Рочняк О

В міру того, як “проста людина” і як індивідуальність, і як масовий феномен починає грати усе більш активну роль у сучасному світі, втягуючись у різні політичні, культурні, екологічні і тому подібні рухи, росте інтерес до структури і механізмів масової свідомості.

Проблема активності мас (натовпу) особливої значущості набула в XX столітті. Слід зазначити, що проблема масових явищ здебільшого розглядалася соціальною психологією. Саме соціальна психологія першою звернулася до аналізу причин і наслідків активності мас. Було визначено головні принципи, за якими відбувається об’єднання індивідів у маси й натовпи, було розмежовано самі поняття “маса” і “натовп” та проаналізовано ті психологічні фактори, які діють у подібних утвореннях.

Першим дослідником мас і натовпів, особливо їхніх соціально-психологічних особливостей, був французький соціолог, соціальний психолог і філософ Г.Лебон. Йому належить аналіз “масової душі”, опис основних чинників, що впливають як на утворення натовпів і мас, так і на позицію індивіда в таких утвореннях. По суті, Г.Лебоном було визначено головні постулати теорії мас і натовпів, які в подальшому розвивалися й іншими вченими та філософами. Слід відзначити, що лебонівська теорія дала поштовх як для соціально-психологічних досліджень мас і натовпів, так і для філософського осмислення цієї проблеми.

Адже без філософського осмислення історична активність мас була б лише констатацією психічних особливостей, які проявляються масою в цілому чи індивідом, як складовою цієї маси. Глибинне розуміння натовпу, особливо з філософської точки зору, дає можливість заглянути у світ масової душі.

Інтерес до проблеми мас і натовпів у соціальній філософії розвивався декількома шляхами. Маси досліджувалися через їхню соціально-економічну активність, через класову приналежність (марксизм); через проблему втрати гуманістичних основ життя (екзистенціалізм, персоналізм); через аналіз тоталітаризму як породження ери мас (Франкфуртська школа, неомарксизм); через проблему маніпуляції масовою свідомістю та через “генеалогію влади” (постструктуралізм). Сьогодні інтерес до цієї проблеми не зник. Навпаки, активно досліджуються і впроваджуються методи впливу на масову свідомість (реклама, пропаганда, Public Relations).

Серед західних соціологів і філософів, які досліджували маси і натовпи, були Г.Зіммель, П.Сорокін, Ф.Ар’єс, М.Горкгаймер, Ш.Ейзенштадт, К.Мангейм та багато інших. Відчутний внесок у теорію мас і натовпів зробив і Е.Канетті, чия теорія стоїть на межі психології і філософії і є цікавою з точки зору нетрадиційності підходів. Така нетрадиційність має місце й у роботах Р.Генона, Ю.Еволи, Г.Маркузе, праці яких мали безпосереднє відношення до проблематики мас і натовпів.

Спираючись на роботи французьких вчених Г.Лебона та Г.Тарда можна стверджувати, що маса сьогодні – поняття невизначене. Це невідомий глядач, чи слухач, якого неможливо описати. При цьому не йдеться про окремі верстви населення, а про величезну масу, яку покликали до життя політичні, економічні та соціальні перетворення ХХ століття.

Власне кажучи, важко визначити настільки багатомірний феномен, яким є маса, без огляду на при цьому на конкретний час.

Про це свідчить, зокрема, білоруська дослідниця Т.В.Горбач, коли приводить у своїй роботі таке визначення: “Маса – поняття високої абстракції, безсуб'єктний об'єкт, погано структуроване утворення, що завжди володіє межами, але які майже неможливо окреслити”[5]. Звідси складність визначення масової свідомості.

Аналіз проблеми масової свідомості пов’язаний з труднощами різного порядку. Насамперед, частина з них обумовлена самою природою масової свідомості. Тема масової свідомості не укладається в рамки однієї галузі знання. З моменту перетворення в самостійний предмет дослідження масова свідомість постійна змінювало “територію” в науці:

- масова свідомість – винятково психічне явище;

- масова свідомість – соціально-психологічне утворення;

- масова свідомість – соціальне явище;

- масова свідомість – гносеологічний феномен тощо.

