Мозговий О

Сьогодні під впливом глобалізації відбувається багато змін. У багатьох країнах не тільки громадські установи, але й повсякденне життя починають вивільнятися з-під влади традиції. А суспільства, що залишаються більш традиційними, починають децентралізуватися. Зміни, що набирають ваги, вибудовують щось таке, чого ніколи ще не було, – глобальне космополітичне суспільство. “Глобалізація – процес об’єктивний, оскільки всі країни сучасного світу пов’язані між собою транснаціоналізацією потоків людей, товарів, капіталів, інформації і ніякі кордони не можуть цьому зашкодити. Однак, глобалізаційні процеси, з якими багато в чому пов’язувалися сподівання і суспільний прогрес, не тільки не ослабили напруженість у різних регіонах світу, а, навпаки, дедалі виразніше виявили глухі кути глобалізації, її негативні соціально-національні наслідки для країн, що розвиваються. Основним протистоянням глобалізації сьогодні постає поглиблення протиріччя між розвиненими країнами Заходу і рештою людства, що експлуатується світовими країнами-лідерами і все більше відстає від них” [1, 520 – 521]. Така ситуація чревата міжнародними конфліктами. Неспроможність більшості країн наздогнати розвинений світ, соціальна нерівність і нездійснені очікування, коли засоби масової інформації демонструють стандарти добробуту і споживання розвинених країн всього світу – це стає джерелом соціальної напруги. На долю одних країн виграш від глобалізації дорівнює мільярди доларів, для інших – лише збитки. “Політика уніфікації національних економік навколо набору однакових ринкових правил гри вигідна насамперед тим, хто споконвічно займав і займає зараз найбільш сильні позиції на світовому ринку. Відбувається не перерозподіл суспільного багатства в масштабі всього людства, а... небачена його концентрація в постіндустріальних країнах” [2, 180]. Однобічні переваги при розподілі вигід від глобалізації залишають цілий ряд країн і регіонів на периферії прогресу й навіть поза його сферою. “Сценарій зіткнення цивілізацій є відповіддю на виклики глобалізації й уніфікацію. Усе більш чітко відчуваючи небезпеку розчинення, закріплення в другому або третьому ешелоні або на узбіччі історичного прогресу, не-західні цивілізації не тільки піднімають голос протесту, але й активно протидіють тенденціям становлення однополярного світу, остаточному розколу країн і цивілізацій на багаті та бідні, диктату однієї наддержави. Тривога про долі наступних поколінь штовхає на крайні форми протистояння, аж до міжнародного тероризму й погрози зіткнення цивілізацій” [3, 83]. Чи не найактуальнішою і, водночас, найменш дослідженою на сьогодні є проблема тероризму. На тему глобалізації написано багато статей, але ніхто з авторів не міг припустити спалах тероризму – безсумнівно, одного з багатьох негативних наслідків глобалізації. Ситуація ускладнюється одразу декількома факторами: зміною контексту та масштабу явищ, які відтепер не підпадають вже під жодну з соціальних моделей девіантної поведінки та теорій конфліктів. “Природно, різко зросла увага громадськості й фахівців до проблеми тероризму, його природи і причин. …начебто сплеск терору на рубежі тисячоріч породжений глобалізацією. …і визначається протиріччями в складному процесі зміни характеру державності, збоями у світовій системі державного суверенітету …У строгому значенні слова, тероризм є сучасне явище, адже саме поняття й слово з’явилися порівняно недавно, …в ньому виявляється явний антимодернізаційний пафос і він являє собою політичну діяльність по підриву монополії суверенної держави на насильство, що примушує” [4, 227]. Зрештою, мають місце підстави говорити про “світовий тероризм” як про “тінь” глобального суспільства, яку воно само ж і створює однобічністю власного розвитку й іґноруванням негативних наслідків у сфері партикулярності, диференціації та дезінтеґрації як на рівні окремих спільнот, так і в межах світового співтовариства в цілому. На думку Б.Новікова: “Виникнення сучасного міжнародного тероризму – це реакція на становлення нового глобального світового порядку, при якому одна цивілізація – західна, насамперед Америка, претендує на поширення свого ладу й способу життя на всю планету” [5, 306 – 307]. В літературі прийнято розділяти поняття “терор” (насильство, застосовуване державою; насильство з боку “сильного”) і “тероризм” (насильство з боку опозиції, з боку “слабкого”) [6, 6].

Попри наявний досвід зіткнення людства з проблемою терору та терактів протягом останніх двох-трьох століть, усі можливі підходи до визначення тероризму в його сучасному вияві й вимірі виявляються, м’яко кажучи, малоефективними, а то й недоцільними.

