Ліхацька Н

Війна – суспільно-політичне явище, пов'язане з корінною зміною характеру відносин між державами, народами, націями і переходом протиборчих сторін від застосування ненасильницьких форм і способів боротьби для вирішення протиріч до прямого застосування зброї і інших насильницьких засобів для досягнення певної геополітичної, політичної та економічної мети. Кожній історичній епосі властивий свій особливий характер війни. Разом з тим, в рамках кожної епохи за певних умов можуть вестися війни, різні за своїм характером. Більш того, в ході тієї або іншої війни, залежно від зміни обставин і умов її ведення, а також у зв'язку з досягненням поставлених цілей, зміною політики, можливостей економіки і в результаті створення і застосування принципово нових видів зброї, її характер або окремі істотні риси можуть мінятися.

Зачіпаючи всі сфери життя і діяльності суспільства, війна приводить його до особливого стану. У своїх розвинених формах війна стає не лише озброєною боротьбою армій задля політичних цілей, але і якісно новим станом суспільства. Вона є глибокою трансформацією всіх його сфер. На користь війни мілітаризуються економіка, політична надбудова, духовне життя суспільства, звужуються рамки демократії, вносяться зміни в структуру, зміст і цілі міждержавних дипломатичних, торгових і культурних відносин. У сучасних умовах війна являє собою найгострішу форму протиборства ворогуючих сторін. Головним засобом ведення війни є озброєні сили і інші воєнізовані формування. Звернемо увагу на те, що у війні для досягнення поставлених цілей використовуються як військові, так і невійськові способи і засоби боротьби: дипломатичні, економічні, психологічні, ідеологічні та ін.

Актуальність поданої проблеми визначається непересічним науково-теоретичним значенням саме в сучасний період розвитку. У XXI столітті війни перетворюються із засобу знищення військ на знаряддя винищування мирного населення. Війни руйнують матеріальну і духовну культуру, яка створювалася десятками і сотнями поколінь людей, виснажують економічні і фінансові ресурси суспільства, змінюють структуру народного господарства воюючих країн, роблячи його однобоким і мало пристосованим до задоволення потреб населення. Руйнівна дія війни на суспільний розвиток досягає своєї межі. Метою даної статті є аналіз однієї з найважливіших проблем сучасності – проблеми війни, її трансформація, встановлення її впливу на суспільний розвиток. Проблематика, що пов’язана з розглядом небезпеки війн в сучасну епоху, активно і плідно досліджувалась і продовжує досліджуватися багатьма вченими. Серед цих робіт слід назвати праці В.В. Серебряннікова (соціально-політичний аналіз війн в Росії), Г.Х. Шахназарова (моделі та проекти світового порядку), В.І. Малькова (новий погляд на мир та війну), І.М. Попова (теорії та концепції війн майбутнього), В. Мандрагеля (сучасні підходи „реалізму” щодо збройних конфліктів), Г. Тревертона (нові засоби оборони), Е. Граем (запобігання конфліктам).

Попередньо слід зазначити, що початок воєн сягає первісного суспільства, коли одне плем'я воювало з іншим. Але в повному значенні слова це не були війни, тому що вони не мали за мету підпорядкування одного племені іншому, хоча могли винищити або перетворити на рабів всіх членів племені. Люди не готувалися до війни заздалегідь. Це були конфлікти, що часто мали трагічний характер і зводилися до короткочасних зіткнень ворожих племен в боротьбі за виживання. Класичну форму вони набувають з розділенням суспільства на класи і утворенням стародавніх держав, оскільки проведення військових операцій – явище складне. Війна пов'язана з більш менш регулярною армією, яка готується до війни в мирний час. Все це можливо тільки в епоху класового суспільства, коли соціум вже має не примітивний, а складно структурований характер.

У подальші епохи війни набувають все більш масштабні і складні форми. При рабовласницькому ладі вони ведуться народними ополченнями з використанням найманців, головним чином, для захоплення рабів; у феодальну епоху – феодальними арміями і рицарськими орденами для захоплення нових земель; у капіталістичну епоху – регулярними арміями для захоплення ринків збуту і джерел сировини. У зв’язку з цим цілком закономірним виглядає припущення, що типи війн визначаються характером соціальних суперечностей даної епохи або різних її періодів.

Типологія війн пов'язана з відомими труднощами, оскільки кожна війна має свої індивідуальні особливості, а різні типи війни часто переплітаються один з одним і рідко виступають в чистому вигляді. Основними типами воєн рабовласницького суспільства є: війни рабовласницьких держав за поневолення племен, що знаходяться на нижчій стадії суспільного розвитку; війни між самими рабовласницькими державами з метою захоплення територій і пограбування завойованих країн; війни між різними групами рабовласників; війни як повстання рабів; народні повстання селян і ремісників.

