Бондаренко О

Підвалинами будь-якої культури, й вітчизняної зокрема, є її релігійно-філософські контексти. Вони знаходять продовження та відображення в інших сферах суспільного життя – від державотворення до мистецтва та техніки. Своє втілення вони мають і у сфері соціально-економічної активності, формах та механізмах “економічної” поведінки як окремої людини, так і суспільства в цілому. Видається цікавим прослідкувати історико-культурну логіку взаємозв’язку релігійної духовності та економічної ментальності на теренах України, здійснити аналіз формування релігійною свідомістю певних рис й особливостей вітчизняної економічної ментальності.

В.Вундт, М.Вебер, П.Бурдьє, Г.Дінгес, К.Маннгайм, Е.Фромм, П.Ранке й інші соціальні мислителі ХХ ст., звертаючись до проблематики ментального в широкому тлумаченні, напрацювали багато важливих висновків щодо обумовленості національних ментальностей різноманітними явищами суспільного життя, зокрема релігійними поглядами й практиками, тим самим перетворюючи теорії суспільних структур на історію культури та духовності [1]. Загальним висновком таких праць було: нації характеризуються цілком конкретними умовами життя й духовним (зокрема, релігійним) складом, що виражається в особливостях національної культури й ментальності. На пострадянському просторі найбільш вагомими з названої проблеми є праці А.Я.Гуревича [2], який будь-які елементи суспільної людської поведінки вважає такими, що функціонують як культурні акти, в контексті національного соціального й духовного дискурсу. Так само вітчизняні науковці національний соціально-духовний контекст називають тим тлом, який створює та регулює специфічні властивості ментального феномену, зокрема, в аспекті економічної ментальності. За твердженням С.Кримського, ментальність перетворюється на важливу характеристику своєрідності олюдненого національного буття, бо є “інтерсуб'єктивним колективним досвідом” [3, 45], складає суб'єктивний зміст життєвого середовища людини, зокрема релігійного. С.Пролеєв, І.Старовойт, М.Попович, І.Бичко, С.Кримський, Р.Додонов й інші автори, звертаючись до проблематики ментального, концептуалізацію й артикуляцію національної ментальності пов’язують з необхідністю з’ясування факторів та чинників її становлення та розвитку. З’ясування ж чинників розвитку економічної ментальності України на сьогодні є майже зовсім не дослідженою вітчизняною соціально-філософською думкою, теоретичною й практичною проблемою.

Отже, метою статті є показати взаємозв’язок особливостей національної економічної ментальності з логікою трансформації релігійної свідомості в історії України, і ширше національного соціально-культурного процесу із особливостями ментальності України. Важливо з’ясувати, як змінювалася ментальність протягом історичного розвитку українського етносу, яких властивостей набувала, яких трансформацій зазнавала, зокрема, в аспекті обумовленості її релігійними свідомістю й культурою.

Національна економічна ментальність “відповідає” за перебіг процесів розвитку та саморозвитку економічної суспільної сфери України, її сутнісних характеристик, закономірних тенденцій й перспектив на подальше. Її можна прослідкувати в усіх шарах національної історії і культури – у світі казки, фольклору, філософії, міфів та легенд, у світі релігії, науки, мистецтва. Як продукт людського духу, національна культура віддзеркалює певну систему ціннісних орієнтацій, сенс та шляхи суспільної історії даної спільноти та специфічне, властиве саме цій спільноті, місце людини в світі. Релігійні сюжети, народні сказання, літописні хроніки, народна мудрість у вигляді прислів’їв й приказок утворюють собою й віддзеркалюють український макрокосм та мікрокосм – як систему уявлень народу про устрій й закони світу, у якому він живе та діє, про місце і роль окремої людини у суспільстві та у світі в цілому. Тим самим вони є наслідком притаманного народу складу мислення, тобто ментальності, що є усталеною формою самоздійснення культури. Тому, аналізуючи українську ментальність, треба як відштовхуватися, так і посилатися на ці міфи, релігійну свідомість, казки, приказки, філософію тощо.

Посеред підвалин національної культури важливе місце посідають її релігійно-філософські контексти, які віддзеркалюються зокрема, в сфері господарчої активності людини як суспільної істоти, формах та механізмах її соціально-економічної поведінки.

Отже, специфіку національної економічної ментальності України можна прослідкувати, відстежити, здійснити її змістовний аналіз, дотримуючись певної історичної шкали її становлення, розвитку, трансформації. Яке місце у цьому процесі посідала релігія?