В західній філософії з проблем вивчення тероризму слід відзначити теоретичні концепції, до яких відносяться “зіткнення цивілізацій” С.Гантінгтона, „відкритого суспільства” К.Поппера, “кінця історії” Ф.Фукуями тощо.

Мета статті полягає в філософському аналізі тероризму як соціально-політичного явища сучасності і виявленню його феномену, як крайньої форми антиглобалістського руху й принципового неприйняття глобалізації як об’єктивного процесу загальнопланетарного розвитку.

У пошуках основних причин та засад сучасних форм і виявів протистояння на глобалізаційному рівні С.Гантінгтон відзначає, що однією з найпоширеніших помилок сьогодення є точка зору, “...яка має своє коріння в переконанні часів “холодної війни”, згідно якого єдиною альтернативою комунізму є ліберальна демократія і що смерть першого призводить до універсальності другої”. На рівні спроби розкриття найбільш значимих альтернатив глобалізації за “вестернізованим” сценарієм вчений відзначає роль релігійного фактору, а разом з тим – етнонаціонального та цивілізаційного: “Релігія в сьогоднішньому світі – одна з центральних, мабуть, найголовніша сила, яка вмотивовує дії й мобілізує людей. ...Розділення людей часу “холодної війни” вже позаду. Більш фундаментальні принципи розділення людства – етнічні, релігійні й цивілізаційні – залишаються і стають причиною нових конфліктів” [7, 91–92].

Протистояння відбувається по цивілізаційних “лініях розлому”; всі другорядні і несуттєві фактори або відпадають і стираються, або ж, а здебільшого відбувається саме так, вливаються в єдине русло розмежування, підсилюючи його дію своєю присутністю. С.Гантінгтон у своїй роботі “Зіткнення цивілізацій” говорить з цього приводу наступне: “Одного разу будучи розпочатими, війни по лініях розлому, подібно до інших міжобщинних конфліктів, мають тенденцію жити власним життям і розвиватися за принципом “дія-відгук”. Ідентичності, які до цього були множинними і випадковими, фокусуються й укорінюються; общинні конфлікти відповідним чином отримують назву “війн ідентичності” [7, 422].

Відносно використаного терміну “війни ідентичності”, який, як нам здається, доволі влучно характеризує саме сучасну протидію “вестернізації” засобами терористичних актів, ми маємо одразу дві суттєві конотації смислу висловлювання. По-перше, конфлікти глобалізаційної доби кваліфікуються тут на найбільш глибинному і, тим самим, найбільш масштабному рівні – світоглядному. Наслідком цього є, за С.Гантінгтоном, наступний розвиток сценарію протистояння: “Відповідно до зростання насилля, поставлені на карту початкові проблеми зазвичай піддаються переоцінці виключно в термінах “ми” проти “них”, група згуртовується ще сильніше, а переконання міцнішають”. І тут вже виокремлюється другий суттєвий аспект “війн ідентичності”. З загальної теорії конфліктів відомо, що переведення конфлікту з раціональної площини в ірраціональну (“ми” проти “них”) є найбільш небезпечною і найменш залагоджуваною стадією розвитку. Обидві сторони починають боротися з абстрактним “світовим злом”, “віссю зла”, “неправовірними” тощо: “Кожна зі сторін, драматизуючи стан речей, перебільшує відмінності між силами “добра” і “зла” і, врешті-решт, намагається перетворити це розрізнення в базове між живими та мертвими” [7, 432–433].

З цього можна зробити відповідний висновок: наявне світове суспільство є, скоріше, суспільством закритого типу – однополюсним, безальтернативним щодо ідеології й перспектив розвитку, непримиренним до “ворога”. Як вважає Б.Новіков: “Захід з його давніми місіонерськими традиціями, і головним чином Америка, думає, що не-західні народи повинні перейняти західні цінності демократії, вільного ринку, контрольованого уряду, прав людини, індивідуалізму, панування права й потім повинні втілити всі ці цінності у своїх інститутах. Меншості з інших цивілізацій з радістю приймають і підтримують цінності, але в не-західних культурах переважає інше відношення до цих цінностей: від широкого розповсюдженого скептицизму до жорстокої протидії. Те, що для Заходу – універсалізм, для інших – імперіалізм. Гантінгтон прямо обвинувачує західні уряди й міжнародні транснаціональні інститути в тому, що глобалістський курс, який вони проводять, веде до війни. Важливо усвідомити, що втручання Заходу у справи інших цивілізацій є єдиним найнебезпечнішим джерелом нестабільності й потенційного глобального конфлікту в поліцивілізаційному світі. І головна турбота далекоглядного автора, що зрештою цю війну захід програє” [5, 308].