Потрібно відмітити, що міркування над природою масової свідомості не відноситься до числа найбільш характерних напрямків у дослідженні феномена маси. Незважаючи на велику кількість літератури за цією проблематикою і вже наявні традиції аналізу масової свідомості у філософії і соціології XX століття, багато чого в масовій свідомості залишається незрозумілим, суперечливим.

У соціальній філософії існує кілька підходів до вивчення масової свідомості. Так, при першому наближенні можна констатувати, що “масова свідомість – це такий стан суспільної свідомості, який, по-перше, не є спеціалізованим і суб'єктами якого є не професійні групи, не інтелектуальна частина суспільства, а маса в цілому. По-друге, вона відбиває соціальну реальність, буття (індивідуальне, групове, суспільне) специфічним чином” [5].

Разом з тим формування масової свідомості не є цілком стихійним.

Мотиви діяльності, інтереси людей, соціальні, політичні й економічні проблеми, що хвилюють їх, віяння моди і естетичні смаки – все це специфічним образом формує масову свідомість.

Отже, можна зробити висновок, що масова свідомість спирається, у першу чергу, на наявні форми соціальної практики і відповідні способи духовно-практичного освоєння світу. На дорефлексивному рівні формується визначений набір чекань і пріоритетів, який потім доповнюється розвинутими формами раціонально-теоретичного світорозуміння, що додає світогляду системності і цілісності.

Працюючи над питанням масової свідомості, необхідно звернутися, перш за все, до визначення цього поняття. Різні словники по-різному трактують термін “масова свідомість”. Найбільш типове та повне визначення, на наш погляд, дає електронний “Новітній філософський словник”:

“Масова свідомість – термін, що використовується в соціальній філософії для позначення шаблонної, деперсоналізованої свідомості рядових громадян розвинутого індустріального суспільства, що формується під впливом засобів масової інформації і стереотипів масової культури, а також для позначення однієї з форм дотеоретичого світорозуміння, заснованої на подібному життєвому досвіді людей, включених в однотипні структури практичної діяльності та таких, що займають однакове місце в соціальній ієрархії. Основні установки масової свідомості являють собою набір емоційно-образних суджень про реальність і конкретно-практичних моделей поводження, історично передуючи появі розвинутих форм теоретичного знання.

На відміну від примітивної “стадної” свідомості юрби, масова свідомість має складну структуру і є своєрідною “підсвідомістю” суспільства, що акумулює великий шар неявних світоглядних моделей і сценаріїв поводження різного походження і спрямованості – від авангардно-іноваційних до радикально-деструктивних. Образи реальності, що складаються в масовій свідомості, існують за межами теоретичної рефлексії і сприймаються їх носіями як щось природне і самоочевидне, цілком тотожнє сьогоденному положенню справ” [6].

Потрібно відмітити, що взагалі на даному етапі існують два основні підходи до розуміння феномену масової свідомості. Одні дослідники розглядають масову свідомість як особливий вид чи тип суспільної свідомості, інші – ототожнюють з повсякденною свідомістю як нижчим рівнем суспільної свідомості.

Але, як вважає Т.В.Горбач [5], масова і повсякденна свідомість являють собою два відносно самостійні явища, хоча і мають деяку подібність. Наприклад, масова свідомість, як і повсякденна, теж містить значний заряд життєвої мудрості і пізнавальний потенціал. Її особливістю є ірраціональність, точніше, особливий характер раціональності, що виявляється в суперечливості, фрагментарності, схильності до алогізмів. Відображення суспільного буття в масовій свідомості носить складний опосередкований характер: масова свідомість не продукує власних ідей, а лише своєрідно переробляє вже сформовані.

В опозиції масова/елітарна свідомість, що розглядається в роботі О.Г.Левченка [12, 8], реалізується поняття маси як аудиторії та масової свідомості як носія потреб, запитів і стереотипів цієї аудиторії. Масова свідомість має своєрідний творчий потенціал, що знаходить основне вираження у формі потреб та очікувань певної спільноти, у яких, власне, закладені основні формотворчі здатності мас у сфері художньої культури.

