Козловська Г

Як відомо, індивідуальна свідомість генетично є свідомістю суспільної і з точки зору узагальнення досвіду багатьох поколінь, і як результат інтелектуальних зусиль багатьох мільйонів людей, які живуть в умовах соціального об’єднання. Разом з цим суспільна свідомість представлена лише в одній формі свого конкретного існування – в індивідуальній свідомості конкретних людей, які живуть в суспільстві.

З розвитком інформаційного суспільства та процесами глобалізації, що проникають у всі сфери суспільного життя, привертає увагу така форма свідомості як організаційна, сформованість якої є важливим чинником упорядкування суспільного життя, подолання загальної системної кризи та зменшення ентропії. Важливим для розуміння та наукового обґрунтування організаційної свідомості є її аналіз як на рівні окремої особистості так і на рівні всього суспільства.

Отже, розгляд питання про співвідношення індивідуального та суспільного в організаційній свідомості передбачає виявлення взаємозв’язку та взаємообумовленості закономірностей розвитку даних феноменів, а також встановлення відмінностей між ними.

Питання про формування організаційної форми свідомості тільки постає у сучасній науці, тому складно знайти у літературі праці, які були б присвячені саме цій формі свідомості. Але багато актуальних досліджень розкриває предмет відображення організаційної свідомості, а саме сукупність процесів та дій упорядкування, узгодженості взаємодії, управлінський процес. Актуальність організаційної свідомості підтверджує розвиток управлінських наук (менеджмент, організаційна психологія та ін.), синергетики, відродження тектології Богданова.

Матеріал для аналізу співвідношення індивідуального та суспільного у організаційній свідомості знаходимо у роботах таких видатних філософів та психологів як Е.П.Веліхов, Б.А.Грушин, М.І.Жуков, В.П.Зінченко, В.А.Лекторський, В.Д.Попов, С.Л.Рубінштейн, А.Г.Спіркин, А.К.Улєдов, Б.А.Чагін, О.В.Шорохова, І.Т.Фролов та ін.

Починати означені міркування можна, лише сказавши про те, що є організаційна свідомість та, спочатку, щоб зрозуміти її природу, необхідно розкрити більш загальне поняття «свідомість».

В поясненні такого важливого предмету філософії, як свідомість, існує ряд різних підходів. Найважливіші особливості свідомості найбільш повно, на нашу думку, відображені в наступному її визначенні: «Свідомість – вища, властива лише людині, форма відображення об’єктивної дійсності, засіб її відношення до світу та самої себе, опосередкований всезагальними формами суспільно-історичної діяльності людей. Свідомість представляє собою єдність психічних процесів, які приймають активну участь в осмисленні людиною об’єктивного світу та свого власного буття» [1, 436].

Оскільки організаційна свідомість є різновидом суспільної свідомості, то слід пояснити, що розуміється під суспільною свідомістю. З точки зору І.Т.Фролова, «суспільна свідомість – усвідомлення суспільством самого себе, свого суспільного буття та оточуючої дійсності» [2, 322].

Розглянувши загальне поняття «свідомість», звернемося до об’єкту нашого дослідження – організаційної свідомості, зауважимо при цьому, що основні характеристики та властивості свідомості в цілому, притаманні й організаційній свідомості зокрема, оскільки останнє є частиною цілого – свідомості конкретної людини. Так, організаційна свідомість здатна, як і свідомість в цілому, відображати та осмислювати об’єктивну дійсність, але під певним, властивим тільки їй, кутом зору.

Також організаційна свідомість характеризується активним відношенням людини до дійсності, до самої себе, до своїх вчинків та дій, до діяльності, яка спрямована на досягнення поставленої мети.

Безперечний зв’язок організаційної свідомості з мовою. Сутність організаційного процесу розкривається в таких словах як «виробляти», «будувати», «винаходити», «відкривати», «встановлювати», «координувати», «упорядковувати» та ін. Дуже часто поняття «організовувати» виражається через слова, які означають головну та найбільш типову операцію даної галузі: «зшити» плаття або взуття, «викувати» зброю, «намалювати» картину, «написати» книгу, причому мається на увазі разом з цією операцією увесь організаційний процес, частину якого вона складає. А іноді визначення береться і з галузі понять протилежного характеру, що відносяться до дезорганізації: «розбити» табір, «розбити» сад в смислі саме організувати з належним розташуванням в просторі. Найзагальніший термін людської практики – «робити» – означає одночасно і «організувати», і «дезорганізувати» [3, 96].

