УДК: 141.7:[3e1.01+316.4]

Т.І. Бутченко (канд.філос. наук, доц.)

Запорізький національний університет

tiberuus@yandex.ru

Ціннісно-вольовий рівень механізму
соціально-політичного проектування

Аналізуються рушійні сили соціально-політичного проектування. В змісті потреб, інтересів і цінностей виокремлюється трансцендентальні, когнітивні та аксіологічні елементи. Розкривається специфіка їх прояву у соціально-політичній сфері.

соціально-політичне проектування, потреби, цінності

Актуальність теми статті визначається потребою удосконалення проектного управління соціально-політичним майбутнім українського суспільства. Важливим аспектом цієї проблеми виступає експлікація джерел тієї духовної енергії, яка змушує людину конструювати нові соціально-політичні моделі, не зупинятися на досягнутому, а завжди прагнути продовжити творення нових форм суспільно-політичних відношень.

Одна з популярних відповідей на це питання пропонується прихильниками феноменології та екзистенціалізму (Е. Гуссерль, М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр та ін.), які за допомогою цікавого понятійного ряду («інтенція», «екзистенція», «проект», «турбота» та ін.) прагнуть дати пояснення внутрішньої активно-діяльнісної природи свідомості, відкриваючи в ній іманентні трансцендентальні потенції, що випереджають людське існування, являють собою «чисту» можливість духу людини, даної їй від початку незалежно від впливів зовнішнього світу. Звідси сучасний спосіб суспільного буття критикується за втрату особистістю її духовної свободи, її природної спрямованості на вихід за межі наявного. Адже замість цього вона виявляється підпорядкована екзистенціалам «несправжнього існування», нав’язаних повсякденною масовою анонімною свідомістю, де домінує страх майбутнього, конформістські настрої та прагнення будь-якою ціною утримати наявну, теперішню ситуацію. Власне суперечливий процес подолання такого спотворення трансцендентальної сутності людського духу і є джерелом як індивідуального, так і загальносуспільного розвитку, досягнення людиною нових проективно-конструктивних обріїв в усіх сферах буття, в тому числі, і політичній.

Зазначені положення, на нашу думку, ґрунтуються на об’єктивно існуючій відносній самостійності людської свідомості, її автономії від навколишнього світу. Звісно, слід погодитися з тим, що духовні феномени не можуть бути зведені до матеріальних явищ і завжди містять у собі активну, творчу первину ідеально-трансцендентальних здібностей людини або, вживаючи термінологію екзистенціалістів, «нерозгадану таємницю людської екзистенції». Проте водночас викликає сумнів корисність різноманітних «феноменологічних» технік, екзистенціальних процедур «очищення» свідомості від предметно-натуралістичних впливів, що мають на меті виявити справжнє неспотворене підґрунтя духовної свободи людини. На наш погляд, можливі результати цих практик (наприклад, виявлення Е. Гуссерлем «чистої свідомості», інтенціонально спрямованої на деякий об’єкт і конституюючої його відповідно до власної структури [5]) мають дещо абстрактний характер, по суті, зупиняючись на ствердженні тези щодо внутрішньої конструктивної активності свідомості, але знов-таки не даючи відповіді на питання про закономірності змістовного наповнення цієї активності, її закономірні межі, порушення яких визначає нездійсненність трансцендентальних прагнень людини в реальності.

Видається, що більш конкретне розв’язання завдання з експлікації джерел і рушійних сил польоту проективної думки людини проводиться із діалектико-матеріалістичних позицій. У рамках цієї пізнавальної традиції філософський аналіз тези про єдність суб’єктивної та об’єктивної діалектики, причинної та семантичної детермінації буття людини ведеться за допомогою усталеного в історії філософії понятійного ряду, який об’єднує такі найбільш загальні поняття як «потреба», «інтерес», «цінність», «мета», «воля», «уява» тощо. Продовження і конкретизація цього підходу в контексті соціально-політичного проектування і складає мету цієї статті.

