Донецький національний
технічний університет
Тема щастя і “сродної” праці у творчості Г.С.Сковороди
Серед славної плеяди діячів минулого, якими пишається наш народ, одне з почесних місць належить видатному мислителю-гуманісту, визначному письменнику і поету, Григорію Савовичу Сковороді. Самобутність таланту та неординарність поглядів мислителя захоплювали практично всіх, хто знайомився з його творчістю. Так, відомий російський романіст Л.Толстой писав про нього, що його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори.
Справді, біографія Сковороди досить незвичайна. Народившись у бідній козацькій родині на Полтавщині, він згодом став одним з найосвіченіших людей свого часу і взірцем для прийдешніх поколінь. Але він відмовився від кар΄єри (високого сану в Києво-Печерському монастирі). На всі пропозиції прийняти високий сан Сковорода відповідав: “Я стовпостворіння собою умножати не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі божому”, “Їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м΄яко та чернецтвуйте”. І все це він зробив не тому, що був атеїстом. Ні, він був глибоко віруючою людиною, але не міг змиритися з тим, що робилося навкруги.
Письменник обрав собі інший спосіб життя: він мандрує містами і селами, спостерігає навколишній світ, життя людей і природи. Саме природу він вважав великою і мудрою книгою, вивчаючи яку, можна зрозуміти сенс буття , знайти справжнє щастя.
Спосіб життя мав надзвичайно великий вплив на формування філософської концепції видатного просвітителя, що, у свою чергу, відобразилося в його художній творчості. Яскравим свідченням цього може бути сковородинська концепція “сродної” праці, в контексті якої відома теза “пізнай себе” наповнюється новим змістом. Йдеться вже про самопізнання та самовдосконалення людини на основі “сродної” праці, життєвої діяльності. Праця — це всеперемагаюча сила, без якої не може бути добра і щастя. Але вона приносить радість і задоволення лише тоді, коли є “сродною”, відповідає індивідуальним природним здібностям людини. Щоб бути щасливою, на думку Сковороди, людина повинна пізнати себе, свої здібності і відповідно до них вибрати той чи інший вид суспільно корисної праці. Тобто, Сковорода говорить про працю не як засіб існування, а як найбільшу життєву потребу і найвищу насолоду. Він був переконаний, що людина має задовольняти свої матеріальні потреби , але не втрачаючи “міри”, коли ці “потреби” переростають у “зло”.
У самопізнанні Сковорода бачив шлях до досягнення щастя. Він писав: “Тільки той, хто пізнав свою природу, може бути корисним для себе і братії”.
Тема щастя, ідея “сродної” праці є предметом роздумів багатьох філософських трактатів Сковороди ( див. “Розмова, звана Алфавіт, чи Азбука світу”), оригінальної поезії.
Але найбільше його ідеї відобразилися у байках . Сковорода був автором першої в українській літературі збірки байок, що ввійшла під назвою “Басні харьковскія” (1769-1774).
Всі байки написані прозою. Складаються вони з двох частин. Перша — це, як правило, дуже стислий виклад якоїсь події,факту; друга — тлумачення її автором, навчання, мораль або , як назвав її Сковорода, — сила. Обравши жанр байки, Сковорода прагне передати в ньому якомога повніше своє філософське бачення світу.
Сюжети байок оригінальні, зміст виразний, по-філософському осмислений. Так, у байці “Змія і Буфон” автор говорить про необхідність праці для оновлення людей і їхнього життя. Змія помолоділа, скинувши з себе стару шкуру, лише після того, як доклала зусиль,щоб пролізти крізь вузьку щілину. Буфон же не здатний на це, бо неповороткий і лінивий. Байка вчить не шкодувати сил та енергії заради оновлення життя як окремої людини , так і суспільства в цілому: “Хто труда не докладе, той до добра не прийде”. Тобто, тільки праця може дати добро, відчуття молодості й щастя . Бо “чим краще добро, тим більшим трудом, наче рвом, воно обкопане”.
Наполегливість, силу волі виявляє також Олень — персонаж байки “Верблюд і Олень”, який , долаючи труднощі, добирається до джерела з чистою водою. А ледачий і вайлуватий верблюд п′є каламутну воду. Щастя Оленя саме в тому, що Бог наділив його працелюбністю, котра допомагає йому знаходити чисту джерельну воду — іншої олені не п′ють. Верблюд же лежить і йому каламутна вода солодша від чистої.
Досить повно і переконливо висловлює Сковорода свої погляди на необхідність праці за природними нахилами у байці “Бджола і Шершень”. Паразит Шершень насміхається над Бджолою, вказуючи їй на те, що вона така дурна: працює не так для себе, як на інших. Але Бджола називає його дурнем, бо для неї праця — найсолодша річ (“нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж його їсти”). Бджола пояснює, що вона й народилася для того , щоб збирати мед, а жити без праці і досхочу мед їсти — то для неї “все одно, що смерть”. Саме у “сродній” праці отримує Бджола задоволення, тільки в ній вона відчуває себе щасливою. “Сила” байки переростає в цілий трактат , в якому автор твердить, що щастя людини — в “природженому ділі”, що немає нічого гіршого, “як купатися в достатку і смертельно мучитися без природженого діла”.
Дуже ще багато байок розвивають тему щастя, “сродної” праці (“Жаворонки”, “Голова і тулуб”, “Чиж і Щиглик”, “Навоз і Алмаз” та ін.).
Крім збірки байок, Г.Сковорода залишив нам окремі вірші та притчі, а також чудову поетичну збірку “Сад божественних пісень”. Тема творів різнобічна. Але тема щастя, призначення людини просвічує всі поезії.
Як бачимо, філософське вчення Сковороди про сутність людини, про сенс життя, щастя і “сродну” працю в повній мірі знайшло своє відображення в його художніх творах .
Безперечно, осмислення поглядів філософа, його вчення і творчості триває і, будемо сподіватися, триватиме. Хай твори його непрості для прийняття, бо написані не зовсім звичною для нас мовою (з використанням старослов′янських, українських, російських, а інколи й латинських слів). Але велика мудрість і глубокий зміст творів Г.Сковороди, видатного українського просвітителя, роблять їх саме сьогодні необхідними й актуальними для читача.