ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

Останні роки були особливо багатими на інноваційні події. З появою всесвітньої мережі Інтернет посилилась відкритість та інтенсивність інформаційного обміну. Транснаціональні корпорації, неурядові та міжнародні організації стали впливовими учасниками світової політики поряд з державами. Всі ці фактори можна ідентифікувати як основну тенденцію соціального розвитку людства, яка має назву глобалізація. Глобалізаційні процеси складають багатовимірну проблему, яка не може бути вирішена в межах однієї дисципліни і потребує комплексного підходу, який супроводжується науково-філософським аналізом.

Актуальною стає проблема адекватності та перспектив розвитку теорій глобалізації в нових соціально-історичних умовах, в яких для розвинених країн вже в найближчому майбутньому вимальовується ситуація, в якій глобалізація є, але вона не являє собою процес суспільних змін, а перетворюється на процес функціонування соціальної організації.

Поглиблення розходжень у становищі людей, що належать до розвинутих суспільств, і тих, що до них не належать, є найбільш істотним і масштабним соціально-економічним наслідком глобалізації. Цей розрив не означає, що все населення розвинутих країн в основному користується її благами, залишаючи витрати на частку інших: і тут, і там відбувається розмежування між індивідами, групами, що є діючими суб’єктами глобалізаційних процесів, які активно беруть участь у них, і тими, хто відчужений від цих процесів.

Сучасний аналіз процесу глобалізації спирається на низку наукових робіт. Так, у роботі Директора Центру міжнародних досліджень професора А.І.Уткіна “Глобалізація: процес і осмислення” [1] аналізуються соціально-політичні, економічні перетворення, що знижують бар’єри між державами, а також закони світової глобалізації, особливості та феноменальні риси суспільного життя.

В роботі Г.-П.Мартіна і Х.Шумана “Пастка глобалізації” [2] автори демонструють зворотній бік фінансового світу, політичного життя та діяльності транснаціональних корпорацій, які не залишають ілюзій відносно справедливої конкуренції, свободи та рівності для всіх. В колективній монографії “Грані глобалізації: Складні питання сучасного розвитку” [3], виданої Фондом Горбачова, розглядалися нові реалії світу, що глобалізується, аналізувалася гуманістична альтернатива існуючому стану речей, в якому глобалізація виявилася складним, багатогранним, суперечливим процесом.

Академік Е.А.Азроянц в роботі “Глобалізація: катастрофа або шлях до розвитку?” [4] намагався дати відповідь на питання, в чому сутність глобалізації, її суб’єктивних і об’єктивних аспектів, розглядаючи цей феномен в трьох ракурсах: як проблему, як реальність і як процес.

М.П.Іванов вважає, що посилення взаємних зв’язків, взаємної залежності й уразливості людей, спільностей і держав, яке набуло глобальних масштабів в кінці ХХ століття, і є основним змістом феномену глобалізації. Вона охоплює всі основні сфери життя суспільства – економіку, політику, соціальні відносини, культуру, ідеологію, а також сферу відносин людства з навколишнім світом [5, 6]. Значення слова “глобалізація” припускає, що мова йде про процес формування певної світової цілісності, єдиної світової системи.

Усвідомлення мінусів глобалізації підкріплюється реальними негативними наслідками, які впливають на широкі верстви людей. Глобалізація не зменшує, а підсилює світову нерівність. У рамках цього процесу існує ризик витіснення найбідніших країн на узбіччя світового господарства. Труднощі у пристосуванні до глобалізації держав, що розвиваються, та країн із перехідною економікою виникають через непідготовленість їх національних економічних, адміністративних та правових систем. “Різниця у добробуті може призвести до конфліктів між суспільствами, але, як показують факти, це відбувається в основному тоді, коли багаті та більш могутні країни намагаються завоювати або колонізувати бідні та більш патріархальні країни.” [6, 33]. Парадокс сучасного етапу глобалізації полягає в тому, що на його тлі, паралельно з процесами глобальної інтеграції, інтенсивно йдуть процеси сучасної цивілізаційної диференціації та глобальної дезинтеграції, роз'єднання світу. Зіткнення західної та ісламської цивілізацій стало глобальною реальністю з важкою динамічною інерцією. Цей конфлікт став загрозою для всього людства.

