Завіруха Г

Кінець ХХ – початок ХХІ століття ознаменувався тим, що глобальні проблеми людства загострилися настільки, що без них неможливо нині скласти реалістичні уявлення про сучасні тенденції суспільного розвитку, про майбутнє людства. Глобальні проблеми сучасності являють собою динамічну систему, а, отже, в ній може відбуватися поява нових і видозміна вже відомих проблем загальнолюдської значущості, а також їх взаємозв’язок і взаємообумовленість. Сьогодні серед нових проблем, що претендують на статус глобальних, можна назвати і проблему тероризму через те, що, по-перше, вона має насправді планетарний, загальносвітовий характер, зачіпає життєві інтереси всіх народів і держав; по-друге, вимагає для свого розв’язання спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів. Від того, чи дійсно тероризм буде визнано глобальною проблемою, якою мірою буде пізнана його природа, багато в чому залежить і вибір рішень, а, отже, й доля багатьох народів і держав, майбутнє планети.

Поняття „тероризм” походить від латинського слова „terror”, що означає страх, залякування. Це поняття тлумачать як застосування або загрозу застосування найжорстокіших методів насильства з метою посіяти паніку, послабити становище держави та викликати відповідні політичні зміни в суспільстві на чиюсь конкретну користь. З кінця XVIII ст. це поняття сприймалося в найширшому смислі у відповідності з його етимологією.

Концепція тероризму розвивалася сторіччями. На найрізноманітніших ступенях розвитку суспільства мала місце боротьба між пригніченими та тими, хто пригноблює. Така боротьба нерідко набувала форм відкритого збройного насильства, направленого на фізичне залякування та придушення супротивників. Це і проскрипції Сули і напад групи озброєних кинджалами сенаторів на Юлія Цезаря, це і незліченні страти феодальними володарями своїх суперників, що супроводжувалися виставлянням на загальний огляд їхніх відрубаних голів.

Вперше слово „тероризм” отримало широке розповсюдження в роки Великої французької революції. В 1793–1794 роках заради підтримки порядку в анархічний перехідний період – після повстання 1789 року – була створена система управління, яка мала назву режиму терору. Особи, яких звинувачували в зраді або реакційній діяльності ув’язнювалися та піддавалися публічній страті.

Значні соціально-економічні зміни, викликані індустріальною революцією, призвели до появи нової ідеології, породженої відчуженням і експлуататорськими умовами капіталістичного світу ХІХ ст. В цих умовах зароджується нова епоха терору, під час якої поняття „тероризм” набуло значення революційної діяльності. Анархісти і соціальні революціонери нападали на королів, королев, членів аристократії й урядових посадових осіб, створюючи відчуття високого занепокоєння серед правлячої еліти. В Росії на повороті сторіччя інтелектуальна еліта розглянула терористичне насильство, як єдино ефективний спосіб модернізувати російське суспільство. Протягом цього періоду войовничі члени популістської групи «Земля і Воля» заснували терористичну організацію «Народна Воля», що була відповідальна за численні політичні убивства між 1879 і 1881 роками, що досягає вищого ступеню в убивстві пануючого Олександра Другого в 1881 році.

В 30-х роках ХХ ст. значення терміну „тероризм” знову змінилося. Його використовували для позначення масових репресій, які проводилися тоталітарними державами проти свого народу. Така форма терору перетворилася на невід’ємну частину державних режимів нацизму і фашизму. Система залякування та насильства санкціонувалася державою і функціонувала за допомогою переслідування осіб, яких було об’явлено ворогами народу.

В останнє десятиріччя ХХ століття поняття „тероризм” розширюється, охоплюючи кримінальну діяльність. Повністю кримінальні організації, що використовували насильство з економічною мотивацією, створювали союзи з терористичними організаціями з політичною метою. Отже тероризм у різних його проявах існував завжди. Але ще ніколи в історії людства він не набував такого розповсюдження і розмаху як в наш час – в епоху глобалізації.

Сьогодні тероризм перетворився на реальний життєвий фактор. Сучасний стан тероризму характеризується, перш за все, інтеграцією окремих організацій в більші структури, що ідеологічно, інформаційно і фінансово пов’язані між собою. Як правило, ці структури мають добру організацію, використовують сучасні засоби зв’язку для координації своїх дій, мають надійні джерела фінансування та постачальників зброї. Масштаби терористичних акцій дають підстави говорити про наявність добре озброєного всесвітнього терористичного інтернаціоналізму. На сьогоднішній день тероризм уже набув міжнародного, глобального характеру, став універсальним феноменом. Глобалізація та все ширша інтернаціоналізація тероризму – це незаперечний факт, перед яким сьогодні опинилося людство. Цей феномен багато в чому обумовлений розширенням і глобалізацією міжнародних зв’язків і взаємодії в різних царинах.

