Крамаренко А

У ХХ-ХХI ст. з'являється безліч різних теорій і напрямів, пригадуються й доопрацьовуються старі, раніше заборонені або несприйняті сучасниками творців релігійних систем теорії езотеричного, „таємного змісту”. Метою даних вчень є передання інформації про сутність світобудови, структуру Всесвіту, про зародження життя на планеті, розвиток і загибель попередніх цивілізацій, про закони життя людини та її ролі у системі світобудови. Отже і в межах філософії зростає інтерес до такої галузі філософії релігій, як езотерична філософія.

Методологічним підґрунтям роботи виступає філософська герменевтика інтерпретації та витлумачення текстів. Засобами та прийомами історично-порівняльного методу та історичної емпатії виокремлюються найбільш суттєві імперативи та домінанти певної доби, відображеної в тексті, здійснюється екстрополяція на сучасну соціально-історичну реальність.

Протягом останніх років зазначена проблематика все більше стає предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних філософів. Зокрема, йдеться про праці П.П.Гайденко, І.І.Євлампієва, В.В.Ляха та ін.

Між тим, проблема потребує подальшого додаткового вивчення з метою більш предметного з’ясування значення та впливу зазначених факторів на сучасну реальність.

На думку автора, уся езотерична філософія побудована на трьох (чи одному з трьох) принципах: об’єднувати людей навколо ідеалу загального братерства, незважаючи на соціальні, національні, расові й релігійні відмінності; сприяти порівняльному вивченню філософських систем, релігій, наук і мистецтв; досліджувати непізнані закони природи й приховані можливості людини.

Перший принцип стверджує існування єдності людства й виражає необхідність того, щоб усі люди вже з колиски усвідомлювали його й відчували себе його частиною. Перетворення в життя цього принципу зробило б неможливим сепаратизм і роз'єднаність, а отже, припинило б війни й акти насильства.

Другий принцип пропонує розумний еклектизм. Ставши загальним, він дасть змогу розглядати будь-яке явище усебічно і під будь-яким кутом, а не суто з погляду однієї релігійної секти, одного філософського, художнього або наукового напряму.

Третій принцип нагадує нам про необхідність пізнавати самих себе й природу, частиною якої ми є, пізнавати без забобонів й упереджень, без протиставлення частковостей. Саме здійснення цього принципу мусить привести до щирого знання [7].

Езотеричні теорії суперечать науковим з питань походження життя, тому що наука віддає перевагу фактам і доказам. Автор вважає, що за своєю суттю всі містичні вчення однакові, але мають деякі відмінності в зовнішньому оформленні, стилі, використанні символів при викладі інформації. Як правило, теорії пишуться людьми, що мають доступ до інформації таємної, що відкривається тільки посвяченим. Ці знання вони одержують з каналів, які звичайній людині недоступні при першому бажанні, а відкриваються тільки за умови великої роботи над собою у сфері духовного розвитку й дотримання всіх законів перебування в цьому світі.

Всі філософсько-езотеричні системи, чи то сучасні, чи ті, що пережили кілька століть або тисячоліть, опираються на найдавніші першоджерела.

Метою статті є спроба розглянути найбільш значущі з письмових першоджерел, важливих для теософської традиції, які стали основою для виникнення різних філософсько-езотеричних течій XX сторіччя.

З точки зору теософії, всі першоджерела несуть ті самі знання, але розрізняються між собою символізмом, що кодує, шифрує інформацію й у такий спосіб робить її таємною, недоступною для непосвячених. Існує думка, що завдяки цьому дана інформація не може бути використана для злих цілей, а також менш піддана перекручуванням, домислам, суб'єктивності, тому що доступна тільки посвяченим; а вже вони можуть донести ці знання до широких мас більш зрозумілою мовою.

У списку езотеричних книг, доступних нам зараз, Ю.К.Братчиков-Барбарович на перше місце ставить книгу “Кибаліон”, або Вчення герметичної філософії Стародавніх Єгипту й Греції. За вченням теософії, її автором був Гермес Трисмегіст, відомий давнім єгиптянам як “Великий Великих і Майстер Майстрів» – бог Тот. “Кибаліон” містить і текст «Смарагдової скрижалі» Гермеса. «Смарагдова скрижаль» була знайдена, за легендою, у гробниці самого Гермеса дружиною Авраама – Сарою, або, за іншою версією, – Олександром Великим. Латинська версія «скрижалі» з'явилася в Європі в 1200 р. і являла собою переклад з арабської.