Якими є особливості релігійної духовності в історії України? Яким чином вони з’являлися, розвивалися, історично трансформувались, якщо це відбувалося? Чи можна виокремити щодо них певні чинники й пріоритети, пов’язані з їх впливом на соціально-економічну поведінку людини та суспільства? Якою вибудовувалась постать людини в означених процесах – як автономного суб’єкта дії чи як пасивної частки певних спільнот, колективів, всесвіту в цілому? Остання ознака є вагомою ознакою визначення сутності економічної ментальності як такої.

Складна й драматична історія релігії в Україні значною мірою відображає процеси становлення економічної історії країни. Безліч релігійно-культурних традицій та звичаїв, вироблених українським народом впродовж своєї тисячолітньої історії, так чи інакше чинили вплив на способи й принципи реалізації суспільством своїх практичних (матеріальних і духовних) потреб, завдяки чому природні речі та соціальні процеси ставали складовими національного буття, об’єктами та засобами життєдіяльності людини. Вони задовольняли потреби людини й суспільства, відповідали певним їх інтересам, бажанням, в цілому – отримували позитивну значимість для їх існування та розвитку.

У такому контексті і слід тлумачити релігію: як культурний засіб оцінювання чогось як такого, що задовольняє суспільного суб’єкта, служить існуванню й розвитку суспільства, ефективній діяльності кожної людини. Релігійні змісти є виразом значення чогось важливого для людини і для суспільства, коли у процесі історичного розвитку властивості природних речей і соціальних процесів стають об’єктом й засобом життєдіяльності людини. Вагомим для виявлення сутнісних рис ментальності є й феномен релігійної віри. Релігійна віра постає неодмінним атрибутом людської психіки, одним з найістотніших вимірів життя суб’єктів різного рівня – від окремої особистості до суспільства загалом. Релігійна віра – це «форма і спосіб сприйняття соціальної інформації, норм, цінностей та ідеалів суспільного життя, коли вони як очевидні факти або характеристики об’єктивної даності, сущого і належного; спосіб опанування досвіду попередніх поколінь, сприйняття сподівань, очікувань та надій щодо майбутнього» [4]. Релігійна віра є ментальним станом особистості. Релігійні оцінювання – це цінності духовної культури. А, отже, й її соціально-економічного виміру. Релігія – ціннісна форма свідомості. Вона реалізується у свідомості, відносинах та діяльності людей. Вона виявляється у почуттях, поглядах, ідеалах, смаках тощо. Вона чинить певний вплив на систему правил, які регулюють і впорядковують життя суспільства та конкретної людини.

Отже, релігійна свідомість безпосередньо стикається з феноменом ментальності людей, зокрема економічної ментальності. І, навпаки, феномен ментальності щільно пов'язаний з релігійною свідомістю, з релігійною духовністю народу в цілому.

Називають три найбільш важливих елемента системи релігійного світогляду, які мають безпосереднє відношення до соціально-економічної активності людини, до сфери економіки, бізнесу: ставлення до часу, досягнення та до багатства [5]. “Кругове” (традиційне, за давніх часів, коли час вважався власністю Бога) ставлення до часу певною мірою гальмувало розвиток “економічної” свідомості людини. Тільки сучасне – ціле раціональне – сприйняття часу ставиться до нього як до власності людини. При такому сприйнятті час треба берегти, час є гроші, необхідно планувати використання часу, точність та дбайливе ставлення до часу вважається показниками раціональної економічної поведінки. Це означає, що зустрічі мають проводитися у точно призначений час, проекти здійснюватися у відповідності до плану, угоди мати точні дати початку і закінчення дії, робочий час має відрізнятися від інших видів часу (вільного, родинного тощо). Ставлення до досягнень та до багатства формувалось протягом тривалого історичного періоду також під впливом релігії. У давні часи трудова діяльність вважалась менш гідним заняттям, ніж розмірковування. У релігійних колах вважалось, що молитися є більш важливим, ніж бути працьовитим або прагматичним. Матеріальна користь і духовний розвиток вважались несумісними. І тільки пізніше – протестантизм – починає заохочувати завзяту працю й заповзятливість. М.Вебер у своїй праці "Протестантська етика та дух капіталізму" дослідив фундаментальний матеріал, який свідчить про те, як психологічна мотивація праці, господарський етос відіграють ключову роль у господарських успіхах.

Для України (як і для більшості країн Європи) визначальну роль у формуванні традицій господарської етики відігравало християнство. Але спочатку Україна пройшла історичний етап міфології.

