УДК 138.148

П.Г. Давидов (канд. філос. наук, доц.)

Донецький інститут залізничного транспорту

davidov_p@mail.ru

РОЛЬ ОСВІТИ У ФОРМУВАННІ «СУСПІЛЬСТВА ЗНАНЬ»: ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА

У статті розглядається роль і місце освіти у формуванні «суспільства знань». Здійснюється соціально-філософський аналіз сучасного стану освітньої галузі та шляхи приведення її до сучасних потреб суспільства та людини. Досліджуються вимоги до освіти з точки зору футурологічної концепції суспільства знань у світовому та національному контекстах.

освіта, знання, суспільство знань

Актуальність дослідження. Наприкінці ХХ століття майже в усіх розвинених країнах світу (в тому числі і в тих, що мають усталені системи освіти) сформувалося масове незадоволення сучасною освітою. Це незадоволення торкається усіх секторів і різних сторін цієї розгалуженої системи. Більше усього претензій до загальноосвітньої школи, проте й вища школа не викликає захоплення.

У зв’язку з цим говорять про загальносвітову кризу освіти, про необхідність зміни парадигми педагогічного мислення й напрацювання нової філософії освіти. Як зазначалося у підсумковому документі конференції «Філософія освіти для ХХІ століття» яка відбувалась у період «розвалу радянської системи освіти» у Москві 1992 року: «...Подолання глобальної кризи освіти, рівно як і її прояви на регіональному і національно-державних рівнях, вимагає переосмислення вихідних уявлень про природу суспільної навчально-виховної практики, про цілі і цінності навчання і виховання, їх зміст в методи. Мова йде, відповідно, за думкою багатьох дослідників, про створення нової філософії освіти, адекватної до викликів ХХІ століття…» [11].

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з науковими та практичними завданнями. Сьогодні є достатньо підстав говорити про глибоку системну кризу системи освіти. Справа у тому, що система освіти має прогностичний (футуристичний) характер, адже вона повинна підготувати людину до існування (функціонування) у майбутньому світі, до тих реалій, з якими вона зустрінеться років через 15-20. поки буде навчатися. У зв’язку з цим виникає необхідність у визначенні моделі цього майбутнього, того типу соціальної організації, до якого треба вже сьогодні готувати людину. Тому успіх та ефективність освітніх реформ визначається, в першу чергу, тим наскільки нам точно вдасться змоделювати майбутнє, і наскільки сьогодення відповідає майбутнім потребам, адже майбутнє твориться у сьогоденні. Тому модель найближчого майбутнього виступає точкою відліку для розробки стратегії модернізації освітньої сфери.

Стан розвитку проблеми: Загальний стан дослідження проблеми. Науковий пошук шляхів побудови майбутнього суспільства, а звідти і відповідної для неї системи освіти був пов'язаний з питанням нової соціальної організації і образу майбутньої людини. У соціологічній та філософські літературі можна знайти цілий спектр концепцій того майбутнього суспільства. у якому нам доведеться жити. Серед футуристичних моделей найближчого майбутнього існує цілий спектр їх, зокрема: постіндустріальне, постекономічне, інформаційне, мережеве (мережне), індивідуалізоване, суспільство ризику, суспільство знань, наносуспільство та інші. (Таке різноманіття, обумовлюється, на нашу думку, тим що майбутнє суспільство виступає як надзвичайно складний і багатоплановий об’єкт (феномен) дослідження. Тому дослідники зосереджують свою увагу на аналізі окремих і сфер та тенденцій його розвитку (хоча і надзвичайно важливих) і не приділяють належної уваги, або просто нехтують окремими іншими). Проте, визначаючи перспективи розвитку цивілізації, соціальні теоретики у 60-80 роках ХХ століття у своїй більшості і найчастіше звертали свою увагу на концепції постіндустріального та інформаційного суспільств. Постіндустріальний стан розвитку людської цивілізації обґрунтовано пов’язували з із становленням інформаційного суспільства – суспільства, розвиток якого визначається кількістю та якістю накопиченої інформації, її свободою та доступністю за рахунок розвитку інформаційних технологій. Тому наприкінці ХХ століття поняття «інформаційне суспільство» фактично замінило термін «постіндустріальне суспільство».