Існує багато літератури, присвяченої тероризму. Так, наприклад, американський аналітик Брюс Хоффман в своєму дослідженні [1] розглядає тероризм в усіх його проявах. Він розглядає трансформацію самого визначення терору та його технології, національні та релігійні особливості терористів, а також ефект тероризму в засобах масової інформації та реакцію на нього спецслужб. Хофман досліджує не тільки ці проблеми, а й відповідає на багато інших питань на прикладі палестинського, північно-ірландського, кіпрського та інших конфліктів, що кожного дня провокують нові терористичні вибухи. Колишній командуючий силами НАТО в Європі генерал Уеслі Кларк в своїй роботі „Как победить в современной войне” [2] веде роздуми про дії американців в Іраку та намагається дати відповідь на таке питання: „Чи не відволікає війна в Іраку Америку від справжньої війни з тероризмом?” Або, наприклад, дослідження відомого французького ісламознавця Жиля Кепеля про виникнення та занепад ісламізму [3]. На думку Кепеля, активні терористичні дії є ознаками занепаду ісламізму. Після того як ісламісти почали втрачати вплив на розум, вони вдалися до гучних терористичних актів, щоб повернути собі колишній авторитет. Докладне викладення історії ісламізму робить книгу французького вченого безцінним довідковим посібником: ісламізм від самих джерел до розповсюдження планетарного масштабу. Майже всі роботи, присвячені тероризму, написані переважно спеціалістами спецслужб, правоохоронних органів, або ж істориками, політологами, психологами і навіть журналістами. Соціально-філософський аналіз феномену тероризму, нажаль, поки ще не було проведено, незважаючи на всю значущість системного та цілісного підходу до його вивчення, що неодноразово підкреслювали всі дослідники даної проблеми.

Як і сама глобалізація – сучасний тероризм як проблема не отримав достатнього вивчення. Дослідники ще не готові назвати реальні причини виникнення цього феномену. Тут мають значення і різні ідеологічні підходи щодо вивчення цього явища, і різні методології в оцінюванні сучасних світових процесів. Складність у дослідженні та поясненні тероризму також полягає в тому, що лише за останні двісті років це явище зазнало неабияких змін.

Щоб дати визначення тероризму, необхідно сформулювати уявлення про терористичні організації і зрозуміти, чим вони відрізняються від інших схожих структур. Серед проблем, що потребують подальшого дослідження, актуальною є проблема класифікації мінливих проявів тероризму. Треба розмежувати різні види тероризму на економічний тероризм, пов’язаний з конкурентною боротьбою корпорацій; тероризм уряду проти частини свого народу і, навпаки, – тероризм народу проти свого уряду; етнічний тероризм; тероризм однієї держави проти іншої. Специфіка тероризму однієї держави проти іншої полягає в тому, що ціла держава за допомогою терористичної війни з сильнішою державою намагається досягти своїх політичних цілей. Потребують з’ясування і причини тероризму, яких дуже багато. Вони можуть бути і економічними, і етнічними, і соціальними, і історичними, і політичними. Як правило, вони тісно переплітаються та взаємообумовлюють одна одну. Треба розкрити і пускові механізми та конкретних суб’єктів, що стоять за терористичними атаками. Можна тільки припустити, що це релігійні екстремісти, наркокартелі або транснаціональні корпорації. Таким чином, проблема тероризму виявляється значно складнішою та потребує глибокого аналізу для успішного її розв’язання.

Метою даної статті є спроба визначення тероризму як глобальної проблеми сучасності та негативного наслідку процесу глобалізації. Засобами реалізації мети є аналіз чинників сучасного тероризму – економічних, соціальних, духовно-релігійних, психологічних та політичних, що зумовлюють подальше розповсюдження цього феномену в усіх сферах суспільного життя.

За останні п’ятдесят років майже у всьому світі затвердилися цінності суспільства споживання, а небачений розквіт технологій призвів до якісного стрибку в галузі накопичення, зберігання, обміну та розповсюдження інформації, а це, в свою чергу, до того, що тепер ми називаємо глобалізацією.