Нерідко слово зберігає організаційну ідею там, де розроблене мислення особистості вже втратило її. Наприклад організуюча роль релігії в соціальному житті зовсім вислизує від повсякденної середньої свідомості нашої епохи. Між тим само слово цілком ясно вказує на цю роль, походить вона від «religare» (латинське – зв’язувати) або від «relegere» (збирати) [3, 93].

Необхідно також відзначити таку рису організаційної свідомості як її нормативність. Організаційні норми, основані на усвідомленні змісту, цінності явищ, виступають по суті внутрішніми, а не зовнішніми по відношенню до особистості імперативами. В цьому смислі вони не можуть бути поставленими в обов’язок, нав’язані особистості, а можуть бути тільки виховані. В процесі їх засвоєння вони входять у внутрішній світ особистості, зливаються тим самим з її самосвідомістю.

Відомо, що ні в які часи суспільство та людство в цілому не могло обходитися без організаційних норм, які регулюють взаємовідносини людей, як в процесі їх трудової діяльності, так і в побуті, в повсякденному спілкуванні. Саме в різноманітності відносин особистості до суспільства виникли організаційні норми, які знайшли відображення в багатьох міфах, байках народних прислів’ях, приказках та ін., де зокрема, виспівувалися раціональність, пунктуальність, своєчасність, а засуджувалися нераціональність, незібраність та інші небажані елементи у відносинах людей з іншими.

Наприклад, приказка «Куй залізо, поки гаряче» зовсім не технічне правило для ковальської справи, вона – принцип будь-якої практики, будь-якої організації справи; вона вказує на необхідність використання сприятливих його умов враховуючи їх обмежену тривалість та безповоротного значення їх втрати. Правило це однаково важливе і для землеробця – по відношенню до умов посіву аби жниви; та для політика або стратега – по відношенню до комбінації суспільних або бойових сил, що змінюються; та для художника або дослідника – в смислі щасливого для роботи поєднання зовнішніх умов або психофізіологічного стану, так званого натхнення та ін. [3, 93].

В той же час суспільні норми організації знаходили своєрідне відображення в свідомості кожного індивіда, характеризуючись індивідуально-особистісним відношенням та виконанням. Таке своєрідне відображення організаційних норм в свідомості людини і розглядається нами як організованість.

Уявлення про сутність організаційної свідомості буде неповним, якщо ми залишимо без уваги її носія – особистість, оскільки поняття «свідомість» та «особистість» тісно пов’язані між собою.

Дослідники Е.П.Веліхов, В.П.Зінченко, В.А.Лекторський, вказують на зв’язок особистості не тільки з свідомістю, але і з діяльністю та провідною зв’язкою в цій тріаді вважають свідомість, оскільки «суспільству необхідна не просто діяльність, а кваліфікована, цілеспрямована, доцільна свідома діяльність; не просто особистість, а та що має світогляд, переконання, владу над собою та над діяльністю, має свідомість» [4, 6].

Загальним в складному сплетінні сучасних наукових уявлень про особистість є визнання останньої в якості вищої смислової інстанції психологічної організації життя людини в соціокультурній сфері, інстанції, яка здійснює інтеграцію в зовнішньому та внутрішньому світі людини та забезпечує певний рівень та тип самореалізації людиною свого організаційного потенціалу.

Механізми організованості розкриваються через процеси інтеріоризації та соціалізації. Організованість особистості представляє собою ніщо інше як заломлення норм та принципів організації через себе, через свої психологічні особливості та своєрідність життєвого шляху, внутрішнє прийняття їх як своїх власних, в результаті чого особистість починає діяти та вчиняти за мотивом «не можу інакше». Іншими словами, організованість особистості полягає у виконанні нею тих чи інших організаційних норм на основі внутрішньої потреби та здатності виконувати їх в кожний момент свого життя та діяльності.

Суспільне та індивідуальне в організаційній свідомості представляють собою взаємозв’язок двох форм, в яких здійснюється суспільно-історичний розвиток людини.

