовники вивчають поняття взаємодій через знакові системи переважно на соціальному рівні, залишаючи поза увагою нижчі щаблі організації життя та оминувши неорганічні рівні комунікаторів.

Ідеї систематизації біологічної реальності, в свою чергу, знайшли відображення в працях В. Вернадського, Е. Бауера, В. Станчинського та ін., проте вони також не знайшли своє відображення в неорганічних мережах.

Щодо філософського трактування поняття «простору» як первинної субстанції всього живого, а також взаємозв’язку даного терміну з формами руху матерії, то на цьому наголошували такі вчені як: Ф. Енгельс, акцентувавши увагу на нескінченності простору та матерії; І. Ньютон, який вивчав у «вакуумному» просторі механізм взаємодії тіл; Платон і Арістотель, які стверджували, що саме «форма» створює матерію та ін.

Усі вищезазначені погляди різняться визначенням щодо трактування простору як «форми» та як «міри». На сьогодні так і не існує єдиної однозначної думки з приводу цього. До того ж відсутнє наукове підґрунтя з приводу характеристик простору, яких він набуває саме у мережевій взаємодії.

Отже, проблемна ситуація роботи полягає у відсутності теоретичного підґрунтя вивчення мережевих взаємодій як єдиного механізму організації мережевого простору.

Мета даної статті – здійснити морфологічний аналіз мережевого простору.

Мережевий простір доцільно розглядати в широкому та вузькому значенні. По-перше, мережевий простір у вузькому розумінні – це складне нелінійне самоорганізуюче утворення, що складається з вузлів та міжвузлової взаємодії. По-друге, мережевий простір у широкому розумінні – це складне нелінійне самоорганізуюче утворення, що складається з вузлів та міжвузлової взаємодії, де вузлом виступає окремо функціонуюча мережа.

Дані визначення охоплюють і межі простору функціонування мереж, адже якщо вузлом у нелінійному утворенні буде виступати окремо функціонуюча мережа, межі охоплення такого мережевого простору будуть значно більші, ніж іншого мережевого простору, де вузлами виступатимуть окремо існуючі об’єкти, події чи явища. Проте, зазначимо, що у першому випадку, коли вузлом виступатиме самостійно функціонуюча мережа, кожен окремий вузол матиме всередині себе окремий простір, який також буде мережевим. В такому випадку треба розглядати мережевий простір з наповненням іншими мережевими просторами, так би мовити: «мережевий простір в мережевому просторі».

Кожна мережа за своєю структурою має 2 компоненти: вузол і міжвузлові взаємодії. Спробуємо побудувати модель мережевого простору за ієрархічним принципом організації природи вузла та критерієм складності міжвузлової взаємодії.

Необхідно також врахувати той факт, що простір як філософська категорія розглядається майже завжди нерозривно від поняття часу. Простіром є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Загальне розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при характеристиці матеріального об’єкту або множини таких об’єктів, що займають різне положення в просторі. Часом є форма буття матерії, що виражає тривалість її існування, послідовність зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем. У природно-науковій літературі поняття час нерідко вживається як синонім поняття тривалість. На це звертав увагу англійський фізик і філософ І. Ньютон. Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж об’єкту, який змінює свої властивості. Простір і час нерозривно зв’язані між собою, їх єдність проявляється у русі і розвитку матерії [10, с. 343].

Компонуючи такі уявлення про простір ми спробуємо розглянути морфологію мережевого простору з точки зору етапів еволюції матеріальних систем, а точніше в контексті послідовності зміни форм руху матерії – від нижчого до вищого. Під формою руху матерії розуміється рух, який пов’язаний з певним матеріальним носієм, що охоплює явища, які підпорядковуються одним і тим же закономірностям [10, с. 342]. Онтологічну частину сучасного буття в її історичному розвитку відображає класифікація форм руху матерії, запропонована Ф. Енгельсом у середині XIX ст., за якою існує п’ять форм руху матерії:

- механічний рух – переміщення макротіл у просторі;

- фізичний рух – рух молекул;

- хімічний рух – взаємодія атомів;

- біологічний рух – життя - рух білкових тіл;

- соціальний рух – розвиток суспільства і людини [5, с. 228].

Зауважимо, що кожна вища форма руху породжується простішою і кожна наступна включає в себе всі нижчі.