Тому і розробка нової парадигми освіти стає невіддільною від теоретичних та прикладних досліджень в руслі тенденцій постіндустріального розвитку, економіки знань, які змінюють парадигму освіти. Зокрема, роль вищої освіти аналізується в працях теоретиків постіндустріального суспільства Д. Белла, М. Гайдеґґера, П. Друкера, В. Іноземцева, М. Кастельса, Х. Ортега-і-Гассета, М. Портера, Е. Тоффлера, К. Ясперса та інш; крім того різні аспекти висвітлені в роботах фундаторів теорії людського капіталу Т. Шульца, Г. Беккера, М. Блага. Питання побудови інноваційної моделі розвитку розглядалися у працях С. Вовканича, А. Гальчинського, В. Гейця, М. Долішнього, С. Злупка, О. Лапко, А. Чухна, В. Семиноженка, Б. Каліцького, С. Цапка; а тенденції розвитку вищої освіти в працях В. Андрущенка, І. Дідика, О. Грішнової, Б. Данилишина, М. Долішнього, М. Дробнохода, С. Злупка, І. Каленюка, Р. Кігеля, П. Кононенка, К. Корсака, О. Кратта, В. Кременя, В. Куценко, М. Ніколаєнка, В. Новікової, Т. Оболенської, А. Погрібного, Л. Семів, О. Сидоренка тощо.

Проте, нажаль, питання напрацювання філософії освітньої діяльності у формуванні в Україні «суспільства знань» на сьогодні залишилися ще недостатньо опрацьованими, проте слід зазначити роботи В. Андрущенко [1], Б. Будзана [2], С. Вовканича [3], М. Згуровського. [4], І. Каленюка [5], О. Наумкиной [10].

Постановка мети дослідження. Метою дослідження є аналіз трансформаційних процесів вищої освіти, зокрема шляхів розробки нової філософської парадигми освіти, яка відповідала б вимогам сьогодення і яка сприяла формуванню в Україні «суспільство знань».

Постановка завдання статті. Завданням статті є розглянути роль системи освіти у формуванні нової футурологічної моделі найближчого майбутнього – «суспільства знань», як вищої форми інформаційного суспільства. Крім того здійснити аналіз стану української освітньої системи та її можливості у реалізації цього соціального проекту.

Виклад основних положень дослідження. Сьогодні, як ніколи, стає зрозумілим, що освіта є не приватною справою, не результатом особистих уподобань, а соціальною технологією виробництва людини, її здібностей та вмінь. Істотною рисою нової економіки є здобуття і використання нових знань. Сьогодні знання, та взагалі освіта, виступає не тільки у якості «товару» а й фактором соціального розвитку, як окремої особистості, так і суспільства в цілому. Варто зазначити, що ще у 80-90 роках ХХ сторіччя багато американських та європейських дослідників стали акцентувати увагу на ролі та значенні не стільки інформації, скільки знань. Це призвело до нового визначення сучасного суспільства як «knowledge society» (суспільство знань). Хоча й сьогодні ще не достатньо аргументованої теорії, яка би обґрунтувала всебічні аспекти нового історичного феномену, все більше країн прагнуть розвиватися інноваційним шляхом, який приведе до суспільства знань.

Наукове визначення поняття «суспільство знань» (knowledge society) ввів у 1996 році П. Друкер, (засновник менеджменту, професор ряду американських університетів). За його думкою «суспільство знань» визначає тип економіки, у якому знання відіграють вирішальну роль, а їх виробництво стає джерелом розвитку. У такому суспільстві знання займають перше місце серед інших факторів суспільного розвитку.

Проте процес переоцінювання рушійних сил економіки розпочався ще у 70-х роках ХХ століття. Саме тоді людський фактор висунувся на перший план серед інших факторів виробництва. У цей час американський економіст Г. Беккер розробляв теорію людського капіталу, у якій мова йшла про те, що вкладання (інвестиції) у людський капітал дає значний за обсягом, тривалі за часом, інтегральні за характером економічний та соціальний ефекти.

Одним з перших визнав ключову роль знань у економічних процесах засновник сучасної неокласичної економіки А. Маршал. Й. Шумпетер підкреслював, що поява нових товарів, методів виробництва, ринків, матеріалів і організацій – це результат нових «комбінацій» знання.