Ми відзначали, що проблема тероризму, якщо її розглядати саме в сучасному глобалізаційному контексті, – це проблема, перш за все, світоглядна, а, відтак, антропосоціальна та етно-релігійна. Вітчизняний дослідник у сфері соціоантропології В.Табачковський, зокрема, говорить: “Переконливим прикладом зіткнення символотворчих потуг західної та східної культур стали й осінні події першого року нового тисячоліття. Манхетенська трагедія та все, що відбувається після неї, то не просто військове й політичне зіткнення тероризму й демократії, а понад усе – вияв небаченої антропокультурної кризи сьогодення, спричиненої нездатністю великих реґіонів планети досягти взаємопорозуміння. Зіштовхнулися принципово відмінні погляди на людину, її призначення у світі, її способи самоствердження, її свободу, її відповідальність” [8, 28]. В.Табачковський розглядає також цю проблему з точки зору людської гідності, як особистої, так і відносно представників тих чи інших національних, релігійних, етнокультурних спільнот. Глобалізація, як вже говорилося, означає, насамперед, денаціоналізацію – ерозію, але й можливу трансформацію національної держави в державу транснаціональну. Державні й традиційні соціальні структури руйнуються практично в усіх країнах, що розвиваються. Цілі реґіони виявляються некерованими. Парадокс сучасного етапу глобалізації полягає в тому, що на його тлі, паралельно з процесами глобальної інтеґрації, інтенсивно йдуть процеси сучасної цивілізаційної диференціації і глобальної дезінтерацї, роз’єднання світу.

Наростання терористичних виступів є також, не в останню чергу, й проявом “бунту жебраків”, оскільки народи країн третього світу не погоджуються з роллю світових аутсайдерів. Терористичні виступи в сучасну добу набувають міждержавного масштабу й спрямовані проти побудови однополярного світу на чолі з США. У свою чергу, вони дають останнім привід і моральну санкцію й надалі чинити економічний, політичний, культурний диктат і безцеремонно втручатися у внутрішні справи інших держав. Виникає класичне “порочне коло”, можливостей виходу з якого поки що не видно. Терористична діяльність характеризується відсутністю відкритого протистояння державним структурам і владі, терористи не здатні перемогти у відкритих діях, а тому здійснюють приховані акти насильства, які служать засобом привернення уваги до своїх вимог.

Жорстокість терористів – це реакція на жорстокість державної машини. Державний терор і антидержавні виступи взаємно підживлюють один одного. Посилення сьогоднішніх соціальних контрастів, національної та соціальної несправедливості, що по суті повинно долатися заходами у соціальній політиці держави, лише поглиблюються, особливо в ході глобальної трансформації, і призводять до трагічних форм соціального насильства.

Небажання західних країн замінити принципи насильства та конкуренції принципами співробітництва і партнерства створило умови для виникнення релігійної фундаменталістської опозиції, що, в свою чергу, змінило конфігурацію та зміст усієї системи світової безпеки. За умов глобалізації відбувається зіткнення між космополітичним світоглядом і фундаменталізмом. Філософський словник дає таке визначення фундаменталізму: це релігійно-культурна орієнтація, що добивається повернення до витоків, до фундаментальних основоположень тієї чи іншої релігійної течії. В широкому смислі цього слова – це установка на відродження глибинної традиції в культурі [9, 635]. Може скластися враження, що фундаменталізм існував завжди. Це не так. Він виникнув у відповідь на глобалізаційні впливи, що ми їх спостерігаємо довкола нас.

Фундаменталізм – це традиція, яку захищають традиційним способом – шляхом зіставлення з ритуальною істиною – у глобалізованому світі, який дошукується причин. Першопричиною фундаменталізму є зіткнення сучасної західної і традиційної культур. Фундаменталізм може вирости на ґрунті будь-якої традиції. Це явище є запереченням діалогу в світі, від якого залежать лад і цілісність життя. Більше того, існують радикальні групи фундаменталістів, що відкрито проповідують тероризм. Причини розповсюдження фундаменталізму лежать в прискореній модернізації країн третього світу, в зростанні соціальної несправедливості, нерівності, погіршенні умов життя. Почуття беззахисності перед непідконтрольними процесами викликає озлоблення. Глобалізація в свою чергу ще більше прискорила події, наблизила країни й висвітлила ці проблеми. На думку С.Удовика, фундаменталізм, – це симптом глобальної хвороби світового співтовариства [10, 325].