Як вважає А.Уткін: “Після закінчення “холодної війни” перший, другий і третій світи колишньої епохи поступилися місцем новому розподілу – на готових швидко адаптуватися до змін і не готових до цього. Перші озброїлися новими інструментами науки і технології, а другі вважають зміни занадто хворобливими, що зазіхають на занадто дорогі для них цінності” [1, 24].

Глобалізація – це багатогранний і складний процес, який торкається всіх боків всесвітнього соціуму, людей різних цивілізацій, країн та континентів. Глобалізація трансформує не тільки об'єктивні суспільні відносини, соціальну і політичну структуру суспільств, їхні інститути, але й умови життя кожної окремої людини.

Аналіз наслідків і перспектив глобалізації полягає в розгляданні впливу трансформацій світу на взаємини особистості і суспільства. Виходячи з цього, можна виділити завдання: визначити вплив цього процесу на людину і визначити особливості глобалізації як нової стадії розвитку людства.

Значний внесок у розробку проблеми глобалізації зробили відомі закордонні дослідники: Р.Робертсон, У.Бек, І.Валерстайн, С.Хантінгтон, Е.Тоффлер, Ю.Хабермас та інші. Крім того, ця проблема також викликала значний інтерес у дослідників на пострадянському просторі. Слід виділити роботи: С.Л.Удовика, Є.М.Суліми, С.Б.Кримського, О.В.Назарчука, В.Л.Іноземцева, О.Г.Білоруса та ін. Але разом з тим, слід зазначити, що в потоці публікацій спостерігається нестача соціально-філософських досліджень глобалізації, тому що основна увага приділяється його економічним, політичним і культурологічним аспектам, у той час як проблеми людини часто залишаються поза філософським аналізом.

В даній статті зроблена спроба аналізу сутністі процесу глобалізації як якісно нового етапу інформаційної та комунікаційної революції, пов’язаного з новим технологічним рівнем розвитку людства, що характеризується: новими кількісними та якісними параметрами інформаційного обміну, формуванням суспільства як єдиного економічного, політичного і соціального організму.

“Людський вимір” глобалізації поки що не піддавався систематичному, всебічному вивченню. Джерелом існуючих недооцінок соціальної глобалізації як явища служить те, що в центрі уваги аналітиків звичайно виявляється ринок або процес глобальної торгівлі. “Людський вимір” глобалізації – це в науковому плані значною мірою ще недостатньо розроблена тема, об'єкт багатьох майбутніх досліджень. Мета роботи полягає в соціально-філософському аналізі процесу глобалізації та його протиріч і наслідків, з’ясуванні позитивних та негативних аспектів глобалізації в сучасному світі, в першу чергу в контексті сучасних соціальних трансформаційних та інтеграційних процесів, визначенні впливу та соціальних наслідків процесу глобалізації на суспільство.

Сучасний етап глобалізації світового соціально-економічного простору може розглядатися, як перехід до нової моделі світової інтеграції, що відповідає постіндустріальному, інформаційному типу розвитку, в якому відбувається прогресивне послаблення зв'язків особистості з певним середовищем або групою, що раніше виступала певною системою норм, цінностей, стандартів поведінки. Індивідуалізація призводить до відмови від колишніх, традиційних стандартів, однак вона з необхідністю веде вже до якісно нової моделі, орієнтації на деяку універсальну масову модель споживання, породжену суспільством матеріального достатку і відсутності духовних цінностей. Це призводить до появи незадоволення гонкою матеріального споживання, прагненням до нових ціннісних орієнтирів. Будь-яке великомасштабне суспільне потрясіння має свою соціальну складову. Виграли економічно найбільш розвинуті країни і великі фінансово-промислові комплекси, що спираються на них. Саме тому вони виступають зараз як основна глобалізуюча сила. Програли менш розвинуті країни, у першу чергу ті, яких примусово глобалізують, для яких рух до цілісної системи світобудови обернувся величезними матеріальними і соціальними витратами і призвів до хворобливого зламу сформованих суспільних відносин і стереотипів поведінки багатьох сотень мільйонів людей. Цей процес в останній час перетворюється в гостру політичну проблему, що торкається масових верств населення різних регіонів світу. Тому, нинішній етап глобалізації може і повинен бути спрямований таким чином, щоб перетворитися в демократичний процес, центральне місце в якому будуть посідати люди, і в якому загальну цінність повинні знайти рівноправність, соціальна справедливість, демократія і права людини.