“Вуста істини німі для непосвячених”. Вчення “Кибаліон” було таємним вченням, призначеним для жерців Стародавнього Єгипту. Але з Єгипту це таємне вчення запозичили всі давні народи – Індія, Халдея, Китай, Ассирія, Стародавні Греція, Рим та ін. Це відбулося тому, що знання вільно надавалося тим, хто приходив підготовленим для їх сприйняття. Піфагор і Платон, за свідченням теософів, були з поміж них.

Послідовники Гермеса завжди дотримувалися принципу вміння тримати потай свої знання. Навіть у наші дні ми користуємося терміном “герметичний” у значенні таємний, закритий, секретний. Багато тисяч років минуло після отримання цього таємного вчення й тільки в 1908 р., за Братчиковим-Барбаровичем, троє останніх повністю посвячених у це вчення осіб вирішили його опублікувати в США (Чикаго), тому що вважали, що настав для цього час [11].

Вся книга ґрунтується на семи герметичних принципах істини, розшифрованих авторами “Кибаліону”. Коротко вони записуються так:

1. Принцип менталізма. Все є Думкою, Всесвіт являє собою уявний і мислячий Образ, тобто Всесвіт є Розумом.

2. Принцип Подоб. Як Угорі, так унизу; як унизу, так Угорі.

3. Принцип Вібрацій. Усе рухається, все вібрує. Ніщо не спочиває.

4. Принцип Полярності. Все є двоїстим. Все має полюси. Протилежності подібні, розрізняючись тільки ступенем відмінностей.

5. Принцип Ритму. Все має свої припливи й відливи. Міра коливання ліворуч є мірою коливання праворуч.

6. Принцип Причини й Наслідку. Кожна причина має свій наслідок і навпаки.

7. Принцип Статі. Все має свій чоловічий і жіночий принципи. Стать проявляється скрізь. Будь-який чоловічий предмет має жіночий початок, а також навпаки [9].

Тобто, за теософською доктриною, усе є нескінченним живим розумом, Духом. Таким чином, усе є Дух. “Кибаліон” дає не тільки загальні характеристики таємного у Світобудові, а й поради, як ними користуватися у своєму повсякденному житті для досягнення Успіху.

Автор А.С.Шмаков у своїй роботі «Великі Аркани Таро» підкреслює важливість для теософії такого першоджерела, як священна книга Тота, великі Аркани Таро. Вчення про істину, відбите в символах, дійшло до нас у цій найдавнішій пам'ятці людської думки, походження якої губиться в тумані вічності.

«Всі релігії зберегли пам'ять про одну первинну книгу, написану ієрогліфами мудрецями перших століть світу, символи якої, будучи згодом спрощені й вульгаризовані, послужили Писанню буквами, Слову – категоріями, а окультній філософії – її таємничими знаками» (Еліфас Леві).

Таро, за авторитетним в межах теософії свідченням, почав свою подорож по світу з Єгипту після знищення халіфом Омаром Олександрійської бібліотеки. Після цього сумного факту вони перейшли до греків, від них – до римлян, доки, нарешті, не потрапили в руки мандруючих циган і не з'явилися в Європі наприкінці ХІV ст.

Існує й інша думка. «Стародавність цієї книги губиться в ночі часів. Вона індійського походження й сходить до епохи незрівнянно давнішої, ніж часи Мойсея. Вона написана на окремих аркушах, які раніше були зроблені з найчистішого золота й таємничих металів...вона символічна, її сполучення обіймають усі чудеса духу. Старіючи зі століттями, вона, проте, збереглася – завдяки неуцтву цікавих – без змін у тому, що стосується її характеру та її основної символіки в найістотніших частинах». Ці рядки цитує О.П.Блаватська у своїй «Таємній Доктрині», відсилаючи до якогось манускрипту про Таро – священну книгу Єноха [2, том 3, відділ ІХ]. Еліфас Леві відзначає, що особистість Єноха, автора першої священної Книги, по суті ідентична з особистістю Тота в єгиптян, Кадмуса у фінікійців і Паламеда у греків. А з приводу індійського походження Таро, Блаватська пише: «Якщо воно зустрічається у предків первісних індусів, то це ще не означає, що воно вперше виникло в Індії. Його джерело ще давніше і його слід шукати не тут, а в Himaleh, у сніжних Ланцюгах. Воно народилося в таємничій області, визначити місцезнаходження якої ніхто не сміє і яка викликає почуття безнадійності в географів і християнських теологів, – області, у якій Брахман помістив свою Kailasa, гору Міру й Parvati Pamir, перекручений греками в Парапаміз» [2, том 5, 105 – 106].