Для цього спочатку звернемося до аналізу вихідного відношення між поняттями «потреба», «інтерес» та «цінність». Найменш дискусійним поміж них є поняття «потреба», під яким розуміють «властивість усього живого, яка спонукає його до активності або викликає інші реакції завдяки відображенню надлишку, недостатності або відсутності чинників (речовини, енергії, інформації), що позитивно чи негативно впливають на життєдіяльність організму, людської особистості, соціальної групи, історичної спільноти, суспільства загалом» [9, с.505]. Іншими словами, сутність поняття «потреба» проявляється у відображенні суперечливого зв’язку між оточуючим середовищем і певною живою органічною цілісністю, в якому другій належить активна, вибіркова роль. У більш глибокому плані сутність поняття «потреба» складає відображення тих закономірних зв’язків між певним живим організмом і зовнішнім світом, дотримання яких і дає можливість зберігати і відтворювати синтетичну, суперечливу єдність першого і другого.

Специфіка потреб соціального суб’єкту полягає у тому, що вони виникають у процесі людської праці, а їх задоволення є невіддільними від її знарядь і форм колективної організації. Єдність потреб соціального суб’єкта із знаряддями і формами організації праці знаходить свій вираз у його конкретно-історичному становищі. Останнє передає згусток суспільних зв’язків, протиріч, що склалися з приводу виникнення, задоволення потреб певного соціального суб’єкта на певному історичному проміжку часу в процесі його творчої діяльності. Ці зв’язки можуть мати як необхідний, так і випадковий характер, в такий спосіб, визначаючи градацію соціальних потреб на корінні і випадкові. Задоволення перших виявляється неодмінною умовою функціонування та розвитку суспільства. Другі же виступають в якості одних із форм реалізації варіативності природно-історичного розвитку, а нерідко можуть і виконувати деструктивну функцію, зумовлюючи нездорові бажання та потяги, що йдуть усупереч базовим вимогам збереження та відтворення соціального буття.

Сутність найбільш корінних, базових потреб соціальних суб’єктів, очевидно, виражається в необхідності відновлення єдності між природою, людиною та суспільством. У рамках цієї тріади перший закономірний сутнісний зв'язок може характеризуватися за допомогою поняття «продуктивні сили» як позначення сукупності конкретно-історичних засобів задоволення потреби в забезпеченні матеріально-енергетичної єдності природи та людини. В свою чергу, другий – за допомогою поняття «суспільні відношення», яке вказує на конкретно-історичні форми здійснення взаємозв’язку між особистістю та суспільством.

Зокрема, у змісті соціально-політичних потреб, як основи проектування політико-державних організацій, насамперед, превалює відчуття браку оптимальних форм суспільних відношень. Проте, це не значить, що питання продуктивних сил лишається поза предмету політичних потреб. Насправді, вони потрапляють в поле зору суб’єкту, але в опосередкованому вигляді, модифікуючись у відчуття неадекватності тих або інших суспільних відношень корінній необхідності збереження та розвитку динамічної матеріально-енергетичної рівноваги між людиною та природою. В той же час неправомірно редукувати соціально-політичні потреби до вираження вимог матеріально-виробничого розвитку. Їхній зміст багатший, включаючи до себе необхідні і випадкові тенденції функціонування і розвитку і макросоціальної сфери в цілому (як цілісності, що поєднує в собі економічні, духовні, соціальні аспекти), і, власне, політичної сфери (як особливого прояву суспільного буття із специфічними закономірностями, що випливають із відносин із приводу захоплення, утримання та здійснення державної влади).

Атрибутивною формою задоволення потреб людини, в тому числі, і її соціально-політичних потреб виступає інтерес. У трактуванні змісту цього поняття немає одностайності. У вітчизняній філософії пропонується, як мінімум, два протилежних варіанти визначення. Одні автори розуміють під інтересом явище об’єктивного порядку, процес формування якого не збігається з усвідомленням. Як пише В. В. Найдьонова: – “Інтерес взагалі існує незалежно від того, усвідомлений він суб’єктом чи не усвідомлений” [8, с.43]. Інші вважають, що інтерес містить усвідомлення суб’єктом потреб і шляхів їх задоволення, що існують в об’єктивній дійсності [4; 7].