Таким чином, ми бачимо, що поняття “масова свідомість” є одним з важливих понять філософії, яке дозволяє глибше пізнавати складність і розмаїття духовного життя суспільства.

Але потрібно відзначити, що публікації на тему масової свідомості, за справедливим зауваженням Н.Ф.Свободи [17], не відрізняються понятійною точністю. І це обумовлюється, серед іншого, специфікою даного феномену. Масова свідомість, як ніяке інше духовне утворення, може бути схоплене на рівні почуттів. Не випадково про зв’язок міфу, для якого основою є саме почуття, а не логіка, емоційність, а не раціональність. Тому про масову свідомість багато могли сказати і говорять не тільки антропологи, психологи, соціологи, філософи, але і літератори, публіцисти, мистецтвознавці, літературні критики.

Саме тому метою даної статті є спроба розглянути цей взаємозв’язок масової та міфологічної свідомості, спільність їхньої природи.

Міфічна свідомість перш за все безпосередня. В основі міфа – “афективний корінь, тому що він завжди є вираженням тих чи інших життєвих, чи насущних потреб і прагнень” – підкреслює А.Ф.Лосєв [13, 398]. Міф не ідея, не поняття, міф – це образ, який сприймається як реальність.

Видатному мислителю ХХ століття Е.Касіреру належить з цього приводу судження про те, що конкретно-почуттєве мислення може узагальнювати, тільки стаючи знаком, символом [2, 43]. Звідси випливає думка про колосальне значення міфотворчості в процесі самопізнання людини і соціуму.

Для того, щоб показати одну з характерних рис взаємозв'язку між масовою свідомістю та міфом, хотілося б навести думку Б.А.Грушина [7], який вважає, що масова свідомість, виникає як певний “добуток” індивідуального досвіду безлічі індивідів і результатів їхньої взаємодії один з одним. Відповідно до нього людина діє.

А “для міфічного суб’єкта, – пише А.Ф.Лосєв, – це [міф] є справжнє життя, із усіма її надіями і страхами, чеканнями і розпачем, із усією її реальною повсякденністю і чисто особистою зацікавленістю” [13, 401].

Тобто, і в тому, і в іншому випадку, індивідуальний досвід та сприйняття світу супроводжується біологічно-інтуїтивною безпосередністю зіткнення свідомості і речей. “Без цього немає і самих живих предметів досвіду”, – відзначає А.Ф.Лосєв [13, 535]. Отже, споконвічна життєва інтуїція (міфологічне сприйняття реальних речей) у силу своєї універсальності не може не бути присутньою у масовій свідомості. Міф – єдино можливий фундамент приватного і суспільного буття. Ця позиція займає значне місце в науковій думці.

Говорячи про міф і масову свідомість, дослідники, як правило, вживають наступні формулювання: міфологізована масова свідомість чи міфи в масовій свідомості.

Якщо в першому випадку мова йде про домінування міфологічного рівня відображення світу масовою свідомістю, то в другому – констатація факту: міф, як і інші типи суспільної свідомості (утопія, релігія тощо) входить до складу масової свідомості. Найпростішим і найбільш розповсюдженим рішенням питання про зв'язок міфу і масової свідомості є твердження: міф – стереотип масової свідомості. Ця точка зору досить широко представлена в літературі [8; 10; 15].

Між міфом і масовою свідомістю, як вже зазначалося вище, існують відносини взаємозумовленості. На думку С.С.Васильєва, “масова свідомість виявляє ступінь поширення конкретних міфів у суспільстві, представляючи сприятливе середовище для їхнього функціонування. Міф є невід'ємним компонентом структури масової свідомості, виявляючись на всіх її рівнях і у всіх її формах” [1].

Так, наприклад, як ми вже згадували, масова свідомість охоплює найбільш розповсюджені в даному суспільстві знання, уявлення, установки, цінності, ідеали, традиції на рівні повсякденної свідомості, але відбиває лише ті з них, що є загальними, типовими для даної сукупності індивідів, певної соціальної спільноти. Таким чином, через масову свідомість виявляється якісний стан свідомості суспільства. При такому підході свідомість розглядається не як процес відображення об'єктивної дійсності, а як визначений результат відображення, зв'язаний з діяльністю людей і спрямований на зміну і перетворення дійсності.