В такому контексті мережевий простір матиме чотирьохрівневу структуру:

1) Мікрорівень мережевого простору. Даний рівень можна назвати природним рівнем. Адже вузлами цього рівня мережевого простору виступатимуть природні явища та події (наприклад, річкова мережа, екологічна мережа тощо). Мікрорівень мережевого простору охоплює механічну, фізичну та хімічну форми руху матерії. Механізмами функціонування мереж даного рівня являються механізми на основі енерго-речовинних зв’язків.

2) Мезорівень мережевого простору. Даний рівень охоплює системи мереж переважно на біологічному рівні, тому інакше кажучи це біологічний рівень мережевого простору. Вузлами мереж тут виступають сегменти живого організму та цілі живі організми (царства Тварини, Рослини, Грибів, Бактерій, Вірусів, Найпростіших, Археїв та Хромисті). Цей рівень охоплює механічну, фізичну, хімічну та біологічну форми руху матерії. Механізмами функціонування мереж даного рівня також являються механізми на основі енерго-речовинних зв’язків. Прикладами мережевого простору мезорівня можуть бути: внутрішньоклітинні мережі (сигнальні пептиди), міжклітинні мережі (медіатори, імунні взаємодії), мережі всередині організму (гормони, умовно-рефлекторні реакції) та міжорганізмові мережі (телергони, феромони, аттрактанти).

3) Макрорівень мережевого простору. Макрорівень мережевого простору, окрім біологічних особливостей, набуває ще і соціальних, тому доречно його буде назвати соціальним рівнем. Вузлами на такому рівні виступають людина або група людей, як високорозвинена соціальна ланка всього живого. Адже усі види людських об’єднань, які мають справу з масовістю і регулярністю – спираються на мережевий принцип. Згідно із даним твердженням, ідею мережевих зв’язків можна знайти в будь-яких проявах повсякденного життя людини. Розглядаючи мережу з позиції соціальних взаємодій, найголовніша мета мережі – підтримка і поліпшення людського існування у світі, яке багато в чому є саме мережевим. Прикладами мережевого простору на такому рівні є різноманітні соціальні мережі. Соціальні мережі – феномен мережевого спілкування, що охопив всесвітній соціум третього тисячоліття з незвичайною швидкістю. Його філософське осмислення ще далеко попереду, проте вже сьогодні представникам гуманітарних наук ясно, що нове комунікативне середовище надало свободу самовираження, з одного боку, а з іншого – призвело до звільнення індивідуальної та соціально-психологічної напруги, адже конфліктогенності реальної життєвої ситуації надали можливість людям спілкуватися поза інституційно-регламентованих установлень, прийнятих в реальному житті. Соціальний мережевий сервіс вчасно виявився зручним майданчиком, що сформував людей в мережеві спільноти [4, с. 13]. Макрорівень мережевого простору крім механічної, фізичної, хімічної та біологічної форми руху матерії, охоплює іще і соціальну. Механізмом функціонування тут є механізм комунікації на основі інформаційних зв’язків.

4) Мегарівень мережевого простору.

Даний рівень набуває технологічного забарвлення, тому назвемо його технологічним рівнем. Функцію мережевих вузлів тут виконують продукти людської діяльності. Найбільший за масштабом охоплення рівень. Він також обіймає усі п’ять форм руху матерії: механічну, фізичну, хімічну, біологічну і соціальну. Механізм функціонування на цьому рівні є механізми комунікації на основі масових інформаційних зв’язків. Серед прикладів мережевого простору на його мегарівні можуть бути мережі супермаркетів, міжнародні економічні мережі, мережа Інтернет тощо.

Щодо функціонування такої чотирьохрівневої моделі мережевого простору, можемо сказати, що будь-який мережевий простір за своєю суттю є семіотичним.

У процесі людського буття в історичній хронології змінювався і зміст самого мережевого простору. Якщо розглядати такі трансформації у площині п’яти існуючих на сьогоднішній день форм руху матерії, стане очевидним той факт, що якісні зміни мережевого простору відбуваються і за рахунок вдосконалення міжвузлових взаємодій.

Дані взаємодії обумовлені їх цільовим призначенням, тобто яка інформація передається між вузлами мережі та кому вона призначена, технологіями передачі інформації, її сприйняттям, комунікативними засобами тощо.