Усі дослідники при цьому сходяться у визнанні того, що інтерес забезпечує єдність суб’єктивного та об’єктивного, природно-історичної необхідності та свободи соціального суб’єкта. Суть розходжень стосується оцінки характеру цього зв’язку. Якщо інтерес визначається суто в об’єктивістському дусі, то тоді зв'язок між потребою та інтересом має зовнішній характер як зв'язок між різними системами. Якщо інтерес трактується в суб’єктивно-об’єктивному плані, то тоді зв'язок між потребою та інтересом має внутрішній характер як зв'язок між часткою та цілим. На наш погляд, наголошення на зовнішньому характері зв’язку між потребою та інтересом містить у собі механістичні конотації розведення свідомості та дійсності. Більш органічною і цілісною видається друга точка зору, яка більш повно схоплює діалектичну, подвійну, суб’єкт-об’єктну сутність інтересу.

Приймаючи її, розглядаємо поняття «інтерес» як позначення універсальної форми ідеального опосередкування процесу задоволення людських потреб. Усезагальність цієї форми проявляється як на рівні суспільної свідомості, так і на рівні суспільної матерії. Перше виявляється в тому, що в інтересі синтезуються ідеальні спонукання на всіх рівнях свідомості: буденному, психологічному, теоретичному та ідеологічному. Друге – в тому, що його дія пронизує всі аспекти соціального буття, забезпечуючи цілеспрямовану предметну активність людини, а, отже, виступає безпосередньою передумовою конституювання і індивідуальних і колективних різновидів соціальної суб’єктності. Звідси інтерес виступає як стрижньова форма соціального відображення світу, яка є вихідною для решти провідних форм освоєння природно-історичної дійсності: праксеологічної, гносеологічної та аксіологічної. Інтегральний характер інтересу також зумовлюється тим, що він фіксує загальний зв'язок соціальних сил, той факт, що будь-який акт усвідомлення окремим суб’єктом власної потреби та можливих засобів її задоволення, крім реалізації унікальності соціальної одиничності та особливості, водночас виявляється способом утвердження певного суспільного відношення, в якому, так чи інакше, задіяне і суспільство в цілому. В етимологічному плані на цю обставину звернула увага Х.Арендт, яка відзначила, що найбуквальніше значення поняття «інтерес» походить від латинського «inter-est» – «що лежить між людьми і тому може поєднувати їх» [1, с.140].

Розвиваючи цю думку, відзначимо, що інтерес будь-якого конкретного суб’єкта виявляється формою сполучення загального, особливого та одиничного в соціальному вимірі, перебуваючи у тісному взаємозв’язку і взаємопроникненні з інтересами інших соціальних суб’єктів. У найбільш загальному вигляді це проявляється у взаємозв’язку суспільних і особистісних інтересів, який і відіграє роль інтегрального рушія розвитку суспільства, де конкретно-історичні форми співвідношення перших і других фіксують міру співвідношення трансцендентальних можливостей особистості та причинно-наслідкової і функціональної детермінованості її діяльності або, іншими словами, міри співвідношення суспільно-історичних свободи та необхідності.

Виступаючи формою соціального відображення навколишнього світу, інтерес містить у собі іманентні ростки проектного ставлення до дійсності, становлення та розвиток яких починається з усвідомлення браку засобів, форм, шляхів задоволення певних потреб соціальних суб’єктів. Конституювання «проектних» властивостей інтересу можна уявити як поетапний процес, де перший етап пов'язаний із синтезом трансцендентальних спонукань на буденному та психологічному рівнях свідомості і проявляється у вигляді емоційно-чуттєвого усвідомлення локалізованого в межах певного часу і простору конкретного нестатку (бажання, почуття, потяги тощо) та напівусвідомленого, стихійного розгортання на цьому тлі людських передчуття та інтуїції, уяви та пам'яті, мрій і фантазій. На другому – напруга між дійсним і бажаним знімається через формування ідеального бажаного образу можливого виходу із ситуації нестатку, себто мети конструктивно-духовних пошуків, та становлення форм вольового, свідомого регулювання відповідних духовних зусиль соціального суб’єкту – гносеологічно-ціннісних уявлень і орієнтацій (ідей і понять, ідеалів і норм). На третьому етапі внутрішня цілеспрямована вольова активність інтересу підіймається до концептуально-теоретичного рівня, де мета поступово перетворюється спочатку в ідею, далі – в концепцію і, нарешті – в теорію, а ситуація нестатку в зв’язку з цим починає усвідомлюватися як проектно-теоретична проблема – евристичне завдання, вирішення якого має ризиковий, невизначений характер. І, нарешті, «проектний» інтерес переходить на етап ідеологізації та технологізації, де теоретичні ідеї та принципи опредметнюються (наприклад, у задокументованих проектах перетворень, конкретних рішеннях і нормативних актах), засвоюються масами і, врешті-решт, практично реалізуються.