Священна книга Тота є зібранням 78 Арканів (Аркан від латинського – таємниця), які здавна збереглися й дійшли до нас у вигляді 78 символічних зображень. Відносячись одночасно до всіх галузей думки й здобутків духу людського, Аркани в минулому були представлені різноманітно. Найдоступнішими для пізнання є традиційні символічні зображення, які в стародавньому Єгипті були висічені на стінах храмів, і з руйнуванням Єгипту пережили його, будучи зображені на монетах, папірусах і таблицях і, нарешті, у вигадливих символах середньовічної містики, аж до загальновідомого циганського Таро наших днів.

Кожний Аркан має свої символічні відповідності у найрізноманітніших областях знань людей. Десятирична система числення, через введення поняття про нуль, що дає одиниці нове значення й вищий порядок, безпосередньо виникають із системи Арканів, в аспекті її інтерпретації Кабалою в системі сефирот. Алфавіти всіх найдавніших мов землі безпосередньо випливають із системи Арканів, і народження кабалістики (у вузькому значенні цього слова символіки букв), є першим наслідком цього зв'язку. Вся міфологія давніх народів, так чи інакше, стверджує теософія, пов'язана з цією системою символів. Давня наука про душу та світ, астрологія, донесла до нас ті ж великі принципи на тлі неба у вигляді планет і сузір'їв Зодіака [10].

Система Арканів поділяється на 2 частини: 22 Великих і 56 Малих. Деякі автори (Блаватська, Шмаков) виділяють третю частину, куди виносять Аркан 0, що говорить про Божество й світ, злиття їх в Абсолюті, сутності Божественній. У другій частині залишають 21 Аркан, де говориться про цілісну людину, про народження її з Абсолюту й принципах її існування, що визначають синтез і зміст її життя.

Малі Аркани становлять третю й останню частину „Великої Книги” й говорять про природу речей і людини як члена й ланку в цілісному житті світобудови. Цей поділ священної книги Тота інтерпретується в її загальному символі, тобто – квадраті, що має всередині трикутник, а посередині – крапку. Крапка, як і нуль, є природним символом Абсолюту, назавжди й у принципі недоступним нашому розумінню. Нуль вище всякого числа, він кожне з них містить й водночас він назавжди недоступний розумінню й пізнається лише шляхом наближення. Трикутник – це символ вищої реальності; усе, що існує, людиною пізнається в тернерах – це єдина й природна емблема буття. Квадрат – це символ світу реалізації, світової ілюзії – „майї”, що ґрунтується на чотирьох стихійних принципах, що здійснюють як саме його буття як таке, так і визначальне русло плину всього його життя.

Безпосередня реальність, за теософськими поглядами, розкривається людині у вигляді системи 21 Великого Аркана, що складають другу частину священної книги Тота [10].

Ще одним найдавнішим джерелом езотеричних знань, про яке варто говорити в межах дослідження теософії, є «Книга Дзіан», на основі якої будувала свою таємну доктрину О.П.Блаватська. Ця титанічна праця „великої посвяченої” за своєю суттю є викладом і розгорнутим коментарем 19 Станц (глав) і 49 Слок (віршів) „Книги Дзіан”.

Тексти цього манускрипту у першоджерелі дотепер не бачив жоден дослідник давніх рукописів. Сучасним лінгвістам також не відома таємнича мова „сензар”, якою немов би написана загадкова книга. Теософська традиція вважає, що це була мова богів. Тексти цієї книги, стверджує Блаватська, перегукуються з текстами Вед, Пуран, Упанішад, вавилонської Книги Чисел, єврейської Кабали, ассирійської Авести й іншими. Вигадливе накопичення образів і метафор давньоіндійської й давньокитайської філософії, що зустрічаються в окремих опублікованих уривках манускрипту, заводять у безвихідь навіть бувалих шанувальників сакральної мудрості. Нарешті, нікому не відомий і її повний зміст. Теософські езотерики стверджують, що ця книга відкривається тільки по частинах, тільки посвяченим і тільки під керівництвом „Великих вчителів”. При цьому додається припущення, що можливо, це першоджерело як ціле не має свого матеріального вираження, а вічно існує у вигляді самостійного утворення в сукупному інформаційному полі духовного людства.