У певному граничному сенсі весь світ можна розглядати як самі лише зв’язки. Адже семантичного значення будь-який зміст набуває лише за рахунок системи. Наприклад, мозок людини містить в собі мільярди нейронів, проте це лише клітини, а мозкова діяльність здійснюється лише за рахунок встановлення зв’язку між ними.

Дані комунікативні операції здійснюються завдяки певним знакам та знаковим системам. Для кращого розуміння даної інтерпретації, надамо визначення наступним поняттям:

Знак – це певний емпіричний матеріальний об’єкт, який сприймається на чуттєвому рівні, виступає у процесі спілкування і мислення людей та являється представником якогось іншого об’єкта [9, с. 91].

Знакова система – це система одноманітно трактованих повідомлень та сигналів, якими можна обмінюватися в процесі спілкування. Іноді знакові системи допомагають структурувати процес комунікації з метою надання їй певної адекватності в плані реакцій [9, с. 94].

Під знаковою системою також розуміється набір знаків – одного типу або ж декількох типів. Щодо основних характеристик знакових систем, то вони задаються семіотичним змістом їх базисного знака, ступенем його абстрактності та його місцем у ряді всіх інших зазначених базисних знаків.

Семіотика – наука про знаки і знакові системи, що дозволяє виявити знаковий характер різних ситуацій в людському суспільстві. Особливий інтерес представляє семіотичний підхід до вирішення прикладних завдань, пов’язаних з дослідженням і проектуванням знакових систем, що використовуються в процесах передачі та обробки інформації [1, с. 236].

Так, розглядаючи мережевий простір в контексті механізмів міжвузлової взаємодії на найнижчому його мікрорівні, можна сказати, що відбувається вона за рахунок найпримітивніших зв’язків переважно за рахунок фізичного взаємовпливу. Так, у всесвітній річковій мережі взаємодія річок (вузлів мережі) відбувається за рахунок «вливання» однієї річки в іншу. Ніяких передач інформаційних сигналів на цьому рівні більше не здійснюється.

Щодо наступного мезорівня мережевого простору, зауважимо, що сьогодні все частіше вчені в області біології звертають свою увагу на дослідження семіотичних теорій. Це пояснюється, насамперед, необхідністю розгляду живих організмів з точки зору знакових систем, а сутність живого пов’язана з інтерпретацією знака.

Сьогодні вчені в області біології відкрили так звані макромолекулярні тексти – основи життя, що започаткували біосеміотичну парадигму вчень. Її основоположна ідея – це те, що основа всього живого – побудовані з молекул тексти, тобто не розгалужені лінійні ланцюжки дискретних символів, взятих з того чи іншого невеликого фіксованого алфавіту.

Важливим моментом є те, що окрім примітивної взаємодії на механічній, фізичній та хімічній основі, на біологічному рівні мезорівня мережевого простору з’являється вже процес комунікації як інформаційно-змістової взаємодії.

Комунікація (лат. сommunicatio) – це шлях повідомлення та форма зв’язку між двома або більше індивідами, засновані на взаєморозумінні.

Таким чином, комунікація, як фундамент мережі – це багатовимірний комплекс параметрів взаємодій, що включає до себе фізичні, математичні, просторові та інформаційні характеристики [4, с. 12].

Тут слід також розмежувати поняття «сигналу» та «знака» (хоча, зазвичай у питанні комунікації їх ототожнюють). Сигнал – вплив зовнішнього середовища, який тварини здатні співставити з іншими зовнішніми впливами і які орієнтують істоту відносно певної події [8, с. 24]. Знаком же прийнято називати процес або явище, що визиває уявлення про щось, несе інформацію (повідомлення) про якусь подію [8, с. 24].

Про знаки можна говорити на рівні перцептивної стадії. Сигнали і знаки представляють собою фактори, які спонукають спрямовану розрядку вільної енергії [8, с. 24].

Для того, аби визначити особливості знаків та знакових систем на даному мікрорівні мережевого простору, зауважимо, що існує значна кількість їх класифікацій, заснованих на відмінностях форми, змісту, зв’язку форми зі змістом та інших параметрів. До теперішнього часу зберігає своє значення класичний (введене Ч. Пірсом) поділ знаків на три групи: ікони, індекси і символи.

Проте дана класифікація є, на наш погляд, дещо недосконалою для розгляду особливостей міжвузлових комунікацій моделі мережевого простору. Наприклад, дана класифікація Ч. Пірса претендує лише на попередній огляд, а не на семіотичний, і тим більше не на філософський аналіз.