Термін „глобалізація” пов’язаний з латинським терміном „глобус” і означає загально планетарний характер тих чи інших процесів. Глобалізація пов’язана з інтернаціоналізацією суспільної діяльності, коли людство входить в єдину систему соціальних, культурних, економічних, політичних та інших зв’язків, взаємодій і відносин. Таким чином, в сучасну епоху відбувається загально планетарна єдність людства, яке являє собою принципово нову систему, пов’язану загальною відповідальністю. Відбувається формування єдиної цивілізації на всій планеті, незважаючи на значні відмінності різних регіонів, держав і народів.

Інтернаціональний характер життя людей, нові засоби зв’язку та інформації, нові види озброєння різко знижують значущість державних кордонів та інших засобів захисту від тероризму. Зростає багатоманітність терористичної діяльності, яка все більше зв’язується з національними, релігійними, етнічними, сепаратистськими та визвольними рухами. Терористична діяльність переростає у міжнародний тероризм, тобто тероризм, що переступив уже державні кордони. Міжнародний тероризм став стійкою системою надійних зв’язків як терористичних організацій між собою, так і зі своїми постачальниками. Міжнародного характеру терористичні акти набувають, коли вони направляються на нанесення шкоди іншим державам, на втручання в їх внутрішнє життя, на зміну міжнародних відносин. Такі дії змовницьких терористичних угрупувань можуть розцінюватися як форма міжнародного тероризму. Нерідко терористичні організації підтримують зацікавлені в цьому держави та їхні спецслужби. Проте, коли різні акти терористичних груп здійснюються самостійно і не націлені на зміну міжнародних відносин, багато дослідників кваліфікують їх не як міжнародний, а як транснаціональний тероризм. Таким чином, міжнародний тероризм можна визначити як добре налагоджену систему взаємозв’язків між терористичними організаціями всього світу, кожна з яких добре структурована: складається з керівної та оперативної ланки, підрозділів розвідки та контррозвідки, матеріально-технічного забезпечення, бойових груп, прикриття, характеризується жорсткою конспірацією та ретельним відбором кадрів, наявністю агентури в правоохоронних і державних органах, має розгалужену мережу конспіративних навчальних баз і полігонів, надійні канали поступу фінансових засобів і зброї, а також користується популярністю у деяких верств населення.

В останні роки інтерес до тероризму перейшов у теоретичну площину, це явище стало сприйматися як четверта світова війна, в якій ворога не видно. В сучасних суспільствах не існує внутрішніх сил, що здатні кинути виклик армії. Терористи не здатні перемогти у відкритих діях, а тому здійснюють приховані акти насильства, які служать засобом привернення уваги до своїх вимог. Крім того терористи, як правило, заявляють про законність своїх акцій, часто називають себе солдатами, використовують військову термінологію в назвах своїх організацій, влаштовують суди, виносять вироки, здійснюють страти. Отже, тероризм є однією з нових форм ведення війни.

Цивілізація стала вразливою через свою прив’язаність до технологічної сфери. Якісна зміна терору в тому, що він не має адреси. Відмінними рисами подібної війни є відсутність публічності, відкритого протистояння державним структурам і владі, а процеси глобалізації створюють сприятливі передумови для розповсюдження активності терористичних організацій за межі окремих національних держав, а також надання їй міжнародного виміру. Херфрид Мюнклер, німецький соціолог, зауважує, що транснаціональний тероризм націлений на асиметричні дії, за допомогою яких той, хто в технологічному та організаційному плані поступається своєму супротивнику, здобуває здатність вести довготривалі бойові дії. Класична міждержавна війна перетворилася в історичну модель внаслідок колосальної сили ядерної зброї та високої вразливості сучасних суспільств [4, 219].

Терористи не ідентифікують себе з державою та суспільством, в якому вони живуть. У них взагалі відсутня мотивація підкорення законам держави та суспільства. До якої б національності вони не належали, вони мають свої давні традиції, які протистоять прогресивному та плюралістичному світові. Вони мають свої соціальні норми, які роблять їхні дії непрозорими для зовнішнього дослідження. Для терористів, організаційні структури яких внутрішньо згуртовані, дії яких винятково ефективні та нещадні у досягненні своїх цілей, відкрилися неймовірні можливості та простір для організованої кримінальної діяльності в країнах, в яких демократичні процеси продовжують свій розвиток в умовах дезінтеграції та державної корупції. Отримуючи сучасні засоби ведення інформаційної війни, міжнародні терористи нав’язують народам власні ідеї та оцінки ситуації, широко та небезуспішно вирішують мобілізаційні завдання залучення до своїх лав не тільки професійних найманців, але й молоді, яка, на думку В.І.Кушерця, перш за все, потерпає від терористичної пропаганди тому, що не вміє системно осмислювати світ і людське буття [5, 74].