Джерелом еволюції форм інтересу виступає суперечливе відображення в свідомості соціального суб’єкта власних потреб, що випливають із його конкретно-історичного становища. В цій суперечливій єдності потреби виступають в якості інтегральних складових змісту інтересу, зумовлюючи його спрямованість і характер. Своєю чергою, сукупність ідеальних спонукань ніколи не відображає потреби, шляхи їх задоволення стовідсотково адекватно та окрім цього містить в собі щось таке, чого немає в самих об’єктивних вимогах буття соціального суб’єкта, але присутнє в його суб’єктивності, забезпечуючи можливість когнітивно-трансцендентального синтезу різноманітних ідеально-конструктивних форм, за допомогою яких відбувається перевищення меж наявного.

Грунтуючись на цьому, до об’єктивних передумов «запуску» процесу з реалізації «проектних» потенцій інтересів соціальних суб’єктів, передусім, віднесемо виникнення у них нових потреб, для задоволення яких застосування попередніх засобів життєдіяльності виявляється недостатнім. На найдавніших етапах історичного розвитку нові потреби, очевидно, переважно викликалися до життя дією природної стихії (раптові кліматичні зміни, повені, засухи, землетруси та ін.). Згодом все більшого значення набували фактори пов’язані з діяльністю самої людини. Перетворюючи світ з метою подолання певних нестатків, соціальні суб’єкти в такий спосіб, змінювали умови та характер прояву закономірностей певного фрагменту об’єктивної дійсності, а, значить, (причому часто-густо, не передбачаючи цього) викликали появу нового ряду потреб. Але, зумовлюючи нові нестатки, людська діяльність одночасно забезпечувала появу відповідних можливостей їх зняття, створюючи належний матеріал і сприятливий грунт для духовно-практичного перевищення наявної фактичності та прориву до нових предметних форм задоволення як старих, традиційних, так і тільки-но народжуваних потреб.

Крім наведеного, роль об’єктивного підґрунтя становлення і розвитку проектного потенціалу інтересу відіграє конкретно-історичне становище суб’єкта. У випадку, коли наявна система суспільних зв’язків забезпечує задоволення його потреб, то властиві йому інтереси можуть набувати консервативного характеру, спрямовуючись на збереження теперішнього та минулого. Проте це не значить, що трансцендентальні здібності суб’єкта цілком атрофуються. Об’єктивна динамічність і мінливість природно-історичного розвитку вимагають певних активних дій із підтримання та адаптації наявних форм життєдіяльності до змін у навколишньому середовищі. У відповідь на це соціальні суб’єкти змушені розвивати форми управління власною пам’яттю, творчо переробляти накопичений історичний досвід та екстраполювати ідеалізовані зразки минулого у майбутнє. Протилежний напрямок реалізації трансцендентальності виявляється характерним для суб’єкта, який незадоволений власним становищем. В цьому разі його інтереси набувають революційного або реформістського характеру, безпосередньо спрямовуючись на подолання наявного за допомогою мрій, фантазій, уяви та інших духовно-психологічних механізмів уявлення майбутнього. Пам'ять зберігає певну роль і тут, але характер її використання змінюється: вона починає застосовуватися як підґрунтя і засіб критики минулого, подолання його недосконалості заради більш гармонійного прийдешнього.