Основними типами воєн феодального суспільства є: війни між феодальними державами; міжусобні феодальні війни за розширення володінь; війни за створення централізованих феодальних держав; війни проти іноземного нашестя. Феодальна експлуатація породжує: селянські війни-повстання проти феодалів; повстання міського населення проти феодальної експлуатації.

Війни епохи капіталізму можуть бути віднесені до наступних основних типів: колоніальні війни капіталістичних країн за поневолення народів Азії, Африки, Америки, Океанії; загарбницькі війни держав і коаліцій держав за гегемонію; революційні антифеодальні, національно-визвольні війни; війни за національне возз'єднання; визвольні війни народів колоній і залежних країн; громадянські війни і повстання пролетаріату проти буржуазії.

Основними типами воєн епохи імперіалізму є: імперіалістичні війни за переділ світу; громадянські визвольні війни пролетаріату проти буржуазії. До основних типів воєн епохи імперіалізму також відносяться національно-визвольні війни пригноблюваних народів.

Основними типами воєн сучасної епохи є: громадянська війна; інформаційна війна; міжнародний тероризм; екологічна війна; економічна війна; психологічна війна.

У сучасну епоху старі підходи до розуміння війни піддаються критиці на тій підставі, що в ядерну епоху в разі застосування атомної зброї не буде ні переможців, ні переможених. Проте, окрім ядерної війни, в світі ведуться звичні війни. В епоху глобалізації необхідне гостро усвідомлення того, що будь-яка війна (тим більше світова) може мати катастрофічні наслідки для майбутнього всієї людської цивілізації.

Незаперечним є факт, що соціально-політична типологія воєн заснована на особливостях епохи, характерних для неї суперечностях. При цьому з'являються і нові суперечності, які виходять на перший план. «Існуючий раніше розподіл воєн на чотири головні типи відповідно до соціально-політичних критеріїв (між державами протилежних систем, усередині ліберального світу, за звільнення від чужоземного ярма, громадянські війни) актуальні і сьогодні. Проте не слід випускати з уваги і нові типи війн: глобалізаційні, міжцивілізаційні, між бідними і багатими країнами, за природні ресурси, демократію [1, с. 69]». Оскільки світ сьогодні абсолютно не передбачуваний, і існуюча де-небудь одинична загроза збільшує кількість можливих загроз [2].

Принципово важливим є те, що сучасна типологія війн дещо відрізняється від традиційної. Перше покоління війн складають класичні війни між державами, що досягають своєї кульмінації в епоху наполеонівських воєн. До другого покоління війн відносяться війни на виснаження індустріальної епохи (від громадянської війни в США до Першої світової війни). Третім поколінням війн стає маневрена війна, заснована на тактиці просочування, бліцкригу і інших принципах, що з'являються після Першої світової війни. На думку чеського філософа Яна Паточки, Перша світова війна – вирішальна подія в історії ХХ століття. Саме вона визначає характер століття. Вона показує, що перетворення світу в лабораторію для реалізації накопичених за мільярди років енергій повинно здійснитися у війні [3]. Поле бою для війни четвертого покоління – суспільство супротивника в цілому. Масивність живої сили і вогню втрачає своє значення і навіть, більш того, стає недоліком. Концентрація живої сили в одному місці створює відмінну ціль для поразки супротивником. Метою війни стає внутрішнє розтрощування супротивника, а не фізичне знищення його. Військові зусилля направлені на такі цілі, як підрив морального духу населення супротивника і руйнування його культурного середовища. Війни XX століття відносять до четвертого покоління. Війна втрачає характер зіткнення лише військових формувань країн-учасниць конфлікту. На об'єкти руйнування перетворюються міста з мирним населенням, промисловість, транспорт. Питання про війну і мир стає корінним питанням всієї міжнародної політики, питанням життя і смерті десятків мільйонів людей. Поява в середині XX століття ядерної зброї приводить до можливості народження п'ятого покоління війн – ядерних. На щастя, людство зуміло їх уникнути. На рубежі нового тисячоліття на історичну сцену виходять війни шостого покоління, в яких вирішальну роль відіграє високоточна ударна і оборонна зброя і зброя, заснована на нових фізичних принципах. Удосконалюються і вимагають все більших інтелектуальних і матеріально-фінансових витрат звичні засоби озброєння [4].