Ми пропонуємо взяти за основу класифікацію А. Соломоніка, в якій знак розглядається як із семіотичної, так і з філософської точки зору, крім того проходить ця класифікація за двома напрямками – аналіз знаків та аналіз знакових систем. Кожен тип таких систем розвивався і розвивається від найпростішої символіки до все більш складної і абстрактної, і кожен тип знакових систем в своєму історичному розвитку повторює всі ті стадії, які були виявлені в даній класифікації в її повному вигляді.

Таким чином дана ієрархія знакових систем, заснована на двох ознаках поділу – тип знакових систем та їх базисний знак – приймає наступний вигляд:

- природні знакові системи, де базисним знаком є природні знаки;

- образні знаки – образ;

- мовні системи – слова;

- системи записів – ієрогліфи;

- математичні коди – символи [9, с. 43].

Отож за даною класифікацією, на мезорівні мережевого простору існують природні та образні знакові системи міжвузлової взаємодії.

Під природними знаками прийнято розуміти речі і явища природи. Не всі предмети виступають як знаки, а тільки ті, які вказують на інші предмети і розглядаються як носії інформації про них. Найчастіше природний знак є часткою якогось цілого і тому дає інформацію про останній [9, с. 42].

Природні знаки – це знаки-ознаки. Простий приклад: дим як знак вогню.

Щоб розуміти природні знаки, треба знати, ознаками чого вони є, і уміти сприймати інформацію, що міститься в них. Прикмети погоди, сліди звірів, розташування небесних світил можуть багато що сказати тому, хто здатний «розшифровувати» ці знаки. Той же, хто не здатний це робити, швидше за все, просто не сприйме їх як знаки.

Образні знаки, на відміну від природних, вже не є частиною того, що вони позначають, хоча зовнішня схожість знаку з предметом, що їм позначається, залишається [9, с. 43]. Прикладом може бути відображення тварини у воді.

Так чи інакше, мова йде про те, що у живих організмів існують семіотичні засоби, знаки.

Тварини, в свою чергу, також спілкуються на рівні знаків, які стають для представників окремих видів універсальною грамотою.

Якщо говорити про так названу мову тварин, а точніше про їх сигнальні системи, можемо переконатися в наявності досить складних по кількості знаків і різноманітності їх матеріального втіленням. І мова йде не про те, як деякі тварини можуть імітувати людську мову, подібно тому, як деякі птахи – папуги, шпаки та інші – можуть повторювати слова та деякі фрази людини, інколи навіть доречно.

Досить часто у тваринному світі використовуються звукові сигнали: співи та крики птахів, свист та вереск у гризунів, виття і гарчання у хижаків.

У цілому, в якості вираження мови тварин виступають надзвичайно різноманітні феномени – лише б їх можна було сприйняти органами чуттів. Це і звукові, і ультразвукові сигнали, рухи тіла, забарвлення і його зміна, специфічні запахи тощо. Асортимент смислів, які передаються в таких системах знаків тут небагатий. Це, насамперед, «тривога» (небезпека), «загроза» (відлякування), «покірність» (підпорядкування), «володіння» (власність), «запрошення» (заклик до створення сім’ї, до створення потомства).

Отже, двобічність даних одиниць не підлягає сумніву: як і у людській мові, у них є свій план вираження і план змісту. Так вимальовується інша ознака таких знакових систем – їх умовність.

Проте, чи можна вважати, що даним сигналам притаманна інша важлива якість знаків мезорівня мережевого простору на міжорганізмовому щаблі – навмисність? Певно, що ні. Навмисність – прояв розуму. Людина, використовуючи певний знак та знакову систему намагається свідомо передати інформацію іншій людині. Тварини ж роблять це в силу своїх успадкованих інстинктів і набутих рефлексів. Тому знакова система тварин є закритою: нових знаків в ній не утворюється.

А от на наступному мегарівні мережевого простору, людська мова постійно поповнюється новими словами, синтаксичними конструкціями тощо.

Тварини також не мають здатність до абстракції і створенню спільних ідей, так як вони не використовують слова чи інші узагальнюючі знаки.