На специфіку знань як визначального фактору розвитку вказує М Кастельс: «У новому, інформаційному засобі розвитку джерело виробничої активності полягає у технології генерування знань, обробці інформації і символічної комунікації. Безумовно, знання і інформація є критично важливими елементами в усіх засобах розвитку, так як процес виробництва завжди заснований на певному рівні знань і на обробці інформації. Проте специфічним для інформаційного засобу розвитку є вплив знання на саме знання як головне джерело виробничої активності. [6]

Це підтверджує і Д. Нейсбіт. Зокрема він зазначає: «Вперше у історії ключовий ресурс економіки не тільки обновлюваний, але і самовідтворювальний. Немає проблеми, що він вичерпається, – є проблема, що він нас затопить» [9, с.29].

Тому, сьогодні, у системі рушійних сил розвитку суспільства в цілому найважливішою стає ланка «інформація – інтелект – нація – інноваційне суспільство» [6]. Тобто, в таких умовах найважливішим у формуванні висококваліфікованого кадрового потенціалу стає якраз інтелектуальна складова.

Як свідчить світова практика, інвестиції в людський капітал у економічно розвинених країнах забезпечує до 75% приросту національного багатства [2, с.29]. Зокрема, за оцінкою Світового банку, сьогодні фізичний капітал у сучасній економіці формує 16% загального багатства кожної країни, природній – 20%, а людський 64%. У таких країнах, як Японія та Німеччина доля людського капіталу складає до 80% національного багатства [8, с.10].

Так за оцінками Світового банку Індекс економіки знань, який розраховується з показників розвитку інноваційної системи, освіти і людських ресурсів, інформаційно-комунікаційних технологій та економічного режиму і державного управління, для України становить 5,55. Для провідних країн світу він перевищує 8,21 (Швеція, Сполучені Штати Америки, Фінляндія, Ірландія, Великобританія, Канада, Франція, Німеччина, Японія та Нідерланди). Українські університети практично не представлені у світових і європейських рейтингах. Кількість науково-технічних статей, надрукованих українськими вченими в провідних світових наукових журналах у 2006-2009 р. р. майже у 24 рази менша за кількість публікацій вчених Великобританії, у 6 – вчених Росії, та у 3,5 рази – вчених Ізраїлю. Частка України на світовому ринку наукомісткої продукції є меншою 0,1%, питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт складає біля 1% ВВП України, інноваційна активність промислових підприємств залишається надзвичайно низькою, оновлення основних засобів не перевищує 5 % на рік, матеріально-технічна база наукових організацій дуже швидко старіє. На фоні збільшення кількості осіб із науковими ступенями погіршується якість їх підготовки, посилюється відтік кадрів в інші сфери діяльності, міграція найбільш кваліфікованої та професійно придатної до творчого пошуку частини наукової еліти, збільшується середній вік дослідників. Як наслідок, за даними глобального індексу конкурентоспроможності серед 131 країн Україна, займає за рівнем вищої освіти та фахової підготовки 53 місце, за технологічним розвитком посіла 93, а за інноваціями – 65 місце. Тобто у якості головної проблеми сучасності виступає зміна парадигми освіти і розбудова нової філософії освітнього простору – світового, інтегрованого простору знань [5].

Таким чином, найефективнішою формою накопичення сьогодні стає розвиток людьми власних здібностей, а найвигіднішими інвестиціями – інвестиції у людину, його знання і таланти. у 2005 році ЮНЕСКО підготувала «Всесвітню доповідь 2005 року: На шляху до суспільства знань», у якій обґрунтовувалася необхідність та значення переходу від концепції інформаційного суспільства до концепції суспільства знання. У ній зверталася увага на те, що можливості і ресурси глобальної інформатизації лише у незначній мірі використовуються (застосовуються) у процесі продукування і розповсюдження знання – більша їх частина сприяє розквіту явиш, які нічого спільного з суспільством знань не мають: беззмістовні «чати», «шопінги» и таке подібне. Тому суспільство знань само по собі із інформаційного суспільства не сформується, оскільки збільшення обсягу інформації не обов’язково приводить до прирощення знать. Треба, щоб засоби відбору, обробки, осмислення і застосування (використання) цієї інформації також були адекватними завданню продукування і використання знань для розвитку людського суспільства як у духовній, так і матеріальній сферах.