Поміж суб’єктивних чинників реалізації трансцендентально-конструктивного потенціалу інтересу слід відзначити рівень внутрішньої готовності суб’єкта перейти до активної мисленнєвої діяльності з ідеального перевищення фактичності. У термінології психологів цей особливий стан людини передається за допомогою поняття «психологічна дистанція» як позначення уявлення суб’єкта про доступність йому предмету його потреби. У цьому акті самовизначення суб’єкта перетинаються трансцендентальні, аксіологічні та когнітивні (гносеологічні) лінії його свідомості, на перехрещенні яких інтерес відповідно вступає у взаємозв’язок із мріями та сподіваннями, цілями та ідеями, ціннісними настановами та ідеалами.

Загальним для різноманітних форм трансцендування людини є наявність більшої або меншої частки творчої уяви як єдності уявлення та передбачення. Якщо психологічна дистанція між суб’єктом та предметом його потреби занадто велика, то уява може розгортатися спонтанно у площині мрій, фантазій, підсвідомих бажань. Результати цих стихійних внутрішніх процесів утворюють хиткий духовний грунт, з якого не завжди виростають конкретні, здійсненні задуми. Завше вони так і залишаються у вигляді невловимих і тонких образів, що минають у нескінченності психічного життя людини. Але іноді цей внутрішній, і на перший погляд, випадковий й ірраціональний рух завершується появою дивних творінь духу. «Людина вигадує бажання. Вона здатна на це і відкриває для цього масу матеріалу у собі самій, хоч і не завжди найкращого, міцного. Таке збентеження та бродіння понад сформованої свідомості являє собою перший корелят фантазії, який міститься спочатку лише в ній самій. Існують все-таки і найбільш дурні мрії – як піна; сни наяву містять, проте, і таку піну, з якої іноді може народитися Венера» – відзначає Е. Блох [3, с.49]. Звісно, випадковість не може бути виключена з процесу підсвідомого або напівусвідомленого духовного покладення досконалих предметних зразків дійсності. Проте зазначена випадковість все-таки має зовнішній характер, виявляючи одиничні унікальні шляхи реалізації необхідного наслідку закономірної напруги, яка утворюється в свідомості у зв’язку з поступовою актуалізацією в свідомості певної об’єктивної потреби.

Якщо створення певного об’єкту, з яким зв’язується задоволення якоїсь потреби, сприймається як відносно доступне, принципово можливе, то тоді виникають сприятливі умови до вмикання вольових механізмів свідомого покладення майбутнього та розгортання «проектного» інтересу. Продуктивна уява в цьому разі може ставати об’єктом управління, наприклад, за допомогою використання: на рівні особистості – технік візуалізації, тобто навмисного вигадування тих або інших образів; на рівні групи – спеціальних процедур колективного обговорення тієї або іншої проблеми (зокрема, метод «мозкової атаки»); на рівні суспільства – механізмів керування громадською думкою (реклама, пропаганда та ін.). Управлінський вплив на продуктивну уяву, звісно, не виключає її стихійного розгортання, зокрема, в плані за діяння інтуїції як безпосереднього чуттєвого осягнення істинного знання. Навіть більше, цей вплив має певні межі, порушуючи які він руйнує вільний політ творчої думки, підпорядковуючи її наперед заданому шаблону та догмі. Виявляється, що зайва заорганізованість може протистояти здоровим потенціям стихійної самоорганізації духовного життя як особистості, так і суспільства в цілому.

Творча енергія продуктивної уяви в її різноманітних формах породжує різноманітні образи, що наповнюють собою зміст ціннісних уявлень як сукупності оцінок значень тих або інших явищ, предметів, форм життєдіяльності людини. Власне оцінка, вибір присутні в будь-якому інтересі як акті покладання суб’єктом себе як вільної істоти, яка творчо відображає, освоює можливі шляхи і засоби задоволення тієї або іншої потреби. Водночас у межах інтересу оцінювання безпосередньо підпорядковується практичному розрахунку із предметного задоволення тієї або іншої потреби. У межах же цінності акт оцінки набуває відносної самостійності щодо потреби, а остання виявляє свою вирішальну роль лише в кінцевому підсумку в складному взаємозв’язку між лінією об’єктивної детермінації життєдіяльності суб’єкта наявним світом, з одного боку, та лінією творчого, оцінювального ставлення соціального суб’єкта до світу, з іншого.

