Бєдная В

Постановка проблеми. Досліджуючи індивідуальне та родове життя людини, К.Маркс зазначав, що діяльність людини є сутністю життя, а праця є головною атрибутивною властивістю людського організму, тобто “субстанцією людини” [3, 62]. Працю вчений розглядав як “позитивну творчу діяльність”, і виокремлював два її різновиди - необхідну та додаткову [4, 112-113].

Необхідною називають працю, яка витрачається працівниками виробництва (матеріального чи духовного) на створення необхідного продукту. Така праця детермінується потребами людини, і, за К.Марксом, є складовою робочого дня. Іншу його частину складає додаткова праця, тобто праця, яка займає більше робочого часу, ніж його необхідно витратити на створення продукту виробництва та життєвих засобів для відтворення й збереження робочої сили.

Соціальний час, як фундаментальну форму соціально-історичного існування людей і умову їх діяльності, можна розглядати як робочий та вільний. Робочий час – це період, необхідний для створення продукту. Існують природні межі його тривалості, тобто робочий день, межі якого чітко окреслені в різних країнах і в різних галузях людської діяльності.

Але людина має потребу в часі для харчування, сну, відпочинку, іншими словами, перерву в діяльності, під час якої робоча сила перебуває у спокої і відновлюється. Для цього існує вільний час, який використовується індивідом поза межами виробництва для самовідтворення, оптимізації відпочинку, підвищення свого загальноосвітнього й культурного рівня, здобуття освіти, розвитку власних здібностей, самовдосконалення. Весь людський розвиток потребує наявності вільного часу і передбачає його як свій необхідний базис. Таким чином, необхідна праця займає лише частину робочого дня.

Якщо розглядати суспільство в цілому, то його праця є необхідною працею, яка має свій вираз у сукупному продукті (в засобах виробництва, які відносяться до нього), що є необхідним для постійного відтворення працюючих та непрацюючих членів суспільства.

Онтологічно з наявністю у будь-якому суспільстві необхідної праці пов’язується і соціальна робота, загальною рисою якої є творення і відтворення людини як єдиного джерела соціального світу і головного суб’єкта соціального життя. Враховуючи генетичний зв’язок між сферами життєдіяльності суспільства й людини, ми скористуємося класифікацією, яка реалізується на інституціональному рівні і об’єднує економічну галузь, підґрунтям якої є власність; соціальну, основою якої є потреби; політичну базисом якої є інтереси та ідеологічну, підґрунтям якої є цінності. Метою статті є спроба визначення місця і ролі соціальної роботи як необхідної складової в сукупній економічній сфері життєдіяльності соціуму.

В різноманітті суспільних процесів і явищ суттєве значення має матеріальне виробництво як процес взаємодії людини й природи, під час якого людина впливає на предмети і сили природи, створюючи продукт діяльності, спроможний завдяки своїм властивостям (фізичним, хімічним, інформаційним, енергетичним тощо) задовольнити її певні потреби.

Будь-яке виробництво припускає об’єднання робочої сили людини, предметів і засобів праці, всебічний аналіз ролі та взаємодії яких було здійснено К.Марксом у “Капіталі” ще у XIX столітті. Робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються у процесі виробництва матеріальних та духовних благ. У свою чергу, праця – це доцільна, усвідомлена, спрямована на досягнення мети, діяльність людини, покликана змінити природну речовину й пристосувати її до задоволення людських потреб, які забезпечують нормальну життєдіяльність.

Робоча сила існує лише як здатність живого організму працівника. Її виробництво зводиться так само як виробництво всього живого, до відтворення та до збереження. Наголосимо, що провідну роль у цьому процесі відіграє інфраструктура, як елемент виробничої і соціальної діяльності та засіб відтворення сутнісних (в тому числі й робочих) сил людини.

Протягом історичного розвитку провідну роль в системі виробництва відігравали: аграрне виробництво, що домінувало на європейському континенті практично до початку XVIII століття; промислове виробництво, яке розпочалося з того моменту, коли почалася революція в промисловості й тривало як провідний різновид аж до середини XX століття; інформаційне виробництво, тобто виробництво знань, що все більше перетворюється у визначальну форму праці, підпорядковує собі виробництво речей та зумовлює головні напрями суспільного прогресу.

На інформаційному етапі розвитку виробництва відбувається зміна пріоритетів, детермінант суспільного розвитку: якщо на перших двох етапах матеріальне виробництво домінувало над іншими видами (передусім над духовним), тепер вони міняються місцями. Виробництво ідей, знань, інформації, тобто духовне виробництво, стає пріоритетним.

У цьому сенсі необхідно враховувати ситуацію, яка має місце в сучасному світі. Йдеться, насамперед, про поступову зміну індустріальної формації постіндустріальною, різновидом якої є інформаційна доба. Слід уточнити, що в індустріальному суспільстві найбільша кількість працездатного населення зайнята у сфері матеріального виробництва, в постіндустріальному – у сфері послуг, сервісі, а в інформаційному суспільстві – у виробництві інформації.