Їх єдність полягає, по-перше, в тому, що обидва феномени володіють здатністю відображати відношення, які складаються між людьми крізь призму упорядкованості; по-друге, вони формуються та розвиваються в процесі діяльності та впливають на цю діяльність, визначають та впорядковують її; по-третє, суспільна та індивідуальна свідомість пов’язані з мовою, за допомогою якої від покоління до покоління передається організаційний досвід людей; по-четверте, їх об’єднує належні їм функції: регулятивна (регуляція поведінки людей на основі загальноприйнятих норм), оціночна (надання оцінки вчинкам та діям людей, виходячи з загальнолюдських організаційних цінностей), виховна (формування організованої особистості) та ін; по-п’яте, суспільна та індивідуальна організаційна свідомості містять в собі раціональну (знання, поняття, судження) та емоційну (почуття, схильності, мотиви) сфери.

Взаємозв’язок суспільної та індивідуальної організаційної свідомості складний та суперечливий. З одного боку, організаційна свідомість являє собою відбиття найбільш типової моделі організаційної поведінки індивідів даного суспільства, але її неможливо звести до суми індивідуальних свідомостей, бо вона є відносно самостійною духовною системою, яка склалася в тому чи іншому середовищі та включає до свого складу організаційні ідеали, норми, погляди, поняття. З іншого боку, суспільна організаційна свідомість стає дійовим елементом соціального життя, лише перетворившись в індивідуальну. Від ступеню цього «перетворення» залежить, чи стане організаційна свідомість насправді суспільною. В свою чергу, індивідуальна організаційна свідомість є ніщо інше як результат інтеріоризації організаційної свідомості даного суспільства, тобто є своєрідною формою відбиття останнього.

Суспільна організаційна свідомість по відношенню до індивідуальної постає як об’єктивна система, як засвоєння людиною суспільної організаційної моделі, що історично склалася, і не тільки визначає загальну структуру організаційної свідомості та поведінки людини, але є основою її подальшого розвитку як соціальної істоти. Однак складно уявити, що принципи організації як цілісна система являє собою однозначне відбиття суспільних вимог в структурі індивідуальної свідомості та практиці організаційної поведінки особистості. В такому випадку всі проблеми організаційного виховання були би зведені до механічного тренування.

В дійсності суспільна та індивідуальна організаційна свідомість відрізняються за об’ємом, формами, засобами та часом існування, закономірностями формування, за іншими важливими характеристиками.

Перш за все, індивідуальна та суспільна організаційна свідомість розрізняються за своїм носієм. Суб’єктом індивідуальної організаційної свідомості є конкретний індивід. Носієм суспільної організаційної свідомості виступає суспільство як колективний суб’єкт. В зв’язку з цим суспільна організаційна свідомість не може розглядатися за аналогією з організаційною свідомістю окремого індивіда.

Будь-яке суспільство являє собою єдність різноманітного, що охоплює ті чи інші соціальні прошарки, нації та народності, професіональні групи та ін., які розрізняються за своїм соціально-економічним, культурним, етнічним розвитком та іншими ознаками. Єдністю різноманітного є й суспільна організаційна свідомість. Вона включає в себе елементи, які мають за своєю природою різну міру спільності, тобто такі, які властиві всьому людству, або тільки певному суспільству, соціальному слою, нації або народності і т.д.

В розгляді співвідношення суспільної та індивідуальної організаційної свідомості, важливо відзначити, що їх відношення один до одного носять вибірковий та активний характер. Не всіляке поняття, що виникло в організаційній свідомості індивіда, неодмінно трансформується в суспільну організаційну свідомість; навіть коли воно має суспільне значення, його перетворенню можуть заважати певні конкретно-історичні умови.

В той же час не все з суспільної організаційної свідомості приймається окремим індивідом. С.Л.Рубінштейн, про свідомість індивіда в цілому відзначав: «Свідомість індивіда формується під впливом суспільної свідомості, однак співвідношення свідомостей – суспільної та індивідуальної – завжди здійснюється не в прямій проекції одного на інше. Суспільна свідомість, ідеї, які панують в даному суспільстві, приймаються або не приймаються, приймаються в тому чи іншому заломлені даним індивідом в залежності від особливостей його життєвого шляху» [5, 154].