Міф також виконує роль наочного, багатого значеннями приклада. На думку М.Еліаде, міф описує різні, іноді драматичні, могутні прояви священного (чи надприродного) у цьому світі, а його пануюча функція полягає в тому, щоб надати моделі для наслідування під час будь-яких значимих дій.

Такої ж точки зору дотримується Г.С.Мєднікова, яка також погоджується з тим, що “цінність міфологем (образів, мотивів, сюжетів) у тому, що це стихійно знайдена, складена, змістовно сформульована модель життєво-важливих ситуацій для людини й людства, необхідна для її адаптації у світі в будь-який час, в усякому місці” [14, 25].

Показово в цьому відношенні і висловлення С.С.Васильєва про те, що “міф перетворює індивідуальні і колективні емоції на систему соціальних цінностей, надаючи їм форми соціального досвіду. Воля, рівність, право, прогрес – це досягнення й ілюзії, задля яких об'єднується людська спільнота. Міф мобілізує, уніфікує та об'єднує свідомість нації, спрощуючи сприйняття дійсності” [1].

Звертаючись до цієї проблеми взаємодії міфу та масової свідомості, Л.Й.Зубрицька [9, 10] у своїй дисертаційній роботі “Міф як феномен сучасної політики” робить припущення, що міфи сприймаються завдяки специфічним характеристикам людської свідомості, тому відповідь на питання про заподій потужного впливу міфів на масу слід шукати в особливостях людської свідомості, точніше, змін людської свідомості в момент активного впливу міфів.

Специфіка масової свідомості виявляється в її соціально-психологічній природі, тобто в процесі відображення через внутрішній світ індивіда, включаючи його забобони, ціннісні настанови, життєві орієнтири.

Багато сучасних дослідників (С.С.Васильєв, Л.Й.Зубрицька, Є.М.Отарова, І.О.Пантелєєва, Л.А.Ілюхіна) роблять акцент на тому, що масова свідомість потребує спрощення складної картини процесів, що відбуваються в суспільстві, саме тому прослідковується тенденція її реміфологізації, тобто заповнення міфічними схемами, які ґрунтуються на архетипових конструкціях колективного несвідомого. Отже, самостійно міф виникає як потреба сьогодення, як спроба і засіб пояснити ті обставини чи ситуації, які науково, раціонально пояснити неможливо, або як спрощена інтерпретація цих, не для всіх зрозумілих, пояснень.

Наприклад, класичною схемою є поляризація сприйняття оточуючої реальності, коли стає можливим весь світ розділити на сакральний та профанний (“свій” та “чужий” – за К.Юнгом; світ, у якому я є і мені в ньому спокійно, та світ, у якому мене немає, бо в ньому все чуже).

Ще однією спільною рисою міфу і масової свідомості є їх синкретизм, який робить їх реальними, практично функціонуючими типами свідомості. Наявність цієї властивості (нерозділеність об’єкта і суб’єкта), на яку звертав увагу ще О.Ф.Лосєв [13], уможливлює ідентифікацію себе з іншими. Коли людина реалізує свою приналежність до маси в поводженні, вона тотожна поводженню інших у цій масі. Механізм ідентифікації лежить в основі масового поводження, як і в основі поводження міфічного суб’єкта.

Масова свідомість, володіючи абсолютним синкретизмом, виходить за рамки сучасності. Можливо, ця здатність переборювати тимчасові межі й пояснює спільність міфологічних мотивів у свідомості людей різних історичних епох. Імовірно, різні ознаки визначають можливість входження “предмета” дійсності в масову свідомість. Головним, на погляд Н.Ф.Свободи [17], є здатність міфу бути ідеальною спонукальною силою суспільного поводження. Нагадаємо: міф створює не розум, його викликає до життя деякий афект.