Як і інтереси, цінності мають соціально-комунікативну природу, проявляючись через виникнення і розвиток різноманітних форм суперечливого сполучення всезагального, особливого та одиничного в сфері належного. У проектній сфері колективна природа ціннісних настанов проявляється у питанні відношення до історичного часу, де залежно від наявного соціально-політичного статусу суб’єкти схиляються визнання вселюдської цінності сформованих способів задоволення власних групових та індивідуальних потреб або, навпаки, критично оцінюють свій час, шукаючи всезагальні, абсолютні ціннісні зразки в минулому або майбутньому.

Із точки зору формування інтересу до проектування, до керування майбутнім особливу роль відіграє ідеал – центральний елемент системи цінностей, в якому фіксується певна модель досконалості, певний орієнтир прагнень людини. За своєю сутністю ідеал виявляється відображенням найвищого позитивного значення певних об’єктивних тенденцій буття, підтримання яких і дає людині можливість знімати загальну недосконалість реальності. В цій якості ідеал утворює найвищу норму, зразок, який здійснює потужний регулюючий вплив на цілепокладаючу діяльність людини, на характер обрання нею конкретних форм задоволення тієї або іншої потреби та розгортання відповідного інтересу.

Трансцендентальний потенціал продуктивної уяви та ідеалів є неодмінною передумовою автономії людини, її здатності виступати в ролі суб’єкта проектного управління власним майбутнім. Водночас цей потенціал реалізується за умови поєднання із когнітивними здібностями суб’єкта, його вмінням продукувати істинні ідеї про характер і напрямок здійснення об’єктивної необхідності зовнішнього світу. Лише у випереджальний спосіб відображаючи поле об’єктивних можливостей, заданих закономірностями розвитку певного фрагменту дійсності, «проектна» уява може виступати основою творення здійсненного нового, що постає як штучна реалізація однієї з існуючих альтернативних можливостей, заданих природно-історичною необхідністю. Проте, якщо зазначена умова не дотримується, то спрямованість на конструювання може ставати уявною, стимулюючи появу утопічних образів, моделей, проектів майбутнього, в яких єдність потреби та її суб’єктивного відображення порушується. Виходячи з викладеного, здійсненний проектувальний інтерес можна визначити як конкретно-історичну міру єдності трансцендентальних, аксіологічних і когнітивних елементів свідомості, в якій відображаються бажані і об’єктивно можливі форми конструктивної діяльності людини, що випереджають розвиток наявного буття.

Особливо висока ступінь трансцендентальності, аксіологічності та когнітивності притаманна соціально-політичним інтересам, змістовне підґрунтя яких складає потреба із завоювання, утримання та здійснення політичної влади. Власне це є природним, адже предметна актуалізація цієї потреби в свідомості соціального суб’єкта має макросоціальний і комплексний характер, будучи пов’язана з концентрованим опосередкованим відображенням всіх сфер соціальної життєдіяльності в особливому політично-управлінському ракурсі та здійсненням складних суперечливих відношень між величезною кількістю різнорідних учасників суспільної взаємодії.

Когнітивність соціально-політичних інтересів проявляється вже на психологічному рівні, де поруч із природно потужними напівусвідомленими конкретно-чуттєвими, ментально-архетипичними механізмами актуалізації предметів політичних потреб, дослідники вказують на значну ступінь мобілізації здатності людини до абстрактного мислення. «… оскільки соціально-політична психологія має справу із соцієтальним рівнем суспільної дійсності, з відносинами, що виходять далеко за межі відносин міжособистісних, вона не може обійтися без вельми високого рівня абстракції від того, що безпосередньо відчувається або сприймається» – відзначає Г.Г.Дилігенський [6, с.24]. Думка російського автора певною мірою перегукується з визначенням нації Б. Андерсоном як уявленої політичної спільноти, що уявлена тому, «що людина, приналежна до навіть наймалочисельнішої нації, ніколи не зустрінеться з більшістю інших людей, приналежних до тієї ж нації, не спілкуватиметься з ними і навіть нічого не знатиме про них, а про те кожен з них завжди пам’ятає про свою спільність [1, с.333–334].