Фундаменталізм – дитя глобалізації, на яку він відгукується й разом використовує. Але це явище проблематичне, воно впритул межує з насильством та є ворогом космополітичних цінностей.

Отже, відрив від минулого, а, отже, і від традиції, призводить до прагнення, що з’являється в свідомості фундаменталістів, повернутися назад, в своє минуле. Їх об’єднує одне почуття – страх змін. Цей страх змін живе у свідомості суспільства в цілому. Страх перед змінами, що руйнують життя суспільства, викликав до життя терористичні угруповання та рухи. Це одне з негативних явищ глобалізації, реальну небезпеку якого не можна недооцінювати.

Терористи сьогодення так само, як і їх історичні попередники, абсолютно й агресивно заперечують існуючий порядок; вони схильні до анархічної руйнації, їх насильство стає протидією існуючому тоталітарному устрою моноцентризму. Аґресивна зовнішня політика Сполучених Штатів викликає опір не лише країн, що традиційно були їх антагоністами, але й значної частини населення країн, чиї політичні еліти офіційно підтримують США. Світова система засновується на нерівності і, відповідно, з’являються прибічники насильницьких методів боротьби. Феномен сучасного тероризму, як і феномен самої “глобалізації”, ще достатньо не вивчений. Реальні причини тероризму досі не названі. Очевидно, тут мають місце різні підходи у світогляді, стереотип “холодної війни”, що зберігається, різні підходи в оцінці сучасних світових процесів.

Відомий дослідник В.Толстих вбачає найбільшу проблему та похибку в загальних дослідженнях негативних процесів глобалізації в нехтуванні саме духовним фактором: “Біда й проблема полягає в тому, що джерела й причини глобальних зсувів більшість з дослідників бачать здебільшого в економіці, в нових технологіях і розвитку технічних засобів комунікації” [8, 11], тоді як, на думку автора, ще Макс Вебер показав значущість і вагу мотиваційної й ціннісної сфери в процесах зміни та трансформації всього суспільства.

Одинадцятого вересня відбувся якісно новий стрибок терору. Вимушена необхідність силового вирішення проблеми доводить, що цивілізований світ “занедбав” проблему тероризму. Атака проти США стала одночасно й ударом по американському менталітету, по тенденціям ізоляціонізму, що підсилилися в американській політиці. Світове співтовариство зустрілося з безпрецедентними викликами безпеці, що виходять, зокрема, від нелегальних, нерегулярних воєнізованих організацій і формувань, які відстоюють різні націоналістичні, релігійні та інші ідеї й цілі. Процеси глобалізації, що бурхливо розвиваються, створюють сприятливі передумови для поширення активності таких організацій за межі окремих національних держав і набуття ними міжнародного масштабу. Власне кажучи, людство зустрілося з новим супротивником, виклик з боку якого здатний послужити довгостроковою основою для співробітництва і партнерства різних країн. Сьогодні стало очевидним, що жодна держава, якою б могутньою в економічному та військовому відношенні вона не була, не в змозі успішно протистояти міжнародному тероризмові тільки військовими засобами без об’єднання зусиль і співробітництва з іншими країнами на рівноправній основі.

Сьогодні, коли характер зовнішніх загроз змінився, значна частина європейських еліт і європейської суспільної думки схиляється до того, що стримування “нових супротивників” за допомогою військової сили далеко не завжди ефективне, а може бути – взагалі безглузде, і, головне, не може усунути джерела і передумови загроз. Військова міць сама по собі не може забезпечити безпеки. На її місце виходять політичні інструменти, орієнтовані на те, щоб не стримувати загрозу, а усунути її причину. В.Толстих, переймаючись загрозою такого “неусвідомлення” небезпеки, відзначає: “...непогано було б засвоїти й більш фундаментальну істину – всі ми давно вже живемо в наскрізь терористичному світі, щодня потерпаючи від аґресії – економічної, політичної, морально-психологічної. І якщо це не буде усвідомлено вчасно і всіма без жодного винятку – людство приречене на здичавіння й вимирання” [8, 7].

У глобальнозалежному світі національна безпека окремої країни, побудована на принципах закритих систем, стає неефективною. Останні події вже змушують розвинуті країни переглянути концепції й доктрини національної безпеки: вони повинні стати в більшій мірі соціально залежними і гнучкими, відкритими для взаємної інформації. В світі вже неможливо досягти миру на основі домінування однієї держави або групи держав. Безпека кожного стає необхідністю всіх, так само, як безпека всіх – справою кожного. І ця думка цілком відповідає загальному розумінню глобалізації і як процесу, і як феномену. Доктор філософських наук В.Толстих з цього приводу відзначає: “Для мене, як і для інших дослідників, ядром поняття глобального світу є ідея глобальної взаємозалежності” [8, 8].