Але, егоїзм держав-лідерів – одна з серйозніших сучасних загроз людству, який призводить до глобальної нерівності країн і людей через нерівність технологій і умов життя. На цій основі виникає найбільша загроза – загроза глобальної віртуалізації відірваного від світу суспільства Заходу, його тотальне занурення в інтереси ситого комфорту матеріального перенасичення, в ілюзорну систему сприйняття світу, захоплення неприродними напрямками розвитку, що неминуче стануть злоякісними. У ряді країн (це насамперед стосується країн, що переходять від соціалістичної до ринкової економіки) у катастрофічних масштабах виявляється тенденція до соціальної та культурної деградації широких верств населення, яким в умовах структурної кризи стають недоступними ні стабільні робочі місця і життєвий рівень, ні одержання освіти. Звідси визначене почуття безсилля людини, занедбаності та самотності, прагнення замкнутися у своєму особистісному світі, спиратися тільки на себе, нікому і нічому не довіряючи. На цьому фоні загострюються питання: чим глобалізація стане для людства? Якими будуть її соціально-економічні наслідки?

Дослідники констатуючи протиріччя, постійно виражають занепокоєння, турботу про майбутнє людства. Ось їх застереження: “...соціальний порядок став джерелом одночасно розкріпачення індивідуальних творчих можливостей і розширення простору самодіяльності та зростання загроз безпеки суспільства і людини як соціальної істоти.” [8, 315].

“Це спричиняє загрозу руху світу і людського суспільства до глобального технотронного рабства й апокаліпсису через руйнування та поневолення людської особистості, знищення її “божественого початку” і творчої здатності до саморозвитку” [7, 14-15]. Багато західних держав приклали руку до того, щоб відбулося різке порушення найважливіших базових орієнтирів, що характеризують стійкість розвитку, у першу чергу – безпека існування.

Ми ще не навчилися жити в єдиному світі, ми ще живемо в різних державах, розділені не тільки територіями, але і глибоким непорозумінням один одного. Тому що, на наш погляд, міжнародна еліта, глибоко інтегрована в простір фінансових і інформаційних потоків і є космополітичною, тоді як більшість людей здебільшого живуть у закритих географічних просторах і національних культурах.

Людина, позбавлена власної системи цінностей і орієнтирів, виявляється легко схильною до інтенсивного зовнішнього впливу. Могутнім джерелом такого впливу є інформаційна глобалізація, що впливає на потреби і мотиви особистості. Засоби масової інформації стандартизують мислення, знеособлюють індивідів. Так відбувається процес глобалізації, сформований спочатку на Заході по типу суспільства масового споживання. Слід відзначити посилення ролі США не лише в економічній, але і в культурній сфері, що явно прослідковується в агресивному нав’язуванні так званого західного способу життя, з його цінностями демократії, індивідуалізму, рівності, свободи і прав людини.

Так звана масова культура набуває в усьому світі все більш гомогенного характеру. Механізми “суспільства споживання” впливають на мотиви людей у багатьох країнах, багатих і бідних, на всю світову соціальну динаміку. Головні властивості суспільства споживання – прагнення до максимального ефекту і моментальна застарілість, а пошук нового – унеможливлює здійснення нормального інтелектуального і культурного обміну. Існуючі нині різноманітні національні культури розчиняються в одноманітній масовій культурі.

Відсутність прогресу в подоланні цих проблем, створює загрозу існування людства і може привести, якщо не буде знайдене їх кардинальне рішення, до його загибелі. ХХ століття знайшло нові грані взаємозв'язку людства і людини, а також показало, що можуть загинути не тільки окремі люди, може загинути весь людський рід. Ця погроза небуття немов би зрівняла людський рід і кожну окрему людину, показала їхню тотожність, довела, що саме кожне людське життя це і є основа, сама суть життя людства, тому якщо не буде окремих людей, то і людства не буде. Іншими словами, глобальність конфліктів і погроз сучасності виявила глибинну сполученість кожної людини і всього людства.