Суспільство знань – це суспільство, джерелом розвитку якого є власне різноманіття і власні здібності. Кожне суспільство має власні переваги у сфері знання. Тому треба прагнути забезпечити поєднання знань, якими вже мають (обладають) ті чи інші суспільства, з новими формами створення, придбання і розповсюдження знань, які використовуються у межах моделі економіки знання. Поняття «інформаційне с суспільство» визначається досягненнями технології. Поняття «Суспільство знань» передбачає значно ширші соціальні, психологічні, етичні, аксіологічні та інші параметри. Тому ЮНЕСКО рекомендує вживати термін «суспільство знань» замість терміну «Інформаційне суспільство [7].

В українському суспільстві є розуміння того, що сьогодні необхідно зробити рішучі кроки у напрямку формування суспільства знань. Основні акценти сьогодні повинні бути перенесені на завдання прискорення інноваційного розвитку, переходу до стратегії економіки, яка ґрунтується на знаннях. У її підґрунті лежать інтелектуальні ресурси, інтелектуальний капітал, наука, процеси трансферу результатів творчої діяльності у виробництві матеріальних і духовних благ.

Розуміння є проте політичної волі не вистачає. Зокрема, про це свідчить безсистемні реформи Міністерства (Міністерство освіти і науки, молоді та спорту) його неквапливість у розв’язанні нагальних проблем освітньої галузі, зокрема прийняття нової редакції Закону «Про вищу освіту», який би визначив чи дійсно ми прагнемо долучитися до освітніх стандартів Європи. Проте, нажаль, підготовлений проект неодноразово обґрунтовано піддавався критиці як такий, що не відповідає європейським стандартам та викликає соціальне напруження у суспільстві. Не дивлячись на те що у програмних документах міністерства освіти та сумнозвісному Універсалі Національної Єдності (2006 року) містяться усвідомлені вимоги світових реалій і національних потреб та проголошено пріоритетом «конкурентоспроможна, основана на знаннях економіка». Серед засобів досягнення цього пріоритету вказане «підвищення доступності до якісної освіти». Проте реальних зрушень окрім вказаних «гасел», нажаль, не відчувається.

Тому, актуальним завданням, на думку, М. Згуровського, сьогодні є визначення, наскільки Україна наблизилась, або навпаки віддалилась від цього типу суспільства. щоб з’ясувати ті можливості які несе з собою суспільство знань, і навпаки, нових ризиків, які виникають внаслідок «віддалення» від цього типу суспільства.

Для визначення якісної та кількісної характеристики стану К-суспільства і фундаментальних умов для його розвитку слід застосувати індекс К-суспільства (Ік) розроблений і запропонований до вимірювання ООН. Цей індекс є синтетичним і визначається трьома головними критеріями:

- індексом інтелектуальних активів суспільства (Ііа), який формується за допомогою таких індикаторів, як повний термін шкільної освіти у країні, кількості молоді у віці до 15 років, яка здобуває освіту, рівень наданої населенню інформації з допомогою ІКТ і преси, зокрема Інтернету, телефонного зв’язку, газет, журналів;

- індексом перспективності розвитку суспільства (Іпр), який визначається державними видатками на охорону здоров’я, на дослідження і інноваційний розвиток країни, зниження витрат на оборону країни, кількістю дітей на одного вчителя у початковій школі, рівнем свободи і корупції;

- індексом якості розвитку суспільства (Іяс), яке характеризує якість і безпеку життя людей шляхом урахування таких факторів, як рівень дитячої смертності (індикатор, який визначає бідність і маргіналізацію суспільства), нерівність розподілення соціальних благ між громадянами суспільства (GINI Index), співвідношення захищеної у екологічному відношенні території до загальної території країни, кількість викидів вуглекислого газу на душу населення.