Ще у XX столітті дослідники Р.Арон, Д.Белл, З.Бжезинський, Дж.Гелбрейт, Д.Лайон, Г.Ліхтейм, Г.Маркузе, Дж.Нейсбіт, Е.Тоффлер наголошували на тенденції збільшення значення інформації в житті суспільства. За поглядами декого з цих вчених, реалізація такої тенденції в перспективі повинна привести до формування інформаційного суспільства – суспільства постіндустріального типу з характерно вираженим в його функціонуванні приоритетом інформації, інформаційних послуг.

Вважаємо за доцільне, в контексті нашої публікації, порівняти головні характеристики суспільних систем індустріального та постіндустріального періодів [1, 432; 2, 198]:

*Індикатор або показник*	*Індустріальне суспільство*	*Постіндустріальне суспільство*
Провідний сектор національної економіки	Промисловість	Сервіс, сфера послуг (організація і управління, інформатика і телекомунікації)
Структура економіки	Традиційні капіталоємні і трудоємні галузі	Наукоємні, інформаційноємні, інноваційні галузі
Головна цінність	Споживання товарів (задоволення матеріальних потреб)	Економія часу (задоволення культурних і особистих потреб)
Основа добробуту суспільства	Товари	Знання
Соціальна структура	Статусна, “зерниста”	Функціональна, “щільникова”
Професійна структура	Робітники	Менеджери, службовці. Зростає значення інтелігенції, “технічного класу”, вчених
Принцип управління	Керівництво	Узгодження
Джерело вартості	Праця	Інформація
Політичний режим	Авторитаризм, представницька демократія	Безпосередня демократія, самоуправління
Фактор влади еліти	Власність	Освіта, кваліфікація
Ідеологія	Соціоцентризм	Гуманізм
Релігія	Світові релігії	Дрібні конфесії

Аналізуючи дані таблиці, можна зробити висновки.

По-перше, завдяки впливу інформаційних та комунікаційних технологій на суспільство, в різних країнах світу сама праця зазнає докорінних змін, змінюється її характер, тобто соціально-економічна природа трудового процесу. Спостерігається тенденція до створення більшості робочих місць у сфері послуг, яка сьогодні є надзвичайно широкою і охоплює такі різновиди зайнятості, як праця няньки, соціального працівника, міліціянта, бухгалтера, розробника комп’ютерних ігор та інші.

По-друге, інформація та знання, що раніше були частиною праці фахівців та існували як “приховане знання”, перетворилися в процесі історичного розвитку на товар, джерело вартості та основу добробуту суспільства. Розробки нових технологій, нових наукових концепцій – це той інтелектуальний капітал, який дає можливість перейти у нову стадію розвитку людства – інформаційне суспільство. В умовах нової економіки людина працює головним мозком, а не руками, і всі наявні робочі місця скоріше належать до сфери обслуговування, в якій інформації та знанням належить ключова роль.

По-третє, змінюється професійна структура суспільства, відбувається процес формування нового типу суб’єкта праці. Фахівці з вищою освітою та кращими навичками праці можуть мати так звані соціальні переваги (вища посада, краще робоче місце) над іншими. Переорієнтації головних цінностей і потреб відповідно до підвищеної динаміки функціонування суспільного організму приведуть до професійної кваліфікації. Нині провідна роль належить ідеям. У цьому новому світі інформаційної праці кожен з індивідів має змогу конструювати свою роботу та отримувати прибуток завдяки власним ресурсам – інтелекту. За таких умов навички та розумові здібності працівників стають їх найсильнішими козирями, сприяючи ефективності та продуктивності праці. Проте на ефективність та продуктивність впливає не стільки технологія, скільки люди, що задіяні в процесі праці.

Вважаємо за потрібне розширити погляд на ті зміни, які відбуваються в постіндустріальному суспільстві.

По-четверте, сьогодні збільшується роль індивіда, центральною фігурою стає професіонал. Сучасна ситуація вимагає нової якості робочої сили, тобто наявності професійних знань, розвитку інтелекту, а також, вмінь та навичок. Відтворення робочої сили – це безупинне оновлення соціальних, культурних і професійних характеристик останньої як найважливішого елемента суспільного способу виробництва. Існує два типи відтворення робочої сили: простий і розширений. Завдяки простому відтворенню основні характеристики робочої сили відновлюються в незмінних масштабах і незмінній якості. При розширеному відтворенні робочої сили відбувається поновлення її головних характеристик в масштабах, що збільшуються, і в якості, що підвищується. У цьому випадку рівень оплати суспільної праці не тільки відшкодовує витрати на житло, побут і харчування, охорону здоров’я й здобуття необхідної освіти, але й дозволяє поліпшити якість житлових і побутових умов, підвищити турботу про стан здоров’я і рівень освіти. Завдяки цьому, у процес суспільного виробництва приходить більш здоровіша, освічена і мотивована до праці робоча сила. Нова якість робочої сили, яка є продуктом економічної сфери, структурується, об’єднуючи собою культуру, з одного боку, та знання, уміння, навички працівників, з другого. Тому сьогодні постає необхідність здійснення якісного навчально-виховного процесу, результатом якого є нова якість робочої сили.