Будь-який вплив на особистість з боку суспільної організаційної свідомості в кожний момент часу заломлюється через призму уявлень та інтересів людини, які склалися раніше. Розбірливість індивідуальної організаційної свідомості тісно пов’язана зі стійкими особливостями особистості: її світоглядом, схильностями і т.д. Вимоги організаційної свідомості суспільства зачіпають особистість в той мірі, в якій вона здатна крізь рівень свого світоосвоєння перетворити їх у внутрішні потреби. У зв’язку з цим в індивідуальній організаційній свідомості може існувати два рівні: рівень знань організаційних норм та цінностей даного суспільства та рівень самоототожнення з ними. Між цими рівнями може бути розрив: досить часто індивід знає суспільні організаційні норми, але не завжди ототожнює себе з ними, а значить, не реалізує їх в своїй поведінці.

В суспільній організаційній свідомості такої суперечливості немає. Саме тому можна вважати цю особливість найхарактернішою відмінністю між індивідуальною та суспільною організаційною свідомістю.

Індивід спирається на організаційні уявлення вироблені суспільством, засвоює їх в процесі свого розвитку та може в значній мірі самостійно регулювати свою поведінку та судити про організованість та упорядкованість того, що відбувається навколо. В даному випадку він виступає не тільки як об’єкт соціального контролю, але й як його свідомий суб’єкт, тобто як організована особистість.

Так дикун, що живе у спільноті, яка організована на владному керівництві та пасивному підкоренні, мислить, тобто організовує в своїй свідомості увесь світ тим же способом – владний «бог» та підкорені йому люди та речі; а також людину та інші речі він мислено організує з владної, керівної «душі» та пасивного «тіла» [3, 102].

Відношення індивіда до засвоєння різних суспільних організаційних норм може носити активний або пасивний характер, так як останні мають для даної людини неоднакову важливість та привабливість. Активне відношення особистості до оволодіння організаційними нормами виражається в тому, що людина прагне не тільки пізнати, але й прийняти їх, а потім керуватися ними в своїй поведінці та діяльності.

Відмінності між досліджуваними феноменами також полягає у тому, що особливістю суспільної організаційної свідомості є стійкість її змісту, що виражено в системі нормативних вимог, а індивідуальна свідомість більш рухлива, варіативна.

Якщо для суспільної організаційної свідомості властиве тяжіння до стабільних стійких організаційних принципів, норм, то для індивідуальної – прагнення до творчості в процесі упорядкування, в результаті чого змінюється і система та принципи організації в суспільстві.

Індивідуальне та суспільне в організаційній свідомості з самого початку виступають як два боки, які існують та стверджують себе одна завдяки іншій. При цьому слід відзначити, що в їх взаємодії провідною є остання. Суспільна організаційна свідомість здатна впливати як прямо так і опосередковано на індивідуальну організаційну свідомість. Прямий вплив здійснюється через комунікацію. Опосередковане – через проміжні духовні утворення – свідомість соціальних груп, окремих колективів.

Богданов О.О. наводить приклад, як дитина, син одного філософа-гносеолога визначав великий стіл та табурет словами «стіл-тато» та «стіл-дитинка». Тобто вузький досвід сім’ї дав дитині звичний зв’язок подібних предметів різного розміру; цей зв’язок і увійшов в «будову її пізнавальної здатності», та він намагався з її допомогою організувати подальший досвід [3, 102].

Зупинимося на колективній організаційній свідомості та її впливі на індивідуальну організаційну свідомість. Індивідуальна організаційна свідомість заломлюється в кожному конкретному колективі крізь призму тих специфічних умов, в яких живе та формує свої особливі риси індивід, які відрізняють його колективну свідомість як від суспільної, так і від індивідуальної.

Індивідуальна організаційна свідомість формується під впливом колективної організаційної свідомості, остання в свою чергу залежить від розвитку індивідуальної свідомості. Це обумовлено особливостями життєдіяльності колективу, в якому члени, що входять в його склад, знаходяться в постійному спілкування один з одним.

Організаційна свідомість колективу регулює поведінку людини, що виявляється в постійному співвіднесенні індивідом своїх дій та вчинків з відповідними колективними вимогами. Роль їх в житті людини багато в чому залежить від того, що собою являє сам колектив. В колективі зі сформованою організаційною культурою, з єдиними цілями та задачами, перспективами свого розвитку формується, як правило, суспільна думка, яка втілює в собі суспільно необхідні вимоги до поведінки людини. Людина бачить в авторитеті суспільної думки опору для своїх дій.