У філософському і соціологічному аналізі масової свідомості помітна присутність оцінних суджень. Фіксація великої кількості міфів у сучасній масовій свідомості, що підсилюється міфотворчістю мас, яка заохочується телебаченням, радіо, пресою часто йде в контексті негативного відношення до самої масової свідомості, достатньо великою є кількість застережливих позицій щодо ролі мас-медіа в контролі над людською свідомістю та зміни характеру людського мислення (Ч.Ломброзо, Г.Лебон, Х.Ортега-і-Гассет, К.Ясперс, М.Гайдеггер, Г.Інніс, Ю.Габермас, Ж.Бодріяр, Ф.Джеймісон, Л.Сфез, Ж.І.Жегю, І.Гасан та ін.). Більшість подібних суджень базується на ототожненні масової свідомості із сукупністю ірраціональних імпульсів, забобонів.

Сама наявність міфу в масовій свідомості визначається як недолік останнього. По цій логіці, міфи заважають людям приймати розумні рішення і складати правильні думки, адекватно відбивати власні інтереси. Цієї думки придержується, наприклад, В.Вунд в роботі “Проблема психології народів”, коли пише: “Виклик певного душевного стану, реакцій та емоцій, а не апелювання до загальних законів логіки – ось запорука успіху при роботі з великою аудиторією” [3, 47] Тобто, пробудження в людей “сентиментальної реакції” (за визначенням Рене Генона [4]) через апелювання до міфу є найбільш ефективним знаряддям впливу на свідомість пересічної людини.

Але констатація факту наявності міфу в масовій свідомості сама по собі ще не дозволяє винести йому оцінку в соціальному аспекті. Серед результатів наукового дослідження міфомислення є висновок про те, що міф являє собою формальну структуру, зміст якої може бути різним за характером впливу. Підхід, що оцінюється, спрощує відношення до міфу в масовій свідомості і не веде до множення знання про нього.

У соціально-філософському плані проблеми міфологізації суспільної й індивідуальної свідомості виходять за рамки тільки теоретичних пошуків, тому що міфологічні компоненти не тільки беруть долю у формуванні уявлень сучасного суспільства, а й можуть виконувати роль регулятивів у поведінці, моралі та способі життя. Спрощення або ігнорування міфологічного впливу призводить до викривлення суті розуміння соціальних процесів, що актуалізує завдання не тільки як виявлення міфів у житті суспільства, але, насамперед, як усвідомлення міфології як такої, з’ясовування її значущості, її особливостей у єдиному контексті суспільного розвитку з урахуванням сучасних соціально-філософських обґрунтувань.

Різноманіття світоглядних моделей, форм практичного знання і стилів життя, яке властиве масовій свідомості та віддзеркалення реальної поліфонії соціальної практики здобувають особливе значення в перехідні періоди суспільного розвитку. Розпад звичної системи цінностей породжує стихійний пошук нових шляхів адаптації до динамічно мінливої соціальної реальності. Природною підставою подібного пошуку стає масова свідомість, що оперує в ході становлення чергової загальнокультурної світоглядної парадигми всім набором властивих їй альтернативних способів освоєння світу.

Під час реорганізації життєвих сфер окрема людина може потрапити в скрутний стан роздоріжжя, розбіжності між минулим і майбутнім, не знаходячи можливостей для визначення свого місця в мінливій дійсності. Така ситуація, за переконанням О.К.Садовнікова [16, 14], спонукає людину до індивідуальних пошуків щодо формування уявлень про світ, з орієнтацією на власні ілюзії, спогади, досвід і надії. Таке суб’єктивно-почуттєве сприйняття і пояснення дійсності можна визначити як частину міфологічної свідомості, що впливає на формування картини світу. Міфи, викликані до життя умовами визначеної епохи, згодом ідуть у минуле, міфосвідомість же зберігає свої позиції й у сучасному світі, актуалізуючись в умовах нестабільності.