П’яте. Принципово змінився критерій оцінки держави. Соціальна робота як діяльність, розгалужена, оволодіння цією діяльністю несе відбиток не лише на змісті діяльності людини, житті суспільства, а й змінює державу. Виникли соціальні держави або держави загального добробуту (англ. – welfare state). Критерієм соціальності є наявність системи державного соціального забезпечення, яка б гарантувала гідний рівень життя для всього населення [7, 1– 25.]. На думку Г. фон Хаферкампа “соціальна держава, на відміну від адміністративної і ліберальної правової держави, є державою турботливого ставлення до громадян, державою соціальних виплат і соціального розподілу”, а ідея соціальної держави полягає “не в тому, щоб узагалі здійснювати соціальні виплати, а винятково в тому, щоб зробити це на якомога кращому рівні й, що особливо важливо, – надавати всім громадянам доступ до цих соціальних виплат” [Див.: 6, 66].

Шосте. Сучасні інформаційні та комунікаційні технології впливають на появу нових можливостей працевлаштування. Технології підвищують ефективність соціальної політики, позитивно впливають на сферу праці та зайнятості. Останнім часом набуває поширення нова форма зайнятості – “телеробота”. Це робота без просторової прив’язки з використанням телекомунікаційних каналів оперативного доступу. Завдяки цьому люди, що мають фізичні вади, а також жителі віддалених регіонів з низьким рівнем зайнятості, отримують можливість працювати не виходячи з дому. Для досягнення таких важливих завдань край необхідною є інфраструктура. В цьому випадку ми наголошуємо на необхідності розвитку не лише інфраструктури соціальної роботи, а й на значенні виробничої та соціальної інфраструктур.

Один із представників Римського клубу Адам Шаф зазначав, що, незважаючи на процеси автоматизації та інформатизації, обов’язково залишаться завдання, що зможуть виконувати тільки люди. Він визначив п’ять галузей діяльності, в яких людська праця залишиться необхідною. Перша, творча праця, яка охоплює заняття, починаючи від дослідницької праці й закінчуючи дизайном модного одягу. Ця сфера діяльності, як зазначають більшість сучасних авторів, і є парадигматичною для працівників інтелектуальної сфери. Друга – організаційна праця. Шаф стверджував, що менеджмент, організаційні та інші адміністративні завдання (починаючи з охорони здоров’я та закінчуючи розвагами) будуть прерогативою людей, а не комп’ютерів. Третя праця – соціальна: від роботи радників з різноманітних питань до індивідуальних консультантів різного роду. Четверта – обслуговуюча й технічна праця, яка забезпечуватиме роботу техніки (представниками цього виду діяльності є інженери, системні адміністратори, сантехніки та інші). П’ята існує у галузі дозвілля. Її завдання – забезпечення вільного часу населення (спорт, культурні заходи) [Див.: 5, 65-67].

Спираючись на дослідження Адама Шафа, соціальну роботу можна вважати одночасно і творчою, і організаційною, і соціальною, і технічною працею. До цього переліку вважаємо за необхідне додати освітньо-виховну працю, яка може здійснюватися лише за допомогою іншої людини. Адже соціальна робота як практична діяльність спрямована на розвиток особистості, її реабілітацію та підтримку.

Враховуючи вищевикладене можна дійти висновку, що соціальна робота як необхідна праця має місце в кожній із галузей життєдіяльності. В економічній сфері вона сприяє відтворенню сутнісних сил людини взагалі та робочої сили зокрема. Продуктом соціальної роботи в економічній галузі є нова, якісна робоча сила, яка об’єднує культуру, знання, уміння та навички людини, задіяної у виробництві.

Література

1. Волков Ю.Г., Мостовая И.В. Социология: Учебн. для вузов / Под ред. В.И.Добренькова. – М.: Гардарика, 1999.

2. Дубас О.П. Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті: Монографія. – К.: Генеза, 2004.

3. Маркс К., Энгельс Ф. Капитал // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т. 23.

4. Маркс К. Критика политической экономии // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т. 46. – Ч. 2. –521с.

5. Мей К. Інформаційне суспільство. Скептичний погляд / Пер. з англійської. – К.: “К.І.С.”, 2004.

6. Міщук З. Соціальна держава: зарубіжний досвід // Соціальна політика і соціальна робота. – 2004. – № 4.

7. Veit–Wilson J. States of Welfare: A Conceptual Challenge // Social Policy and Administration. – 2000. – Vol. 34. – № 1.