Відмітимо, що останнім часом все більше з’являється наукових думок та практичних прикладів з приводу неймовірних можливостей «спілкування» між собою дельфінів та мавп [7, с. 15]. Проте, висловлювання в цю адресу нічого в сутності не міняють: природа тварин не розрахована на спілкування з людиною, а також між собою їм особливо «спілкуватись» нема про що. Те мале, що ці істоти мають повідомити одна одній, може бути виражено і без членороздільної мови. Тварини «говорять» тільки про себе, а точніше, про те, що з ними відбувається в даний момент: ні на минуле, ні на майбутнє це не поширюється [7, с. 56].

Людська ж мова, на думку французького мовознавця А. Мартине, – це «здатність сказати все» [2, с. 31].

Отже, у процесі суспільно-практичної діяльності інформація, об’єктивно існуюча у природі, трансформується в якісно нову форму – інформацію соціальну. Соціальна інформація, в свою чергу, – це інформація, яка свідомо організована в процесі соціального відображення [1, с. 96].

Це вже відбувається на макрорівні мережевого простору, де окрім природних та образних знакових систем, знаходять своє місце мовні системи, системи записів і математичні коди.

Мова являє собою універсальний засіб спілкування і вся сукупність мовних елементів, увесь устрій мови пристосований для цього. Системність, поліфункціональність, варіативність мови і слова, як її основної одиниці визнані їх фундаментальними якостями.

Отже, на даному рівні мережевого простору ключовим видом інформаційно-змістової міжвузлової взаємодії є спілкування.

Спілкування не можна розглядати як простий рух інформації, тут мова йде про відношення двох індивідів, кожний з яких є активним суб’єктом, а взаємне інформування їх передбачає налагодження спільної діяльності [7, с. 60].

При цьому наголошується, що в ряді наукових робіт поняття «спілкування» тісно пов’язується з поняттям «комунікація». Головним чином це відноситься до лінгвістичних досліджень, де спілкування розглядається як актуалізація комунікативної функції мови в різних мовних ситуаціях.

Мова йде про те, що спільна діяльність людей пов’язана не тільки з фізичним впливом на природу та суспільство, а й з обміном інформацією між людьми (як всередині одного, так і між різними поколіннями), що забезпечує спадкоємність між ними. Такий обмін і зберігання інформації здійснюються за допомогою особливої системи знаків і символів, що можуть являти собою як звичайні предмети, яким надано те чи інше культурне і суспільне значення, так і їх мовне вираження.

Створення знаків – суто людська особливість. Існуючі у тварин знаки і сигнали пов’язані лише з поведінкою і особливостями життя того чи іншого виду. Вони склалися в процесі еволюції виду і передаються генетично. Людина ж свідомо створює свої знаки. Вони не є для неї вродженими, оскільки являють собою форму існування людської культури.

Наступне, що слід сказати про людську мову, притаманну макрорівню мережевого простору, це те, що вона наскрізь ієрархічна: менші одиниці служать тут для організації більших одиниць.

Соціальні істоти мають особливо складні форми спілкування, що виражаються в узгоджених спільних діях для ефективного функціонування свого суспільства як єдиного цілого. Адже чим вищий інтелект тварини, тим складніша знакова система.

Одна з найтиповіших схем класифікації знаків, які використовується людиною в процесі спілкування на соціальному рівні мережевого простору:

1) Образні знакові системи (образотворче мистецтво, музика, танці, міміка, жести.

2) Конвенціональні знакові системи, що поділяються на:

а) природні мови (усна та письмова мови);

б) формальні мови (алгоритмічні, інформаційні, спеціалізовані (математика, логіка, хімія), штучні (есперанто, волапюк тощо);

в) системи записів (нотна грамота, формули, шахматна нотація тощо).

3) Натуральні знакові системи (колекції мінералів, сліди звірів, зоряне небо тощо).

Людське спілкування багатопредметне, воно найрізноманітніше за своїм внутрішнім змістом. Наприклад:

Матеріальне – обмін продуктами і предметами діяльності, які в свою чергу служать засобом задоволення актуальних потреб суб’єктів.

Когнітивне – обмін знаннями.

Діяльне – обмін діями, операціями, уміннями, навичками.

Кондиційне – обмін психічними чи фізіологічними станами. 

Мотиваційний – обмін спонуканнями, цілями, інтересами, мотивами, потребами.