По суті, необхідно перебороти різко загострене планетарне протиріччя між новими потребами глобальної системи соціальної безпеки і старими принципами практики конкуренції і насильства, що продовжують діяти. У свою чергу, воно підготовлене фундаментальними протиріччями в матеріальній і духовній сферах життя суспільства. Глобальні конфлікти давно вийшли за реґіональні рамки. Але, зрештою, масштабність самих конфліктів є наслідком багатовекторності глобальних процесів та втягненості у світові процеси всіх учасників дискурсу міжнародних відносин. С.Гантінгтон говорить: “Політика в світі після “холодної війни” вперше в історії стала і багатополюсною, і поліцивілізаційною” [7, 16].

Сьогодні західні суспільства насолоджуються екстраординарною військовою й економічною міццю. Але “зіткнення цивілізацій” між “Заходом й іншим світом”, що було передбачене С.Гантінгтоном, навряд чи буде мати виняткове чи навіть переважне місце на бойовищі. Деякі потенційні супротивники вірять у те, що їхній єдиний спосіб боротьби з Америкою, з огляду на її військову перевагу, полягає у використанні зброї масового знищення проти американських загонів або цивільних жителів. Ісламські екстремісти вже визнали, що вони не зможуть завдати поразки Сполученим Штатам у звичайній війні, але вони можуть завдавати істотного болю за допомогою дій тероризму.

Відповідь на терористичну діяльність стає важкою, тому що більшість злочинців мають прихильників в багатьох регіонах світу. Зрештою, й сам тероризм з точки зору його жертви – це жахливе зло, а з точки зору прихильника ідеї “боротьби” зі “світовим імперіалізмом” – позитивна дія, чи, принаймні, така, яку можна зрозуміти.

Багато вчених вказують на той факт, що сьогоднішні тенденції в світовій політиці та економіці роблять свій внесок до середовища, в якому підживлюється тероризм. На його зростання впливає низка факторів неоколоніального та глобалізаційного характеру. Навіть незважаючи на те, що пояснення цього аспекту здається не цілком зрозумілим, вважається, що тенденція до глобалізації й реґіоналізації в світовій економіці та відносне відокремлення мусульманських країн від цього процесу безумовно стимулюють зростання тероризму.

В цілому можемо підсумувати, що людство утворюється з національних держав, реґіональних спільнот та культурних ідентичностей, кожна з яких має власне розуміння суті та змісту суверенітету, в тому числі й з огляду на походження та історичний його процес виборення та розбудови. У світовій системі відбувається збільшення й загострення конфліктів, оскільки глобалізація породжує не тільки примноження існуючих багатств, але й спричиняє зростання бідності. Типи глобальної нерівності формуються у відповідності з принципом поділу соціального простору на центр та периферію – поділ світу, який інтеґрується в світову систему, насичену конфліктними факторами та ситуаціями на всіх рівнях соціальної взаємодії. Внутрішня структура світової глобалізованої системи породжує як інтеґрацію світу, так і її дезінтеґрацію, призводить до диференціації окремих складових та чинників.

З більшою чи меншою часткою ймовірності ми можемо прогнозувати у відношенні останнього наступні тенденції: зростання рівня та темпів інтеґраційних процесів неминуче призведе до підвищення рівня конфліктності в суспільстві; відтак, подальша ескалація глобалізації неминуче спричинятиме і зростання та активізацію антиглобалістських виступів, у тому числі й у її крайній формі – веденні терористичної війни; зміна форм організації ведення боротьби та використовуваних засобів, ставить на сьогоднішній день нагальне завдання розробки новітньої теорії глобальних конфліктів.

Антиглобалізм в своєму крайньому вияві у формі світового тероризму є “тінню” самої глобалізації – наслідком невирішеності її внутрішніх протиріч з одного боку, та недостатнім рівнем дослідження і розуміння внутрішніх причин тероризму – з іншого. Майбутня світова глобальна соціальність можлива тільки на засадах нової загально планетарної справедливості, яка буде враховувати інтереси та потреби всіх суб’єктів міжнародних відносин, а запорукою стабільності розвитку та безпеки існування має стати нова етико-комунікативна парадигма загальноплпнетарного масштабу, побудована на засадах взаємної поваги з боку представників різних культур, віросповідань, цивілізацій.