В наш час міфологія досягає певного ступеня відродження або реставрації, що дозволяє відзначити процес реміфологізації. Це може бути пояснено кризовими явищами економічного, політичного й ідеологічного характеру, що відбуваються та посилюються в сучасному українському суспільстві. При подібних суспільних змінах, як правило, окремі люди або групи можуть здійснювати пошуки, спрямовані на пояснення мінливої сучасності, спрощуючи при цьому раціональне порозуміння, переважно орієнтуючись на чуттєві форми сприйняття.

Міф стає первинним поясненням, що доповнює розуміння почуттями, зберігаючи та поєднуючи відчуття, недомовленість, фантазію. Здобуте почуттєве знання пов’язується з вже існуючими уявленнями або прилучає їх у процесі свого оформлення. При цьому свідомість людини не завжди прагне до винятково раціонального пояснення фактів, процесів або явищ, із якими стикається, і, таким чином, чуттєво-ірраціональні компоненти – міфи –займають досить значне місце в процесах пізнання й освоєння дійсності. При такому підході, за думкою О.К.Садовнікова, “міфологія перестає бути тільки конгломератом міфів, вона констатує і конституює картину світу; міфологія стає для людини способом сприйняття й існування у світі, сприймається як чітке знання” [16, 9].

Як вважає переважна більшість сучасних українських (І.Кравченко, В.Абизов, В.Одайник, Л.Поляков) та зарубіжних (М.Еліаде, Р.Барт, Р.Чалдіні, Г.Шіллер) дослідників, міфи є невід’ємною складовою політичної культури. Завдяки міфам встановлюється тісний зв’язок між представниками світу політики та пересічними громадянами. У період виборчих кампаній, коли до політичного процесу підключаються великі маси людей, більшість з яких не обтяжує себе спеціальними знаннями, потреба у використанні міфів значно зростає.

Так, наприклад, на виборах 2004 року сила впливу міфологізованої інформації була такою, що відбувся перехід масової аудиторії на найвищий рівень – рівень героя. Ситуація утрирувалася настільки, що для багатьох вибір майбутнього президента країни перетворився на вибір власного життєвого шляху.

При цьому у інформаційному просторі виборів широко тиражувалися як реанімовані старі, так і новонароджені політичні міфи. Назвемо декілька з них. Це міф про цивілізаційний розкол України на східну та західну; уявлення про вибори як про геополітичне протистояння Заходу та Росії; міф про суперечності між “нормальними людьми” та “бандитами”; міф про “царя-батюшку” або “месію,” тобто про достатність обрати президентом порядну людину для вирішення усіх проблем в країні; міф про антагонізм між владою та простим народом тощо. Спільною рисою названих міфів є ярко виражений двополюсний характер. В результаті їх широкої експлуатації суспільство було розділено на два антагоністичних табори, а в події, що увійшли в історію як “помаранчева революція”, були втягнути мільйони людей.

Відбувся той рідкий випадок, коли у процесі розігрування певних міфологем, запропонованих політичними технологами, виборча кампанія сама перетворилася на міф, що ожив. Змодельована реальність мала звортню дію, формуючи підсвідомі установки (у тому числі колективні очікування, переживання, елементарні колективні фантазії), які під впливом екстремальних обставин повністю раціоналізувалися як власні мотивації індивіда. Підтвердилося правило: “чим напруженіше кампанія, чим суттєвіший вибір, тим більше в ньому міфологічного” [11, 33].

Як вже було сказано вище, міф не є рефлексивним, тому що з самого початку несумісний з раціонально-критичним підходом до будь-якого явища, віддаючи переваги емоційному змісту та суб'єктивному переконанню. Він за своєю природою є ірраціональним феноменом, але сучасний політичний міф здатний поєднувати в собі свідоме і несвідоме, реальне й ідеальне, раціональне та ірраціональне. Міфологічна свідомість стає найбільш відкритою і здатною до сприйняття в кризові історичні періоди – під час війн, революцій, реформ. У такі епохи вона найбільш рухлива і диференційована.

У роботі Л.Й.Зубрицької [9, 4] зустрічаємо перелік характерних рис масової свідомості, серед яких відсутність критичності, тенденція до знеособлення, переваги чуттєвого над свідомим, зниження інтелектуальних характеристик та рівня відповідальності. Саме через те, робить висновок автор, міф так легко і проникає в масову свідомість.