Давньоукраїнське язичництво, що стало основою всіх подальших релігій в історії України, її духовності, ментальності її народу, це варіант практичного мислення, практичного світогляду, спрямованого на самовдосконалення людини та набуття нею необхідних здібностей. Це – світоглядна система для “тонкого” впливу на світ, в якому живе людина та на долю людини в цьому світі. Вона спрямована на формування особливого типу мислення з метою самовдосконалення людини як самостійного персонажу світу. Іншими словами, як особливість давньоукраїнського міфологічного світогляду можна вважати те, що людина не розчинялась у Всесвіті його пасивною часткою, над якою мають абсолютну владу сили цього Всесвіту у вигляді певних міфологічних істот, – а була виокремленою самостійною реальністю цієї складної системи, яка мала свої координати, характеристики та принципи нав’язування Всесвіту своїх бажань, інтересів, механізми реалізації своєї присутності в ньому. Конкретна людина на рівні логіки культури і “психологічно” була «заземлена», виходила із реальних матеріальних інтересів та користувалась для їх реалізації власним практичним розумом. Це – зародки “класичних” ознак й принципів "економічної" поведінки людини в оточуючому світі.

Щодо християнства. Саме християнська етика праці та християнська мотивація праці стали духовно-господарською силою, яка стверджувала фундамент “класичної” економічної ментальності європейської культури. [6] Звичайно, поряд із загальними християнськими принципами етики праці та загальним християнським типом "економічної" людини існують різноманітні варіанти їх, притаманні різним християнським напрямам. У вітчизняній історії на перший план виходить православний духовний тип, і важливе значення мають традиції православної етики праці. Вивчення їх, поза сумнівом, є дуже важливим для успішного розв'язання завдань щодо формування ринкової економічної культури в Україні.

Але необхідно мати на увазі і те, що історично православ'я було більше пов'язане з аграрним господарством, із селянським землеробським побутом, ніж з промисловим та фінансовим капіталізмом. Тому в православ'ї багато питань етики та мотивації праці (характерних для індустріального суспільства) залишаються в тіні, на відміну від католицизму та, особливо, протестантизму. Православна етика праці, власності та багатства дає нам певні орієнтири, наповнені високою духовністю. Саме вони великою мірою можуть допомогти у становленні по-справжньому моральної мотивації праці та вдихнути життя у професійну творчість. Самі ці орієнтири дають змогу зрозуміти вітчизняну своєрідність, виробити свої форми ринку, ринкової поведінки та ринкової культури, які є адекватними українським традиціям. Тому не слід ігнорувати ту велику спадщину, яку дає нам вироблений упродовж сторіч православний ідеал.

До того ж, будь-яка релігія має “вихід” на психологічні контексти її сприйняття людиною – те, що В.Вундт назвав “прагматичною філософією релігії”. Як окремий вияв психологічного феномену, релігійна віра формується й функціонує за загально психологічними законами. Певні висновки щодо особливостей психології суб’єктів релігійної віри доцільно (з деякими обмеженнями) застосувати до пояснення характеристик ментальності таких суб’єктів у позарелігійному сенсі. Йдеться про те, що в релігії дуже чітко прослідковуються прагматичні інтереси й посягання людини щодо світу. Утилітаризм та індивідуалізм цілком притаманні релігійній свідомості. Релігія у цьому аспекті є найбільш оригінальною складовою людського духу, коли людські прагматизм та індивідуалізм виникають й представляються через релігійні мотиви. Релігійні смисли та релігійні стани переносяться на площину життєдіяльності людей, переломлюються через глибоко особистісні властивості конкретної людини, що не тільки не спростовує, а й спонукає певні форми індивідуалізму такої людини. До власне релігійних додаються вольові (віра, стверджував Парацельс, створює волю), інтелектуальні, потребнісно-мотиваційні компоненти самосвідомості людини. Віра постає як поліфункціональний механізм саморегуляції особистості, як спосіб вироблення її ставлення до всесвіту, суспільства, інших людей і себе самої, суб’єктивним підмурком життєвої філософії.

Як надзвичайно чітка психологічна конструкція, віра “вмикає” певні психологічні механізми, сприяє підвищеному енергетичному тонусові душі людини. Віра – це одна з форм творчого незадоволення людини світом, що спонукає її змінювати цей світ; а це вже соціально-економічна активність людини в світі.