Аналізуючи єгипетські, халдейські, індуїстські, християнські, зороастрійські, гностичні, буддистські й інші священні першоджерела, О.П.Блаватська вказує на єдину сутність всіх релігій і філософії, прагне об'єднати їх стрункою світоглядною системою – „Таємною Доктриною”.

У першому томі «Таємної Доктрини», названим О.П.Блаватською «Космогенезис», коментуються перші сім станц книги «Дзіан». Тут розповідається про дію творчих сил космосу, будову матерії, еволюцію сонячної системи, зародження й зміну тваринних і людських рас на Землі. Другий том «Таємної Доктрини», що має назву «Антропогенезис», присвячений докладному опису розвитку людства від початку „Четвертого Великого Століття” й „Четвертої Ранньої Раси” до кінця „Четвертого й початку П'ятого Великого Століття”. Тут О.П. Блаватською коментуються 12 станц наступної частини книги «Дзіан».

У 1887 р. О.П.Блаватська завершила написання «Таємної Доктрини». Два роки, що „велика посвячена” присвятила викладу й коментуванню давньої мудрості, виявивши при цьому неабиякі знання у різних галузях науки, релігії й філософії, стверджують теософи, навіть не вистачить на те, щоб механічно переписати 1853 сторінки її праці. В межах теософії вважається, що її рукою водили „Великі Вчителі”. Після смерті посвяченої, О.І.Рерих з гіркотою писала, що, якби не злість і ненависть сучасників, О.П.Блаватська написала б ще два томи.

Мета праці О.Блаватської – довести, що природа не є випадковим поєднанням атомів і вказати людині її законне місце в схемі Всесвіту; врятувати від перекручення архаїчні істини, що є основою всіх релігій; відкрити певною мірою основну єдність, звідки всі вони виникли; нарешті, показати, що таємна сторона природи ніколи ще не була доступна науці сучасної цивілізації. Вперше "Таємна доктрина" була опублікована в 1888 році, російськомовним читачам вона пропонується в перекладі О.Реріх.

Цікавлять теософів і езотеричні знання, зашифровані у священних книгах інших прадавніх містичних традицій. До священних книг теософи відносять ті, що дають читачам основні правила поведінки в житті. Якщо суто езотеричні книги писалися тільки для посвячених, і не зрозумілі широкому загалу, священні книги містять інформацію для всіх.

В рамках теософської традиції великий авторитет має Біблія. Слово "біблія" грецького походження. Очерет папірусу (біблус), що вживався для древнього письма, заснував грецьку назву книги – біблос, бібліон (Лука 4:17). Священні книги, що читаються у грецьких церквах християнами – греками, називалися "біблія", тобто книги. Уживання цієї назви святого письма можна простежити тільки від IV ст., так наприклад, воно зустрічається в працях Іоанна Златоуста (347–407) і Єпифанія Кіпрського. Пізніше ця назва ввійшла в словник церкви. У XIII ст. слово „біблія” як назва зібрання книг святого письма міцно затвердилася в богослов'ї й побуті.

Біблію варто віднести до першоджерел езотеричних знань теософії тому, що дане письмо не є винятково зводом законів християнської віри, а й містить дані про походження Всесвіту, людини, про минулі й прийдешні події планети. Існує багато поглядів на питання про розшифровку біблійних текстів. Наприклад, зовсім недавно на заході вийшла книга Майкла Дросніна “Біблійний код”, де розповідається про пророкування майбутнього, які були закодовані багато століть тому у текстах Старого Заповіту й історично відбулися в точно зазначений час. Код розкрив американський математик Елі Рипс за допомогою розробленої ним комп'ютерної програми. Він прибрав усі прогалини між словами древнього тексту, перетворивши його в одне слово з 304805 букв. Таким чином, він практично повернув Старий Заповіт до первісного вигляду, тому що, за легендою, саме такою одержав Біблію Мойсей від Бога. Наприклад, слово “код” було зашифровано в тексті так: “КнигабОжьихДел”.

За п'ять років роботи було виявлено більше тисячі закодованих трьохтисячолітньої давнини пророкувань про події, які відбулися і які ще відбудуться. Імена, адреси, дати – все було закодовано на сторінках Старого Заповіту. Біблійний код – це, можливо, інформація, потрібна нам, сверджують теософи, щоб запобігти катастрофи. Це послання про те, що ми можемо врятувати себе самі (Братчиков) [4].