Мета спілкування – це те, заради чого у людини виникає даний вид активності. У тварин метою спілкування може бути спонукання іншої живої істоти до певних дій, попередження про те, що необхідно утриматися від будь-якої дії. У людини кількість цілей збільшується. Якщо у тварин мета спілкування зазвичай не виходить за рамки задоволення актуальних для них біологічних потреб, то у людини вона являє собою засіб задоволення багатьох різноманітних потреб: соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних, потреб інтелектуального росту, морального розвитку та ряду інших.

Так, в процесі історичного розвитку суспільства і культури відбувається складна взаємодія традиційних та інноваційних програм, в результаті якого формується їх складна ієрархія, представлена різними кодами (знаковими системами), що безпосередньо або опосередковано керують вчинками і діями людей. Вони можуть конкретизуватися, видозмінюватися, втрачати ступінь своєї актуальності і, навпаки, ставати реальними безпосередніми регуляторами нових видів діяльності, поведінки та спілкування, породжуючи відповідні зміни в житті суспільства. Сучасний приклад тому – розмивання міжетнічних кордонів, а також демаркаційних ліній між масовою і елітарною культурами, субкультурами.

У людини як соціальної істоти глибоко укорінена потреба в живому спілкуванні, особливо це помітно в сучасному урбанізованому суспільстві, де головну роль відіграють технічні засоби спілкування, а зона особистих контактів постійно скорочується.

Певна річ, відповідні засоби спілкування виникли не відразу. Їх становлення було, очевидно, складним та тривалим і відбувалося у взаємозв’язку з розвитком засобів праці й еволюцією мозку гомінід. Сучасні реконструкції цього процесу свідчать, що на певному етапі розвитку гомініди набули здатності створювати і застосовувати для впливу на психіку одне одного специфічні засоби – мовні знаки.

Щодо систем записів макрорівня мережевого простору, тут ієрогліфи як їх базисні знаки – стоять від свого референта ще далі, ніж слова, тому що по відношенню до вихідного референту вони вторинні [9, с. 45].

Ланцюжок утворюється наступним чином: «предмет або явище в дійсності – їх зображення в образах – слово його позначає – те ж слово, записане в письмі», – є ще один послідовний ряд знаків різного семіотичного сенсу і ступеня абстрактності.

Нарешті, вищий в ієрархії щабель знакових систем, рівень максимальної формалізації, а саме математичні коди. Ці системи не можуть бути задумані, і вже тим більше не можуть отримати практичного втілення без заздалегідь визначеної системи запису. Вони настільки абстрактні, що тільки в найпримітивніших випадках (наприклад, первинний усний рахунок) можуть існувати без значків і алгоритмів для їх трансформацій [9, с. 46]. Саме математичні коди вінчають піраміду знакових систем, винайдених людством для взаємодії з навколишньою природою.

Мегарівень мережевого простору включає в себе природні знакові системи, образні, системи записів, математичні коди та мовні знакові систем (останні лише за рахунок використання людини як засобу комунікації).

До кінця XX століття, завдяки розвитку науково-технічного прогресу, в людському суспільстві склалася система масової комунікації, яка поєднує в своїй структурі новітні технічні можливості поширення інформації на практично необмежену аудиторію.

Під масовою комунікацією як особливого типу інформаційно-змістової взаємодії мегарівня мережевого простору розуміється процес повідомлення інформації за допомогою технічних засобів – засобів масової комунікації (преса, радіо, телебачення) чисельно більшим розосередженим аудиторіям.

Комунікація ж в цьому співвідношенні розглядається як соціально інституціолізований процес передачі і сприйняття інформації, як в міжособистісному, так і в масовому спілкуванні по різним каналам за допомогою різних комунікативних засобів з метою впливу на соціальні процеси.

Тільки коли мережі в сучасному суспільстві отримали генеруючі можливості, вони вийшли із тіні класичних соціальних утворень. Нові комунікаційні технології полегшили стрімке розширення існуючих мереж і утворення нових. Завдяки таким технологіям зросла і сама об’єднуюча сила комунікації. Сьогодні будь-якому контакту передує вибір мережі, в якій він буде здійснений.

Комп’ютерні, інформаційні та телекомунікаційні технології, проникаючи в такі форми соціальної комунікації, як преса, телебачення, видавнича справа, радіо, кіно поступово стирають кордони між ними. Є підстави вважати, що в майбутньому всі ці форми утворять єдиний інтегрований інформаційний мережевий простір, який буде забезпечувати весь процес масової комунікації в суспільстві [1, с. 237].