У війні все частіше застосовуються політичні, економічні, фінансові, інформаційні, таємні засоби в їх насильницькому варіанті. Більш того, вживані самостійно, вони здатні забезпечувати такий же результат соціальної боротьби, який у минулому досягався лише зброєю. Характерною рисою сучасних війн є рішуча перевага однієї із сторін в сукупній потужності, економіці, військово-технічному і організаційному відношенні, інформаційних засобах, коаліційній підтримці, швидкоплинності.

В даний час існує тенденція, коли разом зі змаганням в силі з'являється необхідність в змаганні розуму, тобто по мірі еволюції інтелекту люди поступово усвідомлюють, що винищування ворога не завжди вигідне. Вигідніше непомітно розставити економічні пастки і капкани, сплести павутину економічної залежності і, використовуючи ресурси супротивника, примусити його працювати на себе. Таким чином, стає абсолютно очевидним, чому держави прагнуть приєднатися до ресурсів інших країн, запускають непомітно коріння до чужого повітря, води, землі, інтелекту. Без цього індустрія існувати не може, а, відповідно, держава розвиватися також.

Сучасні війни характеризуються використовуванням економічної боротьби – сукупності економічних заходів і дій, направлених на підрив військово-економічного потенціалу супротивника і досягнення над ним економічної переваги. Економічна боротьба включає, з одного боку, мобілізацію можливостей власної економіки для задоволення потреб війни і її забезпечення, з іншого боку, організацію економічної блокади ворожих держав і дезорганізації їх економік. Особливе значення в сучасних умовах має живучість економіки, її здатність функціонувати при руйнуванні окремих ланок. На хід економічної боротьби значно впливає руйнування центрів переробки стратегічної сировини, енергетичних центрів, порушення внутрішніх транспортних зв'язків і комунікацій, що пов'язують супротивника з іншими державами, особливо зрив перевезень нафтопродуктів. У сучасних умовах в цілях економічної боротьби може використовуватися навмисне зараження численних районів території супротивника шляхом руйнування АЕС, а також центрів виробництва і зберігання особливо небезпечних хімічних речовин, хоча ці жорстокі заходи засуджуються всією світовою спільнотою.

Економічна війна може здійснюватися шляхом використовування різних пропагандистських гасел на зразок боротьби за демократію, екологію, права національних меншин. В цьому випадку вона тісно пов'язана з війною психологічною. Психологічна війна повністю змінює уявлення про зміст війни. В ній немає очевидних ворогів. У цій війні головним є те, щоб створити умови, в яких супротивник сам себе знищує, сам віддає свої матеріальні і інтелектуальні ресурси. Досягти цього можна, змінивши його психіку настільки, щоб він став слухняним знаряддям і вірним рабом. Формами ведення психологічної війни є мова, писемність, радіо, телебачення, Інтернет, що приводить до стрімкого зростання можливостей маніпулювання свідомістю людей. Але слід зазначити, що в умовах сучасного суспільства важлива роль належить електронним засобам масової інформації – перш за все телебаченню і радіо. «Ефект їх дії на населення не можна недооцінювати. На відміну від друкарських засобів інформації і пропаганди, радіо і телебачення впливають на свідомість людей безпосередньо [4, с. 152]». Вирішальне значення для успіху психологічної війни має атомізація суспільства, недопущення консолідації держав або політичних груп, організація постійного протистояння. На це йдуть колосальні матеріальні і інтелектуальні ресурси і для цього необхідне розукрупнення країн-супротивників, створення карликових держав з підпорядкованими урядами.

Нові нетрадиційні форми ведення війни викликають серйозну стурбованість в плані політики безпеки. Появі таких форм значною мірою сприяють надзвичайно швидко протікаючі процеси глобалізації, наростаюча відвертість суспільств і революція в інформаційних технологіях. Хоча перевага промислово розвинених країн у області науки і у військовій сфері все більш зростає, слаборозвинені країни також можуть дістати нові військові технології. Легкість пересування по всьому світу і швидке розповсюдження знань і інформації дозволяють і менш могутнім державам, а також недержавним організаціям отримати доступ до широкого спектру зброї і технологій. В даний час в світі все ясніше усвідомлюють можливості, що криються у використовуванні сучасних інформаційних технологій. Уразливість багатьох країн перед новими методами ведення війни постійно зростає. Все більш невідкладною стає задача відшукати адекватні можливості для відображення нових загроз. Для розробки ефективної стратегії необхідно перш за все виявляти характерні риси загроз, створюваних різними державами, організаціями і групами, своєчасно попереджати про підготовлювані напади в рамках нетрадиційного ведення війни, надійно передбачати дії супротивника і без зволікання вживати заходи протидії. Різноманітні форми нетрадиційного ведення війни, терористичні акти і інформаційні війни в найближчі десятиліття чинитимуть визначальний вплив на міжнародну безпеку.