Нова інформаційна ера в розвитку людства вимагає глибокого переосмислення ролі індивідуального і колективного інтелекту і, відповідно, нової концепції формування та розвитку людини. Нове сучасне глобальне мислення приводить до появи глобальної людини з новими психічними якостями – як індивідуальними, так і соціальними, актуальними для світу, що формується. Якщо раніше коло спілкування, поширення інформації являло собою відносно замкнуту спільність людей, що проживають на чітко окресленій території, то зараз процеси комунікації зв'язують людей незалежно від їхнього територіального місцезнаходження. Іноді люди більше знають про те, що відбувається на іншому континенті, аніж на власній вулиці. Пояснюючи виникнення цієї передумови, варто врахувати деструктивний вплив глобалізації на соціальні зв'язки людей.

У взаємозалежному світі виникає єдиний соціальний вузол проблем для сучасного суспільства, який робить всіх однаково взаємовразливими перед новими погрозами. Мова йде про зміну способу мислення і життєіснування всього людства. Парадокс соціального розвитку полягає в тому, що та сама людська маса, яка була підтримкою соціального буття людини, ланкою, яка поєднує його з світом, раптом перетворюється в деякий інститут, який підштовхує його до самотності.

Важливою проблемою є загроза розвиткові людини і природи. Відбувається подальше зростаюче виснаження природних і людських ресурсів. Розвиток інформаційних технологій виявився антиприродним. Глобалізаційний процес поставив перед суспільством нові проблеми, що вимагають філософського осмислення. Створена людиною дійсність викликає в її свідомості знецінювання інтелектуальних, естетичних, етичних і та інших цінностей. Для відчуженої людини затінюються моральні, справді людські цінності і відбувається підкорення речовинним взаєминам. Людство постає перед реальною небезпекою самознищення. В сучасному світі не можна ізолюватися від глобальних проблем. Виявлена негативно-конфліктна цілісність світу має підштовхнути людство до більш активного пошуку реальних механізмів творення дійсної єдності та цілісності світу, що глобалізується.

Суть глобалізації – у зростаючій взаємозалежності різних суспільств. Зараз постає питання про те, як забезпечити інтеграцію, об’єднання різних соціальних культур, при цьому не руйнуючи їх специфічні культурні, релігійні або етнічні цінності. Тобто, потрібна інтеграція через затвердження свого “я”, бо як зазначає У. Бек: “Глобалізація означає руйнування єдності національної держави та національного суспільства; з’являються нові силові та конкурентні співвідношення, конфлікти та перетинання між національно-державними єдностями з одного боку, і суспільними просторами та процесами – з іншого” [9, 45].

Визначення кардинального зламу загальноприйнятих цінностей, що культивуються в сучасних умовах, стосується всіх суб’єктів світового співтовариства і тим самим ставить їх в ситуацію ціннісного вибору. Людині не нав’язуються певні цінності, як це було раніше, вона поставлена перед самостійним вибором ціннісних пріоритетів. Такий соціальний порядок зумовлює необхідність вивчення, аналізу та порівняння культурних і моральних цінностей, напрацьованих людством протягом століть. Вказуючи на негативний вплив неоліберальної філософії розвитку, виступаючи за глобалізацію “з людським обличчям” і перехідний період з соціальною відповідальністю, можна завершити розгляд проблеми підкреслюванням того, що потребується ствердження критичного ставлення до даних процесів в науці; в той же час, ми виступаємо за активне ставлення сучасних діячів до даних процесів. “Головна проблема тут полягає в довірі. Кому ми будемо вірити в безладному світі, в світі колосальної економічної невизначеності та великої нерівності, в світі, де майбутнє зовсім не гарантоване” [10, 46].