Прогресивні інформаційні технології сучасного тисячоліття, що передбачають причетність широкого кола людей до вирішення проблем в різних сферах життєдіяльності продукують необхідність реалізації комунікативних можливостей людини і підвищення їх ефективності.

Це призводить до радикального перетворення не тільки власне комунікаційних процесів у суспільстві, але і типу зв’язку між людьми, характеру матеріального і духовного виробництва. Створення, зберігання, передача і споживання інформації проводиться на принципово іншій технологічній основі. Компактність нових систем зберігання інформації і здатність її надійного та швидкого перенесення на будь-які відстані робить можливою радикальну децентралізацію різноманітних процесів, включаючи виробництво, управління, освіту і т. д.

В умовах становлення інформаційного суспільства сучасні засоби масової інформації та інформаційні системи порушують кордони, системні властивості статі, класу, етносу, релігії, національності, субкультури. Вони руйнують колишні соціальні інститути, які формували ідентифікаційний процес – багатовимірний процес людського становлення. В мережевому суспільстві змінюються принципи не тільки матеріального, проте й духовного життя, перетворюються і колишні філософські уявлення про світ, час та простір. Сучасна інформаційно-технологічна парадигма розвитку суспільства привнесла абсолютно нову рису в суспільний розвиток – гнучкість.

Сьогодні серед новітніх інформаційних каналів особливе місце потрібно віддати Інтернет-комп’ютерній павутині. Через Інтернет люди різних країн і континентів спілкуються письмово і візуально, проводяться наукові конференції, входять до будь-якої бібліотеки, читають будь-яку газету і дізнаються найсвіжіші новини. Інтернет як засіб візуальної комунікації являється наймасштабнішим прикладом мережевого простору на мегарівні. Основними характеристиками такого соціовіртуального поля являються асинхронність спілкування і комунікації, наявність безтілесності партнерів у процесі комунікації, глобальність, креативність, обмеження можливості самовираження змістом тексту, інтерактивність, відсутність можливості статусного спілкування, гіпертекстуальність, мозаїчність, а також анонімність та гнучкість спілкування.

Таким чином, засоби комунікації мають величезний вплив на поведінку, як окремих індивідів, так і соціальних груп. Більше того, вони впливають на розвиток людської цивілізації в цілому. Отже, з часів започаткування соціального рівня мережевого простору і до появи його технологічного мегарівня відбувалась історична зміна комунікаційного типу міжвузлової взаємодії: від усної до письмової, від письмової до книжкової і, нарешті, до аудіовізуальної. Щодо перспектив розвитку останнього і наймасштабнішого мегарівня мережевого простору, можна сказати наступне.

Тепер, коли накопичено досвід в організації технологій переробки інформації, відбувається перехід до створення інформаційних технологій з використанням штучного інтелекту. Вважається, що основні напрями в галузі створення інформаційних технологій і штучного інтелекту пов’язані з винайденням ефективних систем подання знань і організацією процесу комунікації користувачів комп’ютерів. У такому випадку, якщо зі знакових систем міжвузлової взаємодії мегарівня мережевого простору вилучити ланку людського фактору (який виступає тут особливою технологією міжвузлової комунікації за допомогою мовних знакових систем, а не вузлом самої мережі), існує можливість створення нового, більш високорозвиненого рівня мережевого простору, де і в якості вузла мережі, і в якості комунікатора будуть виступати продукти людської діяльності.

Отже, якісним трансформаціям сучасного світу сприяє залучення все більш широких мас людей в комунікаційну та інформаційну сфери. Теорія мереж найбільш рельєфно змогла продемонструвати свій потенціал коли стала оперувати поняттям інформації. Все, що задовольняє вимогу взаємного комунікаційного зв’язку, задовольняє і вимогу мережі, адже динамічна інтеракція, яка характеризується сталістю та образним зв’язком, майже завжди має на увазі наявність мережі. А сама інформація як основа комунікації несе в собі характеристику мережевого простору.