Тероризм є формою транснаціоналізації злочинності, яка супроводжує економічну глобалізацію. Глобалізація злочинності не просто супроводжує світову економічну інтеграцію, але й є її прямим і неухильним наслідком в силу того, що вона сама по собі є глобальною криміногенною деформацією світу. Економічна глобалізація полягає в злитті національних економік в єдину загальносвітову систему і цей процес злиття визначається не державними, а ринковими силами. Глобалізація поступово зменшує роль національних держав шляхом зниження ролі бюджету в національних економіках. Цей процес створює глобального масштабу взаємозалежність, коли всі розвинуті країни нерозривно пов’язані системою світового розподілу праці та економічного обміну. Така глобалізована економіка являє собою якісно нове явище у вигляді цілісної єдиної міжнародної системи, яка має не тільки позитивні, але й негативні наслідки. Цей процес інтеграції спричиняє суттєву суперечність, яка проявляється в тому, що сильні країни використовують економічні та людські ресурси інших менше розвинутих держав. В числі основних дефектів економічної глобалізації слід назвати посилення світового розшарування на надбагаті держави та понадбідні, або країни „третього світу”. Значна частина „третього світу”, на думку Г.С.Кисельова, звинувачує розвинуті держави в своєму лиху, оголошує власні інтереси та цінності протилежними західним, несумісними з ними. …Більше або менше виражена ворожість всього „третього світу” по відношенню до країн „золотого мільярду” переходить у войовничість і агресивність [6, 5]. В таких понадбідних країнах процеси глобалізації призводять до утворення різного роду „пригноблених”, число яких поряд з безробітними швидко зростає. Безсилля та агресивність, відчай і лють – сукупність рис, характерних для світовідчуття таких „пригноблених”. Їм властиві негативні устремління у відношенні всього іншого світу. Ці устремління переростають в універсальний деструктивізм і направлені на всі інші соціальні групи, оскільки вони є представниками далекого ворожого світу, що користуються його благами, такими, як забезпеченість, престижна робота, культура. Це є важливим фактором для консолідації терористів, їх загальний ворог – інша цивілізація, яка нав’язує ліберальні цінності і ціннісні орієнтири всьому світовому співтовариству. Існує багато дрібних терористичних організацій з різними назвами, та всі вони об’єднані з однією метою – протистояння західному впливу. Насправді ж тероризм, що бореться з глобалізацією, нею ж і породжується, він є наслідком невідворотної нерівномірності розвитку сучасного світу та органічно властивих йому внутрішніх діалектичних протиріч.

Кожний етап розвитку людства характеризується тим, що якісь держави вириваються вперед у своєму розвитку, а якісь відстають. Але ще ніколи в історії людства не траплялося так, щоб весь світ брав участь у таких перегонах, щоб темп технологічного розвитку однієї культури пригноблював всі інші культури, природний розвиток яких не такий швидкий. Сьогодні такий темп все більше прискорюється і тим самим створює небезпеки для існування людства, яке розуміє справжню загрозу цих перегонів, але не зупиняється і прагне догнати та перегнати, не усвідомлюючи того, що біжить в протилежному напрямку. В цьому контексті зростає інтерес та увага до соціального виміру та соціальних наслідків глобалізаційних процесів, що відбуваються в світі. Сьогодні проблеми вирішуються в умовах, коли відбуваються кардинальні зміни в політиці та економіці, а інновації розповсюджуються не тільки на сферу науки та техніки, але і на сферу суспільних відносин. Відчутними стали такі явища, як безробіття, соціальне відторгнення, значна диференціація доходів, недосконалість соціальної структури. Соціально незадоволені верстви населення стають носіями загрози стабільності, а як наслідок, і безпеки, як національної, так і міжнародної. Саме найбільш пригноблені соціальні групи служать живильним середовищем для екстремізму, етнічних і релігійних конфліктів, а також тероризму. І не випадково соціальною базою міжнародного тероризму є вихідці з найбільш неблагополучних країн та регіонів земної кулі. В країнах, що переживають початкові етапи модернізації, представляють виняткову небезпеку, в них формуються сили, що не сприймають основні тенденції світового розвитку – глобалізацію політичних процесів, формування транснаціональної ринкової економіки, ствердження ліберальних цінностей. Вони сприймають глобалізацію як загрозу своєму статусу та своїм інтересам. В цьому виражається специфіка масової свідомості представників таких країн, що зацікавлені в збереженні традиційного економічного, політичного та культурного середовища.