І, справді, створення та розробка загальних понять «суспільство», «нація», «держава», «батьківщина» та інших уявлень, за допомогою яких формувалася політична ідентичність, а, значить, актуалізувалися потреби у відтворенні тих або інших політичних форм суспільного гуртожитку передбачало виникнення не просто вміння роздивитися загальні, абстрактні зв’язки в конкретній суспільній цілісності, а також і появу значної частки трансцендентальності, а саме здатності до продуктивної політичної уяви. Звісно, остання не виникала на пустому місці, а відображала об’єктивні суспільно-історичні зв’язки, що утворювали певну суспільну цілісність. Водночас таке відображення мало і має до сьогодні творчий, аксіологічно-конструктивний характер, чималою мірою доповнюючи об’єктивні передумови утворення певної соціально-політичної спільноти штучними ціннісними уявленнями та нормами, в такий спосіб, завершуючи, добудовуючи її.

Рухаючись від нероздільного, синкретичного сприйняття єдності держави та суспільства, обожнення та персоніфікації державної влади до диференційованого розуміння відокремленості державного від суспільного, політичного від державного, правового від політичного та ін., еволюція суспільних уявлень, цінностей, ідей і, відповідно, соціально-політичних інтересів не відтворювала природно-історичний розвиток у механічний спосіб. Натомість відбувався суперечливий процес подолання відстані між свідомістю та дійсністю, між соціально-політичними інтересами та потребами, де перші виступали і як форма консервації минулого і як форма випередження наявного та творення нового. Специфіка відтворення внутрішньої цілісності змісту соціально-політичних інтересів або, кажучи по-іншому, забезпечення єдності об’єктивної необхідності, втіленої у потребі, та суб’єктивної свободи, яка проявляється в творчому характері відображення потреб та засобів їх задоволення, пов’язана зі здійсненням суперечливого взаємозв’язку між суспільними, груповими та особистими інтересами з приводу оволодіння, утримання та здійснення державної влади.

Політично домінуючі індивідуальні та групові суб’єкти, підпорядковуючи собі державу, отримують можливість перетворювати власні інтереси та цінності в державні. Тим самим, вони можуть значно впливати на процес конституювання суспільних інтересів в цілому, привносячи до нього чималий елемент власної особливої та одиничної суб’єктивності, яка у випадку відповідності потребам розвитку суспільства як органічної цілісності, може збагачувати зміст загальносуспільного політичного інтересу, забезпечуючи соціальний прогрес. Але у випадку розходження може відбуватися відчуження державних інтересів від суспільних потреб. Загроза відчуження державних інтересів посилюється тією обставиною, що, займаючи домінуючі позиції в політичній ієрархії, ті або інші соціальні суб’єкти рано чи пізно переймаються консервативними настроями та інтересами зі збереження існуючої розстановки сил, яка забезпечує для них владу і могутність. Часто таке трапляється, навіть, у випадку різкої суперечності між наявною, колись сформованою політичною системою та процесуальним характером об’єктивної дійсності, що з плином історичного часу неминуче висуває нові вимоги та формує нові альтернативи поступального розвитку суспільства.