За даними ООН, яка визначила 45 найкращих країн світу з 191 члена за індексом К-суспільства (на кінець 2005 р.) Україна посідала 40 місце. Тому аналізуючи наближення України до суспільства знань М. Згуровський приходить до висновку: виходячи з того, що Україна ще не завершила розбудову першої фази К-суспільства – інформаційного суспільства і економіки знань (відсутність розвиненої телекомунікаційної інфраструктури країни, існує невідповідність інформаційного середовища України базовим міжнародним індикаторам, практично відсутня ефективна інноваційна політика держави), доцільно діяти паралельно у двох напрямках, а саме:

- прискорити розвиток першої фази шляхом залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій і здійснення (впровадження) принципово важливих інституційних перетворень;

- мобілізувати у єдиному комплексі політичні і суспільні інститути держави на пріоритетний розвиток наступної фази – суспільства, яке ґрунтується на знаннях, головною метою якого повинно бути забезпечення високої якості і безпеки життя усіх громадян України. Ця б стратегія була б привабливою, амбіційною і цікавою збоку світового співтовариства [4].

Відповідно освітня стратегія повинна бути зорієнтована на забезпечення переходу до інноваційної моделі, яка передбачає випереджальний характер розвитку системи освіти для того, щоб підготувати людину до життя у суспільстві знань, де визначальну роль відіграють інтелектуальні ресурси і інновації.

Висновки: таким чином можна дійти висновку, що без серйозної підтримки держави у реформуванні системи освіти шляхом її демократизації та модернізації (як системи її керування так і інтеграції освітньої та наукової сфер української держави у єдиний сектор, та його долучення до світового, зокрема європейського простору вирішити цю проблему неможливо. Тому потрібне поетапне планове реформування системи освіти у єдиній концепції державного будівництва. Без концепції реформування економічного базису держави реформування соціальної структури, у яку входе і освітня галузь побудова суспільства знань неможливе. Проте слід зазначити що освітні та наукові ресурси у нас ще є, варто не втрачати часу у провадженні реформ.

Список літератури

1. Андрущенко В.П. Ціннісний дискурс в освіті / В.П. Андрущенко // Вища освіти України. – 2008. – № 1 (28). – С.5-18.

2. Будзан Б. Менеджмент в Україні: сучасність і перспективи / Б.Буздан. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Онови», 2001. – 349с.

3. Вовканич С. Демографічний чинник у системі розбудови інноваційного суспільства: загальноукраїнський та регіональні виміри / С. Вовканич, С. Цапок // Регіональна економіка. – 2004. – № 1. – С.24-34.

4. Згуровский М. Путь к обществу, основаному на знаниях / М. Згуровский. – Режим доступу: nttp://www/zn.ua

5. Каленюк І. До питання про освітній потенціал України / І. Каленюк // Економіка України. – 2001. – №1.

6. Кастельз М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / М. Кастельз. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.

7. К обществам знания: Всемирный доклад ЮНЕСКО 2005. – Режим доступа: http://unesdoc.unesco.

8. Сучасні концепції менеджменту / за ред. д-ра екон. наук. проф. Л.І. Федулової. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 536 с.

9. Нейсбит Д. Мегатренды / Д Нейсбтт. – М.: ООО «Издательство АСТ»: ЗАЩ НПП «Ермак», 2003. – 380 с.

10. Наумкина Е.А. От информационного общества к обществу знаний: образовательный аспект / Е.А. Наумкина // Філософські науки: Збірник наукових праць. Суми. – 2009. – С. 30-37.

11. Философия образования для XXI века: сб. статей. – М., 1992. – 428 с.

Надійшла до редакції: 16.05.2011

П.Г. Давидов Донецкий институт железнодорожного транспорта РОЛЬ ОБРАЗОВАНИЯ В ФОРМИРОВАНИИ «ОБЩЕСТВА ЗНАНИЙ»: ФИЛОСОФИЯ И ПРАКТИКА В статье рассматривается роль и место образования в формировании «общества знаний». Осуществляется социально-философский анализ современного состояния отрасли образования и пути ее приведения к современным потребностям общества и человека. Исследуются требования к образованию с точки зрения футурологической концепции общества знаний в мировом и национальных контекстах. образование, знания, общество знаний

P.G. Davidov Donetsk Institute of Railway Transport The role of education in formation of «society of knowledge»: Philosophy and practice The role and place of education in the formation of «society of knowledge» is considered in the article. The social-philosophical analysis of the modern state of the educational sphere and ways of making it adequate to the modern demands of the society and a person are given. The demands to education from the point of view of the futurological conception of the society of knowledge in the world and national context are considered. education, knowledge, society of knowledge