Поширені в науковій літературі спроби пов’язати виникнення тероризму з бідністю, соціальним неблагополуччям і низьким культурним рівнем деяких регіональних, етнічних або релігійних груп є не досить вдалими. Ці явища дійсно помітні в суспільствах, що вступили на шлях трансформацій, але невірно вважати, що в основі тероризму лежить саме бідність і убогість. Дно суспільства є підґрунтям, живильним середовищем, а також зручним приводом для тероризму. Терористичні акти є протестом злиденного світу проти багатого. „Пригноблені” в злиденному світі страждають від бідності, убогості, а також безробіття та інших економічних труднощів, а як наслідок приєднуються до терористичних груп.

Отже, очевидним є те, що глобалізаційні процеси значно підсилюють терористичну діяльність. Швидкий економічний і науково-технічний розвиток багатьох держав, міграційні процеси, що різко підсилилися, загострені екологічні та демографічні проблеми, інформаційний вибух, зміна традиційних стереотипів і соціальних орієнтирів, образу життя та пов’язані з цим труднощі психологічної адаптації та інші явища ведуть до розгубленості, фрустрації, почуття самотності та спустошеності, до втрати традиційних ідеалів і цінностей, до зростання агресивності, що захоплюють все більші верстви суспільства. А.В.Толстоухов відзначає, що життєдіяльність людини в таку епоху є ризико-генною в тому смислі, що вона розгортається в умовах загостреної конкуренції влади національної еліти та влади наднаціональної еліти, що формується світом глобального капіталу. Опинившись в контексті такої конкуренції, випробовуючи на собі вплив зіткнення різних систем цінностей, норм, життєвих стилів, людина опиняється без надійних гарантій „бути правою”. Саме через це її життєдіяльність сполучається з високими психологічними перевантаженнями. Ось чому люди в більшому або меншому ступені перебувають у стані особистого сум’яття, в стані пошуку притулку для компенсації цього почуття. Такий пошук є своєрідним опором проти влади, що глобалізується, яка девальвує владу національних культур, відсуваючи її в тінь [7, 63].

Кардинальна зміна образу життя в світі, що глобалізується, веде до песимізму, постійної стурбованості, озлобленості, до знецінювання людського життя та страху. Адже основним стрижнем тероризму є страх і ненависть, що не мають ні етнічної, ні релігійної приналежності. Все це у сполученні з моральною дезорієнтацією, втратою моральних підвалин неминуче призводить до почуття вседозволеності, зокрема до ідеї використання будь-яких засобів для досягнення цілей, заради інтересів, незалежно від того, які це інтереси – мікроскопічно егоцентричні або глобальні. Такий моральний імператив, що лежить в самій основі терористичної практики, – неминучий наслідок ситуації, що склалася в сучасному світі. В такій ситуації принципи та підвалини руйнуються, або, навпаки, перетворюються в дезорієнтованій свідомості в неперехідну, споконвічну, єдину істину, фанатичну догму, яка в свою чергу рано чи пізно перетворюється в чисту форму, за якою не залишається нічого, окрім цинізму та боротьби за корисні інтереси.

Соціально-психологічні корені тероризму глибоко уходять в протиріччя між індивідом і суспільством. Тут можна побачити неминучий феномен життя. Людина відчуває потребу приписувати одних людей до своїх союзників, інших – до ворогів, і ця потреба є результатом зусиль з захисту почуття самоідентичності. А для більшості терористів характерна схильність до екстерналізації, до покладення відповідальності за свої невдачі на загального ворога, якого можна звинуватити в усіх внутрішніх проблемах, на обставини, на зовнішні фактори, а не на власну неадекватність.