Віра є практично-духовним ставленням людини до світу й суспільства. Вона несе в собі потужний мотиваційний потенціал («віра пересуває гори», – стверджує прислів’я). Віра неодмінно бере участь в організації життєвої практики людини. Під кутом зору діяльнісного підходу вона за суттю є близькою до того, що антична філософія формулювала як credo (життєве кредо людини).

Ситуація людини у християнстві мислиться гостро суперечливою. Християнство створило культуру усвідомлення людиною власної провини. У світі людина повинна страждати. З іншого боку, християнство радикально виокремило людину із порядку природи, отже, створило підвалини для розуміння людини як особистості, “таємницею” якої є її сутність, рушійні сили розвитку та саморозвитку. Людина є індивідуалістичною істотою, суб’єктом свого життя, своєї долі, джерелом своїх устремлінь, носієм відповідальності. Вона усвідомлює себе автором своїх дій, визнає відповідальною за них. А це – “раціонально-економічні” мотиви, стовпи економічної ментальності.

Слід згадати, що християнство прийшло до наших предків не в результаті стихійного релігійного розвитку або релігійного реформаторства, а шляхом директивного уведення авторитетом княжої влади. Київська Русь запозичила вже готове до її феодальних потреб християнство, внаслідок чого для неї стало можливим входження до світової християнської спілки європейських держав тогочасного світу. Але основна частина населення країни чинила активний чи пасивний опір новій релігії, і протягом багатьох століть язичництво продовжувало існувати як самостійне явище, з яким християнство не могло справитися. Існуючи тривалий час на українських теренах поряд з язичництвом, християнство, еволюціонуючи, породило своєрідний релігійний феномен – двовір’я. Воно виражалося у перенесенні особливостей, функцій язичницьких богів на Ісуса Христа, святих мучеників тощо, у наданні язичницькій побутовій звичаєвості християнської символіки, у паралельному виконанні християнських і язичницьких обрядів, поєднанні свят. Тому духові українського християнства був притаманний значний демократизм: «народне українське життя не приймало ортодоксії й зісталось при повній духовній й релігійній свободі», писав М.Грушевський [7]. Християнська релігія в Україні мала цілу низку суттєвих особливостей, які, відповідно, впливали на формування тих чи інших рис української ментальності. Знову слід зазначити, що пріоритетними є індивідуалістичні принципи та механізми.

Так, в світоглядному синкретизмі київського православ’я християнський мученик Міна Єгиптянин потрібний був для допомоги в зціленні від хвороб очей, мученик Антипа – від зубних хвороб, преподобний Марой – від лихоманки, преподобний Роман Чудотворець – від безплідності, великомучениця Катерина – для полегшення при важких пологах, святий Козьма – для навчання розуму грамоті і т ін. Були свої спасителі і від винного запою, і від пожежі або блискавки, від злого зачарування [8]. Це – звичайні, життєві потреби конкретної людини в її матеріальному житті. Лише з ХV ст., із впровадженням суто візантійської православної догматики, надособистісні ідеологічні форми починають активно впроваджуватися в життя та мислення людини. Це знаходило відображення на соціальній (зокрема, соціально-економічний) поведінці людини.

Християнство як релігія, що поклала початок новій, “західній”, європейській цивілізації, містило положення й принципи, які зробили його релігією (отже, духовністю) західної цивілізації. Тобто такою релігією, що формує західноєвропейські риси економічної ментальності людини. Що це за риси? По-перше, тлумачення буття Ісуса як буття з людьми, буття як людини, на рівні ментальності людини формувало необхідність осмислення певних “правил” активної поведінки в світі й суспільстві, які переломлюються через індивідуалістичний принцип сприйняття. По-друге, християнство вперше проголосило абстрактну рівність людей перед Богом при очевидності їх фактичній нерівності; таке проголошення ідеї рівності без зрівнювання, було, без сумніву, видатною подією для західної культури й ментальності. По-третє, змістовний акцент християнства фокусується на “праведному” земному житті людини, а це має дуже суттєве значення для формування характерних західних рис ментальності, для продукування принципу індивідуалізму як центрального в організації суспільства. По-четверте, при вирішенні проблеми зла християнством, у котрий раз, дається санкція на індивідуальну активність людини у матеріальному бутті; до того ж, саме від результатів цієї індивідуальної активності людини залежить ситуація в світі стосовно зла. По-п’яте, сенси з приводу обігравання ідеї власності.