Відбувається помітне розмежування країн світу на ті, що процвітають та периферійні. Але таке розмежування буде не повним, якщо ми не згадаємо країни, які навіть не входять до категорії периферійних, тобто ті, які безнадійно відстають у своєму розвитку і не розглядаються в рамках глобальної економіки (більшість країн Африки). Різна готовність громадян до входження в інформаційне суспільство породжує новий вид соціальної нерівності – інформаційну нерівність, яка може бути між індивідами, соціальними групами та державами.

Становлення інформаційного суспільства тягне за собою і зміну ціннісних орієнтацій в суспільстві, відбувається поширення та трансляція загальнолюдських цінностей на все суспільство загалом. Відмінність у розвитку цивілізацій, рівня культури зумовлює як позитивні так і негативні наслідки включення країн і народів до єдиного цивілізаційного процесу становлення інформаційного суспільства. Саме заохочування культурної автономії, толерантне відношення до надбань інших культур, та адаптація культурних запозичень може сприяти становленню глобальної культури в глобальному суспільстві.

Глобалізація трансформує не тільки об'єктивні суспільні відносини, соціальну і політичну структуру суспільств, їхні інститути, але й умови життя кожної окремої людини. Йде безперервний процес перебудови світової композиції. Глобалізація заміщує основні моральні цінності людства цінністю ефективності. У її основі лежить мораль, формула якої звучить так: морально те, що дає найбільшу користь; морально те, що корисно для більшості, навіть якщо це є пагубним для меншості.

Людство є свідком якісних змін, що відбуваються у світі, і це дозволило фахівцям з різних галузей знань говорити про входження в глобальну економіку і про процес глобалізації [11, 348]. Говорячи про глобалізацію економіки, звичайно мають на увазі своєрідне стирання кордонів між державами при формуванні єдиного глобального ринку. Зміст глобалізації зводиться до неминучості повної планетарної інтеграції, переходу від безлічі держав, народів, націй і культур до єдиної світової держави. По суті, під цим терміном розуміється взаємозв'язок процесів інтернаціоналізації економіки, розвитку єдиної системи світового зв'язку, зміни та послаблення функцій національної держави, активізації діяльності транснаціональних корпорацій.

Треба відзначити, що разом з глобалізацією в усіх її сферах виникає не тільки нова багатоманітність зв’язків між державами та суспільствами, значною мірою руйнується структура основних принципів, на яких до цього часу організовувалися та жили суспільства і держави, як територіальні єдності. Глобалізаційні процеси означають крах єдності національної держави та національного суспільства.

Глобалізація кардинальним чином змінює ставлення особи до свого суспільства і це, зрештою, підриває і розхитує єдність самого суспільства та призводить до кризи самоідентифікації – як на індивідуальному рівні, так і на рівні спільнот.

Отже, загострення уваги виключно на негативних наслідках глобалізаційних змін та зрушень не є достатнім для побудови теорій та тенденцій, альтернативних глобалізаційному розвитку суспільства, але дозволяє більш повно та всебічно з’ясувати й дослідити основні засади та принципи розгортання самої глобалізації як інтеграційно-дезінтеграційного процесу альтернативних та суперечливих тенденцій, на межі перетину яких повинні напрацьовуватися концептуальні підходи до забезпечення безпеки й стабільності існування, найбільш прийнятні варіанти розвитку для всіх учасників взаємодії, здійснюватися спроби прогнозування й моделювання перспективних, позитивно орієнтованих напрямків розвитку.

Підсумовуючи, треба відзначити, що процес глобалізації виступає не стільки прямою загрозою існуванню, – зокрема, локальній самобутності етнічних спільнот та державному суверенітету окремих держав, – а радше зміною контексту, в межах якого артикулюються та актуалізуються альтернативні шляхи подальшого розвитку. Попри незворотність самої глобалізації як об’єктивного складного і багаторівневого інтеграційного процесу всеохоплюючого планетарного масштабу, напрямки її подальшого розвитку є невизначеними заздалегідь. Саме в цьому полягає не тільки важко прогнозований характер процесів глобалізації, але й з’являється можливість впливати на формування альтернативних перспектив подальшого загальнопланетарного поступу, здійснювати управління цивілізаційними моделями сучасності.