Дослідниця робить акцент на тому, що “пануючи в сфері колективного несвідомого, міф завдяки своїй природі та характеристикам має вагомий вплив на масову свідомість” [9, 11] .

В своєму дисертаційному дослідженні Л.Й.Зубрицька виділяє такі риси, що притаманні масі, які дозволяють міфу легко проникати в її свідомість та маніпулювати нею:

1. Маса керується несвідомим, почуттями, тому легко сприймає міф, який містить у собі ірраціональні моменти. Вона мислить образами, сприймає лише крайнощі, тому архетипові конструкції міфу („ми-вони”, „добро-зло”, „свій-чужий”, „герой-ворог”) ефективно спрацьовують.

2. Масова свідомість характеризується зниженням рівня відповідальності, а міф, у свою чергу, задовольняє безсвідомий потяг до бездіяльності, пасивності, звільняє від необхідності робити відповідальний вибір, тому що модель поведінки, дії або рішення визначена наперед.

3. Виходячи зі своєї природи, міф не передбачає свободи. Він пов’язує суб’єкта обітницею вірності її священному першоджерелу – долі, волі богів або зірок, законам карми, національному духові тощо. У такому розумінні міф може бути витлумачений як механізм перетворення можливого на неминуче, свободи на обов’язок, тобто можна маніпулювати свідомістю так, щоб „потрібні” висновки і твердження здавалися такими, що виникли природно, а не були штучно нав’язані.

Активність глибинних міфологічних шарів у наш час демонструється через посилення уваги до поганських марновірств, окультизму, магії, спіритизму, чаклунства, астрології, паранормальних явищ, квазінаукових теорій тощо. У масовій свідомості світ знову наповнився духами й надприродними силами, при цьому реставруються давні міфи і створюються нові, формуються цілі концепції, засновані на міфологічному сприйнятті і спрямовані на пояснення як певних явищ, так і світу в цілому, починаються спроби пристосування давніх міфічних поглядів до пояснення сучасних трансформаційних процесів.

Підсумки. Серед причин, що зумовили особливий філософський інтерес до міфу – впевненість багатьох дослідників, що міфологічні риси одночасно історичні й вічні. Вони присутні у свідомості протягом усього людського існування.

Багатоманітність визначень і тлумачень феномену масової свідомості зумовлюється розмаїттям контекстів, у яких він виступає, світоглядною установкою дослідників та тим типом завдань, які вирішував той чи інший філософський дискурс.

Важливе місце в структурі масової свідомості займають ціннісні орієнтації, що виступають як мотивація масового поводження. Масова свідомість орієнтована на знання, уявлення, норми, визнані соціальною спільністю, тобто на соціально типові знання.

Відзначаючи аспекти зв'язку міфу і масової свідомості, можна виділити їх за наступними позиціями:

1) міф – не специфічна форма масової свідомості, але невід’ємний атрибут останньої;

2) міф – форма мислення, властива людині взагалі. Соціальний індивід – носій масової свідомості;

3) в обох випадках відображення дійсності є загально зрозумілим, конкретно-реальним;

4) як міф, так і масова свідомість затверджують визначені правила і принципи поводження, виконують нормативну функцію та слугують гармонізації уявлень про навколишній світ та місце в ньому людини.

Коло питань, що вимагають роботи дослідника, досить широке. Серед них і питання про співвідношення міфологічної і масової свідомості: Як взаємодіють міфи між собою в масовій свідомості? Від чого залежить сприйнятливість масової свідомості до міфу? Як на практиці є можливим використання міфу для маніпулювання масовою свідомістю? Що дозволяє масовій свідомості створювати міф?

І на закінчення можна сказати, що аналіз зв'язку міфу і масової свідомості дозволяє усвідомити соціальну і гносеологічну природу останньої, її основні властивості і специфіку як типу суспільної свідомості. На наш погляд, дана проблема заслуговує розгляду на теоретичному й емпіричному рівні. Вичерпне висвітлення теми природи масової свідомості вимагає значних досліджень.