Під інформаційною війною можна розуміти боротьбу сторін за досягнення переваги над супротивником в своєчасності, достовірності, повноті отримання інформації, швидкості і якості її переробки і доведення до виконавців. Така війна включає наступні напрями діяльності: добування необхідної інформації; переробка одержаної інформації; захист інформаційних каналів від проникнення супротивника; своєчасне і якісне доведення інформації до споживачів; дезинформація супротивника; виведення з ладу або порушення функціонування систем добування, переробки і розповсюдження інформації супротивника; знищення, спотворення, викрадення інформації у супротивника; розробка ефективніших, ніж у супротивника, засобів роботи з інформацією.

У нинішню епоху вірогідність того, що держави вступлять у війну одна з одною, нікчемно мала. Сучасний світ характеризується економічною взаємозалежністю, тому старі цілі завоювання і утримання під контролем яких-небудь територій втрачають значення. Найпоширенішим видом військового конфлікту в нашу епоху є громадянська війна. Сьогодні війни більше офіційно не оголошуються. У минулу епоху, для якої були більш характерні міждержавні конфлікти, уряди офіційно і формально декларували оголошення війни. Це було необхідно з багатьох причин, зокрема, щоб визначити, які союзники беруть участь в бойових діях, щоб перевести економіку і життя суспільства на військовий лад. «Зі зростанням небезпеки тероризму оголошення війни стає практичним і юридичним нонсенсом. З одного боку, терористи зовсім не схильні офіційно оголошувати війну державі. З другого боку, держава не може оголосити офіційну війну підпільної організації [4, с. 51]». Жертвами терору сьогодні стають як окремі люди, групи людей, спільноти, так і міжнародне співтовариство взагалі. Події останнього часу свідчать про те, що терор виступає реальною загрозою для життя, добробуту, безпеки людей. Свідченнями застосування терору є захоплення заручників, вибухи, невиплата зарплати, пенсій [5]. На наш погляд, необхідність виключення терору зі сфери взаємовідносин зумовлено тим, що він виступає головною загрозою та реальним обмеженням права людини на життя.

Істотною характеристикою сучасної війни є також дипломатична боротьба – це використовування різних видів дипломатичної діяльності для підриву позицій протиборчих держав і зміцнення позицій своєї держави за допомогою ініціації суперечностей усередині них. В ході війни дипломатична боротьба звичайно підлегла озброєній боротьбі, спрямована на створення найсприятливіших умов її ведення. Разом з тим, однією з її задач є досягнення вигідних умов миру.

Одна з нових форм боротьби, вживаних в сучасній війні, – екологічна боротьба, яка полягає в здійсненні комплексу заходів і дій, направлених на створення несприятливих екологічних умов на території, зайнятій супротивником, утворення труднощів для дій його озброєних сил, функціонування економіки і мешкання населення. У своїх крайніх формах екологічна боротьба передбачає створення обставин, що виключають нормальну життєдіяльність держав. Вона ведеться як військовими, так і невійськовими засобами, включає руйнування центрів виробництва небезпечних хімічних речовин для тривалого зараження обширних територій, атмосфери і водних просторів, навмисне руйнування озонного шару, формування катастрофічних явищ, затоплень, пожеж, а також попередження і зрив подібного роду дій з боку супротивника.

Таким чином, проаналізувавши все вище зазначене, можна зробити наступні висновки: по-перше, істотно змінюється сучасна типологія війн; по-друге, за сучасних умов проблема війни набуває особливого значення для життя і діяльності суспільства, оскільки в епоху глобалізації будь-яка війна може мати катастрофічні наслідки для майбутнього всього людства; по-третє, в даний час існує тенденція, коли люди поступово усвідомлюють, що фізичне винищування ворога не завжди вигідне. Значно вигідніше використовувати нові нетрадиційні форми ведення війни: економічні, екологічні, психологічні, інформаційні. Виникає необхідність ретельного теоретичного вивчення можливих загроз війн ХХІ століття, а також засобів їх уникнення і збереження миру з урахуванням нової структури світу, все зростаючої ролі нових чинників впливу – транснаціональних корпорацій, регіонально-континентальних союзів типу ЄС, нової поляризації у світі (Китай, США) і т.д. В цьому напрямку і планується подальше дослідження.