Відомо, що в Старому Заповіті Біблії відкритим текстом уперше повідомляється, що єдиний Бог створив і світло, і світила, і місяць, і небо, і землю, і життя (Буття, I). Для теософів важливо, що на біблійних сторінках вперше відбито в письмовому вигляді (на скрижалях) факт створення Всесвіту й життя єдиним Богом. Ю.Братчиков-Барбарович у своїй книзі «Наша світобудова» вказує на ще одне важливе для теософів повідомлення в Біблії: мудрість говорить(8:25) “я народилася перш, ніж підняті були гори, раніше пагорбів, коли Він ще не створив ні землі, ні полів ні початкових порошин Всесвіту”. Останні три слова є, в трактуванні теософів, найістотнішими. Вони розкривають, що Бог своєю мудрістю створив на початку всього початкові порошини Всесвіту, а потім уже все інше. Ці слова лягають наріжним каменем в езотеричних текстах “Кибаліону” і книги “Наша Світобудова”.

У псалмах царя Давида також говориться про мудрість Бога, що створив Книгу Життя, де всі майбутні події створення й життя заздалегідь записані Мудрістю Бога: “І в Твоїй Книзі записані всі дні, для мене призначені, коли жодного ще не було” (Псалом, 138, 16). Ця таємна Книга Життя, трактують теософи, в іншій традиції називається „хроніками акаши”, які є першоджерелом індійської містики.

Говорячи про Біблію в межах теософської традиції, необхідно сказати також і про апокрифи. При визначенні канону Святого Письма були відділені книги, що відомі за назвою "книг апокрифічних", або коротко "апокрифи". Апокриф – це грецьке слово, що означає „схований, невідомий”. Це слово є синонімом "неканонічний", тобто небогодухновенний. Теософи вживають цей термін у значенні "таємний", і в цьому змісті будь-яке забуте писання, християнське чи ні, є апокрифом.

Взявши в руки будь-яке давнє видання Біблії, ми знайдемо апокрифи між Старим і Новим Заповітами. Їх містить кожен католицький переклад, тому що з часу Тридентського собору 1546 р. вони обов'язково входять до католицької Біблії.

Книги «Товіт», «Іудіфь», «Сусанна», «Віл і дракон» містять легендарні розповіді, а «Премудрості Соломона» (не «від Соломона»!), «Ісуса сина Сирахова» й «книга Варуха» відносяться до так званої літератури про мудрість. Дві книги Маккавейські повідомляють про повстання іудеїв проти Сирії в II ст. до Р. X. й, безперечно, цінні як історичне джерело.

Важливу роль в теософській традиції відіграє ведична спадщина індійської культури, але, за звичай, з цими першоджерелами послідовники теософії знайомляться виключно через твори авторитетних представників в межах самої теософії.

Ми розглянули найдавніші першоджерела філософської езотерики теософів. У зв'язку з цим хочеться відзначити ще кілька досить значних в межах теософії сучасних праць, побудованих безпосередньо на основі вищеописаних джерел.

У переліку найважливіших джерел сучасної теософії Ю.К.Братчиков-Барбарович називає “Калагію” Олександра Наумкіна. Визначним також є трактат (у якого немає певного автора, чиє прізвище можна було б указати) «Книга Урантії» – одне з найсолідніших сучасних видань теософської езотеричної тематики.

Звичайно, це далеко не весь список теософських джерел, вартих уваги, але найбільш значущі і перевірені часом праці, на які посилаються багато вчених, що займаються проблемами езотеричної філософії.

Література

1. Библия. Синодальный перевод на руський язык. - М., 1994.

2. Блаватская Е. П. Тайная доктрина. – М., 1993. - Т. I – V.

3. Блаватская Е. П. Теософский словарь. - М., 1994.

4. Братчиков Ю. К. “Розмова про “Калагии”” // “Аномалія”. – 1995. №12; “Всесвіт по “Калагии”” // Аномалія. – 1996, №1.

5. Диксон О., Гросс П. Тайны древних наук. – М., 2001.

6. Зданович Л. Тайны великих пророков. - М., 2001.

7. Ливрага Х. А. Введение в мудрость Востока: Пер. с исп. - М., 2001.

8. Петер Антес. Религии современности. История и вера. - М., 2001.

9. Трое посвященных. Кибалион или обучение. - М., 1992.

10. Шмаков В. Великие Арканы Таро: Абсолютные начала синтетической философии эзотеризма / Отв. ред. Яновская М. – М., 2002.

11. Братчиков-Барбарович Ю.К. Наше мироздание. – СПб., 2001.