Зазначено, що не у кожної людини складаються тверді переконання в необхідності виконання організаційних норм, якщо вимоги в колективі, де вона працює чи навчається різняться між собою. При переході з колективу з високими організаційними вимогами до поведінки людини до колективу з низькими вимогами, організаційні норми можуть втратити для індивіда характер обов’язкових. Прийняття колективних вимог веде до накопичення організаційного досвіду індивіда.

Процес проникнення змісту суспільної організаційної свідомості в індивідуальну є, з одного боку, свідомо спрямованим, оскільки здійснюється через освіту та виховання, а з іншого – стихійним. Вплив середовища багато в чому не підконтрольний. Чим багатші та різноманітні зв’язки в колективі, тим швидше формується індивідуальна організаційна свідомість.

Суспільна за походженням та по внутрішній логіці, організаційна свідомість того чи іншого суспільства стає дійовим лише перетворившись на свідомість індивідуальну. Будь-який набір правил та норм поведінки стає надбанням суспільної організаційної свідомості, лише трансформуючись в індивідуальну організаційну свідомість кожного члена суспільства. В цьому випадку ступінь розповсюдження норм та правил поведінки в свідомості людей визначає, наскільки дана система організаційних розпоряджень дійсно стала суспільною формою свідомості.

Таким чином, проблема співвідношення суспільного та індивідуального в організаційній свідомості вимагає обліку та ретельного аналізу процесу функціонування та розвитку не тільки норм, принципів упорядкування, але й фактичних реальних дій на основі організаційної свідомості, оскільки в діяльності формується, реалізується та виявляється суб’єктивний зв’язок особистості з оточуючим її світом.

Суспільна організаційна свідомість має складну динамічну структуру, кожний елемент якої нерозривно пов’язаний з тією чи іншою стороною дійсного та реального життєвого процесу. В залежності від того, наскільки адекватно відображається в суспільній організаційній свідомості основна потреба суспільного життя, вона наповнюється новим змістом. Формування індивідуальної організаційної свідомості починається з засвоєння організаційних норм та розпоряджень, а закінчується виробленням чітко засвоєних позицій, які реалізуються у вчинках, точніше, в усвідомленій та суб’єктивно прийнятій діяльності особистості.

Вироблення організаційних норм та їх засвоєння на протязі всієї історії людства виступає як процес присвоєння індивідом суспільного знання, накопленого поколіннями людей. Цей процес інтеріоризації – перетворення в суб’єктивне набуття організаційного досвіду багатьох людей не можливо уявити як просте засвоєння певних правил. За своїм змістом це глибокий процес якісного перетворення, в результаті якого людина стає носієм суспільної свідомості.

В організаційній свідомості відображається, теоретично осмислюється діяльна сутність людини як родової істоти. Індивідуальна та суспільна організаційна свідомість відображують в собі протиріччя та мінливість всіх явищ соціального життя. Кожне явище як індивідуальної, так і суспільної свідомості має свою історію; їх теперішній стан є результатом всього попереднього розвитку. Подібно тому, як організаційну свідомість окремої людини можна зрозуміти шляхом вивчення історії її індивідуального розвитку, так і суспільна організаційна свідомість несе на собі відбиток історичного процесу, виступає результатом попереднього розвитку суспільства та людства в цілому.

Отже, проаналізував співвідношення індивідуального та суспільного в організаційній свідомості, можна зробити висновок, що ці феномени тісно взаємопов’язані та взаємообумовлені, і тому дослідження одного неможливе без вивчення іншого.

Взаємозв’язок суспільної та індивідуальної свідомості полягає у тому, що обидва феномени мають одну й ту ж соціальну основу. В них один спосіб існування – свідомість конкретних індивідів. Вони обумовлені історичними умовами розвитку суспільства. І індивідуальна і суспільна організаційна свідомість можуть бути розкритими тільки через діяльність, в якій виявляється суб’єктивний, емоційно-оціночний зв’язок особистості зі всім оточуючим світом.

Особливості нашого часу вимагають все більшого розвитку особистості, в тому числі і організаційного. Процес активізації людського фактору передбачає не просту зміну форм взаємозв’язку суспільної та індивідуальної свідомості, підвищення ролі останньої, але й її «соціальну наповненість». За своїм змістом свідомість людини повинна містити в собі близькі та віддалені соціальні наслідки її дій, вчинків та праці. Це породжує багато серйозних теоретичних та практичних питань в галузі освіти та виховання сучасної людини, які й будуть предметом подальших розвідок автора.