Зняття напруги між становленням нового та консервативними прагненнями може виливатися у різноманітні форми: від радикальних революційних дій до поступового, еволюційного реформаторства. Для всіх можливих варіантів розвитку подій виявляється те, що вони, так чи інакше, відображають інтереси соціальних суб’єктів, які перед початком перетворень займали підпорядковані місця в політичній ієрархії суспільства та були більшою або меншою мірою відсторонені від державної влади. Зацікавлені в перемінах, ці сили утворюють сприятливий соціальний грунт для соціально-політичної творчості, виведення загальносуспільних інтересів із-під впливу консервативно налаштованих панівних груп і, врешті-решт, оновлення змісту державних інтересів і цінностей, можливо і за допомогою зміни групового та персонального складу носіїв політичної влади. Проте небезпека відчуження державного інтересу існує і в цьому випадку, оскільки залишається можливість помилкового випереджального відображення дійсності, яке може зводити суспільство на хибні шляхи, і, крім того, суб’єкти соціально-політичного новаторства, як і консерватори, можуть переслідувати егоїстичні інтереси, у вузьку перспективу яких не вміщуються масштабні завдання з відтворення єдності в суспільному розмаїтті.

Підсумовуючи викладений матеріал, можна відзначити, що провідне відношення ціннісно-вольового рівня соціально-політичного проектування «потреба – інтерес – цінність» розгортається у взаємопов’язаних вимірах соціальних часу (забезпечуючи єдність темпоральних властивостей свідомості та процесуальності об’єктивної дійсності) і соціального простору (складаючи підґрунтя конкретно-історичних форм відтворення єдності за лінією «суб’єкт – об’єкт – суб’єкт»). Ігнорування або абсолютизація будь-якого з цих базових елементів зумовлює спотворення проектування як у плані відчуження цієї духовної діяльності від майбутнього стану дійсності через породження нездійснених проектів, так і від інших соціальних суб’єктів, представників теперішніх і прийдешніх поколінь, потреби та інтереси яких лишаються невраховані.

Список літератури

1. Андерсон Б. Уявлена спільнота. Націоналізм: Антологія. 2-ге вид. / Бенедикт Андерсон; упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. — К. : Смолоскип, 2006. — 684 с. — («Політичні ідеології»). - С. 333-342.

2. Арендт Г. Становище людини / Ганна Арендт ; [пер. з англ. М. Зубріцької] – Львів : ОО Василян Місіонер, 1999. — 255 с.

3. Блох Э. Принцип надежды. Утопия и утопическое мышление: антология зарубежн. лит. / Эрнст Блох ; [Пер. с нем., сост., общ. ред. и предисл. В. А. Чаликовой]. — М. : Прогресс, 1991. - С. 49-78.

4. Воловик В. І. Філософія історії / Віталій Воловик. — Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 1997. - 126с.

5. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологической философии / Эдмунд Гуссерль ; [пер. с нем. А. В. Михайлова; вступ. ст. В. А. Курецкого]. - М. : Академический Проект, 2009. – К. 1. – 489 с.

6. Дилигенский Г. Г. Социально-политическая психология: [учебное пособие для высших учебных заведений] / Г.Г.Дилигенский. — М. : Новая школа, 1996. — 352 с.

7. Муляр В.І. Проблема становлення особистості в системі “індивід - суспільство” (філософсько-культурологічний аналіз): дис. … доктора філософських наук : 09.00.03 / Муляр Володимир Ілліч. - Житомир, 1999. - 362 с.

8. Найдьонова В.В. Роль і місце особи в системі соціальних відносин (соціально-філософський аспект): дис. … кандидата філософських наук : 09.00.03 / Валентина Валентинівна Найдьонова. - Х., 1999. – 191 с.

9. Філософський енциклопедичний словник / [гол. ред. В. І. Шинкарук та ін.]. — К. : «Абрис», 2002. - 745 с.

Надійшла до редакції: 14.12.2010

Т.И. Бутченко Запорожский национальный университет ЦЕннОсТно-волевой уровень механИзма социально-политического проектировання Анализируются движущие силы социально-политического проектирования. В содержании потребностей, интересов и ценностей выделяются трансцендентальные, когнитивные и аксеологические элементы. Раскрывается специфика их проявления в социально-политической сфере. социально-политическое проектирование, потребности, интересы, ценности

T.I. Butchenko Zaporizhzhya National University Value and Willing level of Social Political Projecting Mechanism. The article analyses the motive forces of social political projecting. Transcendental, cognitive and axiological elements are defined in the content of needs, interests and values. The specific features of their social political appearance are discovered. socio-political projecting, needs, interests, values