Виходячи з вищевказаного, можна стверджувати, що кожен тип знакових систем розвивався і розвивається від найпростішої символіки до все більш складної і абстрактної, і кожен тип знакових систем у своєму історичному розвитку повторює всі ті стадії, які ми запропонували в нашій ієрархічній моделі мережевого простору. В ній показана ієрархія існуючих знакових систем в контексті мережевих інтеракцій у міру їх розвитку і остаточного формування з філо- та онтогенетичних параметрів по відношенню до будови того чи іншого мережевого простору як соціосемантичного явища і відображається вона в чотирьох ієрархічних рівнях:

1) мікрорівень (механічна, фізична та хімічна форми руху матерії, міжвузлова взаємодія на основі найпримітивніших зв’язків переважно за рахунок фізичного взаємовпливу);

2) мезорівень (механічна, фізична, хімічна та біологічна форми руху матерії, в якості міжвузлової взаємодії виступає комунікація);

3) макрорівень (механічна, фізична, хімічна, біологічна та соціальна форми руху матерії, міжвузлова взаємодія переважно за рахунок спілкування);

4) мегарівень (механічна, фізична, хімічна, біологічна та соціальна форми руху матерії, масова комунікація в якості міжвузлової взаємодії).

У контексті вищезазначених поглядів стало зрозуміло, що мережевий простір соціальних взаємодій повинен розглядатися як найбільш фундаментальна з усіх семіотичних мереж, тобто як прототип всіх інших сигнальних систем, що застосовуються людиною. З такої точки зору, люди, що представляють собою квантові системи та ведуть себе як стабільні носії фізичної інформації та культурні системи, утворюють один безперервний ланцюг стадій, все більш складних енергетичних рівнів в рамках єдиної світової еволюції.

Дослідження моделі мережевого простору виводить нас на подальший аналіз якісно нової видозміни класичного розуміння категорії «простору» та дозволяє краще зрозуміти механізми функціонування суспільних взаємодій Всесвіту, що діють сьогодні переважно за мережевим принципом.

Список літератури

1. Агеев В. Семиотика / В. Агеев. – М.: Издательство «Весь Мир», 2002. – 256 с.

2. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник / Ф.С. Бацевич. – К.: Академія, 2004. – 344 с.

3. Бернерс-Лі Т. Заснування Павутини: з чого починалася і до чого прийде Всесвітня мережа / Т. Бернерс-Лі, М. Фічетті; пер. із англ. Андрій Іщенко. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 207 с.

4. Галичкина Е.Н. Номинативные средства социальных сетей и сетевых сообществ / Е.Н. Галичкина // Язык в социокультурном пространстве и времени: материалы Всероссийской конф. с международным участием. – Астрахань: Изд. Сорокин Р.В., 2011. – С. 13-19.

5. Губар О.М. Філософія: інтерактивний курс лекцій: навч. посібник / О.М. Губар. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 416 с.

6. Николаенко H.H. Семиотика пространств и функциональная асимметрия / H.H. Николаенко, В.Л. Деглин // Ученые записки Тартуского университета. – 1984. – Вып. №641. – С. 48-67.

7. Обезьяны, человек и язык / пер. с англ. Е.П. Крюковой; под ред. Е.Н. Панова. – М.: Мир, 1981. – 272 с.

8. Психология животных: учебное пособие / Э.Д. Владимирова. – Самара: Изд-во «Самарский университет», 2010. – 134 с.

9. Соломоник А. Философия знаковых систем и язык / А. Соломоник. – 2-е изд., испр. и доп. – Мн.: МЕТ, 2002. – 408 с.

10. Філософія: підручник / за заг. ред. Горлача М.І., Кременя В.Г., Рибалка В.К. – Х.: Консум, 2000. – 672 с.

Надійшла до редакції: 05.04.2012

Н.Ю. Луценко (Национальный педагогический университет им. М.П. Драгоманова) Модель сетевого пространства: философскО-МЕТодологический анализ В данной работе рассматривается феномен сетевого пространства с точки зрения изучения двух основных элементов любой сети: природы субъектов (узлов) сетевого пространства и семиотики сетевых интеракций (межузловых взаимодействий). На этой основе был проведен морфологический анализ сетевого пространства и выделены четыре уровня такой модели. Ключевые слова: сеть, сетевое пространство, знак, знаковая система, форма движения материи.

N.Y. Lutsenko (National Pedagogical Dragomanov University) Model of network space: philosophical and metodological analysis In this article the phenomenon of network space is considered in terms of study of two main elements of any network: the nature of the subjects (nodes) of network space and semiotics of network interactions (internodal). Taking this into account the morphological analysis of network space was made and four levels of the model were singled out. Keywords: network, network space, sign, sign system, the form motion.