У Священному Писанні можна прочитати таке: «і зненавидів я увесь труд мій, яким трудився під сонцем, тому що повинен залишити його людині, яка буде після мене» (Екк., 2.18); усяка праця «робить взаємну між людьми заздрість» (Екк., 4.4.); «і якщо якій людині Бог дав багатство і майно, і дав їй владу користуватися від них і брати свою частку й насолоджуватися від трудів своїх, то це – дар Божий» (Екк., 5.18); «горе тому, хто примушує ближнього свого працювати даром і не віддає йому плати його» (Ієрем., 22.13); «якщо хто не хоче трудитися, той і не їси» (2Сол., 3.10); «бо, хто оре, повинен орати з надією, і хто молотить, повинен молотить з надією отримати очікуване» (1Кор., 9.9); «Господи, п'ять талантів ти дав мені; ось, інші п'ять талантів я придбав на них» (Мф., 25.20)...

Отже, християнство сформувало нові смисли світу та людського буття. В основі цих смислів лежало виправдання творчості й свободи людини, що не могло не позначитися на всій європейській історії та що у подальшому призвело до її переважно індивідуалістичної суті. Звісно, з початку християнська свобода реалізовувалась головним чином у духовно-моральній сфері. Але потім вона знайшла практичне поле для свого втілення, і це стало виражатися у розумінні природи й суспільства, в побудові основ правової держави, що поважає права й свободи людини-громадянина (сама ідея про невід'ємні права і свободи людини могла з'явитися тільки у християнській культурі), у створенні культурної матриці для розвитку індустріальної сфери суспільства та підприємництва й індивідуалістичної економічної ментальності як її стрижня.

При всій своїй потойбічності, догматичності тощо, християнство цілком перебувало у руслі основних смислів і засад ментальності західної людини, зокрема, воно сприяло становленню "класичної" західної економічної ментальності. І це так само стосується історії України. Єдине, що слід зауважити щодо можливості певних трансформацій в українській національній ментальності, пов’язаних з християнськими впливами, це деякі принципи тлумачення людини православ'ям (як відомо, православ'я було переважаючим напрямком християнства на теренах України).

Православна антропологія у багато чому збігається із загально християнськими положеннями щодо цього. Однак, православне розуміння людини називає «безсилу духовну самотність трагічним наслідком атомізуючого індивідуалізму», єднання людини і Церкви (колективу) розглядає як певний “соціальний інстинкт”. І, отже, воно начебто займається пошуками підвалин подолання духу індивідуалізму (в усякому разі в своїй ортодоксальній формі східного православ'я, яке з особливою силою розвивалося в російській філософії; такими були концепції Чаадаєва, Пирогова, почасти Достоєвського, Л.Толстого, князя С.Трубецького й ін.). Проте справа боротьби проти індивідуалізму в православ’ї не є настільки очевидною. «Образ Божий» в створеній людині пов'язується то з розумом, то із свободною волею чи сумлінням, але завжди з тим, що ми знаходимо у людині “дійсній”, конкретній, гріховній, тобто людина є духовною не тільки тоді, коли звертається до Бога, але і будучи зверненою в інший бік – у світ. Отже, земне життя людини, з усіма його проявами, православ'ям визнається. В цьому вимірі земного життя людина є суб'єктом своїх життя, розвитку, долі, джерелом творчих устремлінь, носієм свідомості відповідальності, автором своїх дій й т. ін.

Такий обіг від принципів давньоукраїнського язичництва до сучасного тлумачення змісту фундаментальних догматів християнського віровчення дає певний ракурс розуміння впливу особливостей релігійної свідомості в історії України на риси національної економічної ментальності. Отже, український народ має свою особливу ментальність, яка прокладає собі дорогу в сфері релігійної свідомості та релігійної духовності, і специфічні риси якого були простежені нами шляхом аналізу певних властивостей та особливостей релігійної ідеології українського народу в її історичному розвитку. Показово, що означені вище особливості релігійної свідомості в історії України відповідно формують певні риси й принципи національної економічної ментальності. Ці риси й принципи національної економічної ментальності є переважно індивідуалістичними при вписуванні людини в світ та розумінні людиною самої себе й механізмів своєї життєдіяльності. В ситуації сучасної України можна побачити їх спрацьовування в суспільному, і, зокрема, в соціально-економічному житті. В подальшому визначення головних рис й особливостей економічної ментальності України мають використовуватися при розробці загальнодержавної ідеології суспільної трансформації, спробі формулювання національної ідеї за умов сучасної України, створенні концептуальних засад соціально-економічної політики держави.