Парадоксально, але джерелом кадрів для тероризму є також вихідці з досить заможних сімей. Деякі дослідники навіть вважають, що заможне середовище – це і є основне джерело кадрів для терористичних організацій. Дуже часто це вихідці з багатих сімей з певним соціальним престижем. Для людей цієї категорії особливо гостро стоять проблеми смислу існування, здобуття соціально значущої діяльності, звільнення від комплексів. Бажання перебороти комплекс соціальної та соціально-психологічної неповноцінності, бажання самоствердитися, знайти в житті соціально значущу роль, а іноді і реалізувати гіпертрофоване уявлення про власне „я” або прагнення до лідерства набувають іноді адекватного характеру в екстремістській діяльності. Ця діяльність уявляється винятково важливою, вона дає можливість відчути себе „рятівником людства”. Привабливість такої соціальної ролі також підсилюється для декого присмаком безперервного ризику, напруженого існування в екстремальних ситуаціях.

З усім цим безперечно пов'язаний соціальний і соціально-психологічний фактор – культ попрання елементарних людських прав, що панує в ряді держав сучасного світу. Сучасна масова культура не тільки культивує право сильного, але й дає людям науково розроблену технологію вбивств і насильства. Все це впливає на модернізацію різних форм насильства в сучасному світі. Щоб зупинити це негативне явище, треба зрозуміти закони, за якими воно розвивається, інакше, в кінцевому результаті, відбудеться моральне виродження людства. Це означає, що перестануть діяти моральні закони, які сьогодні скріплюють суспільство більше, ніж будь-які інші закони. Така тенденція вже визначилася. Такі поняття як „совість”, “честь”, “порядність”, “інтелігентність” змінюються прямо на очах.

Висновки: 1. Поняття „тероризм” (від лат. „terror” – страх, залякування) означає форму політичного екстремізму, застосування чи загрозу застосування найжорстокіших методів насильства, включаючи фізичне знищення людей, залякування урядів та населення для досягнення певних цілей. Тероризм має свої корені глибоко в історії людства.

2. Сьогодні проблема тероризму претендує на статус глобальної, оскільки вона, по-перше, має насправді планетарний, загальносвітовий характер, зачіпає життєві інтереси всіх народів і держав; по-друге, вимагає для свого розв’язання спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів. Від вирішення цієї проблеми залежить доля не тільки розвинутих держав і народів, а й майбутнє людства в цілому.

3. Феномен тероризму багато в чому обумовлений розширенням і глобалізацією міжнародних зв’язків і взаємодії в різних галузях. Тероризм є формою транснаціоналізації злочинності, яка супроводжує економічну глобалізацію Становлення світових соціальних відносин тісно пов’язане з великомасштабною нерівністю між розвинутими країнами та країнами „третього світу”. Великі розходження в багатстві та життєвому рівні породжують протест злиденного світу проти впливу розвинутих держав, а терор стає його знаряддям.

4. Існує багато різновидів тероризму:
1) економічний тероризм, пов’язаний з конкурентною боротьбою корпорацій; 2) тероризм уряду держави проти частини свого народу; 3) тероризм народу проти свого уряду; 4) етнічний тероризм; 5) тероризм однієї держави проти іншої, здебільшого слабшої держави з сильнішою для досягнення своїх політичних цілей. Міжнародний тероризм – явище складне, що потребує комплексного підходу до розгляду цього феномену та основних особливостей його розвитку. Цей феномен є багатовимірним, його не можна пояснювати однобоко, адже він є загрозою для існування національних держав, які мають унікальні особливості власної культури та духовності.

5. Причини тероризму можуть бути економічними, етнічними, соціальними, історичними, політичними. Як правило, вони тісно переплітаються та взаємообумовлюють одна одну. Сьогодні такі явища, як безробіття, соціальне відторгнення, недосконалість соціальної структури стали причиною появи соціально незадоволених верств населення, які стають носіями загрози стабільності та безпеки, як національної, так і міжнародної. Найбільш пригноблені соціальні групи служать живильним середовищем тероризму, його соціальною базою Вони сприймають глобалізацію як загрозу своєму статусу та своїм інтересам.

Таким чином, тероризм виступає сьогодні не одиничним актом зневіреної особи, яка мстить всьому світові за невдале життя, а системним явищем, породженим самим ходом людської цивілізації. Тероризм, що бореться з глобалізацією, насправді нею ж і породжується. Він є наслідком неминучої нерівномірності розвитку світу, наслідком органічно властивих йому внутрішніх діалектичних протиріч. Не може бути глобалізації без тероризму, як і тероризму без глобалізації. Отже, людство бореться з наслідком, не зважаючи на причини, і доки це буде продовжуватися, боротьба з тероризмом буде малоефективною.