Штейн Г

Донецький коллеж

Ім’я Григорія Савича Сковороди – видатного українського письменника - гуманіста, філософа – просвітителя займає неабияке місце в історії світової літератури. Заслуга його полягає в тому, що в буремний XVIII вік він на весь світ проголосив ідею вічності матерії, ставши мужнім захисником свого поневоленого російським царатом народу.

Будучи високоосвіченою людиною, Григорій Сковорода, працюючи викладачем у Харківському колегіумі, не тільки пропагував найпередовіші ідеї свого часу, але й жадібно вбирав у себе найновіші досягнення української й світової культури.

Знайомитися з передовими думками свого часу, глибоко аналізувати та пропагувати їх він навчав і своїх численних учнів та прибічників.

Серед них особливо близьким Г.Сковороді був його учень і друг Михайло Іванович Ковалінський, який “прележно” навчався і був слухачем Г.С.Сковороди у Харківському колегіумі з 1759 аж до 1769 з перервою. Відомо, що Г.С.Сковорода змушений був залишити свої заняття та свою педагогічну діяльність у колегіумі через звинувачення в антиурядовій та антицерковній діяльності. До переслідувань мислителя додалася ще й відмова Григорія Сковороди прийняти монашество. “Їжте жирно, пийте солодко та монашествуйте, - гнівно кинув у обличчя церковникам Г.С.Сковорода, - а мій жребій з голяками.”

Та й сам мандрівний філософ дотримувався зовсім інших принципів у житті. Ніколи не було у нього свого притулку, своєї хати, він вважав , що не це головне у житті. Один з панів докоряв Г.Сковороді у тому, що він зовсім не турбувався про те, щоб утвердитися у житті, зайняти певне соціальне становище. Адже для людини з такими енциклопедичними знаннями та такою славою зробити це було зовсім не важко.

Григорій Сковорода рішуче відмовився й від пропозиції Харківського генерал-губернатора О.Є.Щербиніна зайняти високу світську посаду. На запитання губернатора, чому він не хоче зайняти таку посаду, Г.С.Сковорода відповів: ”Милостливый государь! Свет подобен театру… Действующее лицо в театре не по знатности роли, но за удачность игры хвалят. Я долго рассуждал о сем и по многим испытаниям увидел, что не могу представлять на театре света никакого удачного лица, кроме низкого простого, беспечного, уединенного. Я сию роль выбрал, взял и доволен». На що губернатор О.Є.Щербинін сказав: “Вот умный человек! Он прямо счастлив: было бы меньше на свете дурачеств и неудовольства, если бы люди так мислили» [1, с. 627].

Учень Г.С.Сковороди Михайло Іванович Ковалинський (1737-1807) народився у Малоросії, Харківської губернії, водночас він був наставником і супутником графа О.К.Розумовського під час його подорожей за кордоном. У 1801 році Павло Перший призначив його – М.І.Ковалинського – куратором Московського університету, де він прослужив до 1814 року. Адже до того був генерал - губернатором Рязанської губернії. Останні роки свого життя М.І.Ковалинський провів у своєму маєтку.

Але, подорожуючи у 1753 році з місією графа О.К.Розумовського, він продовжував бути прибічником поглядів свого геніального вчителя – філософа – просвітителя – гуманіста – демократа Григорія Савича Сковороди - шукати людей, які чимось були схожі на нього. Одного разу, перебуваючи у Лозанні, Швейцарії, він зустрів людину, яка зовнішнім виглядом, і особливо своїм поглядом, дуже нагадувала йому Григорія Савича Сковороду. Він був до того схожий на Сковороду обличчям, поведінкою, думками, мовою, що його можна було прийняти за найближчого його родича.

Це був Даніїл Мейнгард, який у 1717 році захистив дисертацію ”Systematis Physici. Disputatio Irigesima Quinta, Quam Secundam de Сosmographia Iavente Deo Praеside Dn. I. P. De Crosa рrof Defendere Ionabitur I. P. Daniel Mingardus Vautuatum Cappellensis In Publico Academic Laussaneses Auditorio Die mensis Anno 1717 Ab hora usque ad Bern, Ex officina, Typ III Reip Bern MDCCXVII” [Цит. по: 2]. У ті часи на Заході дисертації захищали лише латинською мовою.

Дисертація Даніїла Мейнгарда, яку знайшов автор цієї роботи, має велике значення й цілком і повністю пояснює таку велику прибічність українського філософа до швейцарського вченого. Аналізуючи та співставляючи “Аль магест” Клавдія Птоломея, яка була енциклопедією астрономічних знань протягом понад тисячі років, і геніальними відкриттями Кеплера та Коперніка, автор виявляє свою глибоку прибічність до матеріалістичного сприйняття світобудови.

Тим часом видатний український філософ Г.С.Сковорода не міг не читати твори Птоломея, Кеплера і Коперніка. Твір К.Птоломея “Аль магест” було видано ще у 1538 році, М.Коперніка “Об обращении сфер” у 1543 році. В той же час у 1765 році, тобто у період своєї роботи в Харківському колегіумі, Г.Сковорода неодноразово бував у єгумена, префекта харківського колегіуму Лаврентія Кордета, який мав чудову бібліотеку. Це була людина безмірно закохана у фізику, астрономію, математику та інші природничі науки, яку було вислано за її прогресивні погляди у Святогірський монастир, до речі, яку під час заслання до Святогірського монастиря на ознаку солідарності відвідав Г.С.Сковорода. Зрозуміло, що в бібліотеці Лаврентія Кордета не могло не бути творів К.Птоломея, Й.Кеплера, М.Коперніка. І, як висновок: Г.Сковорода не міг не бути ознайомлений з цими творами. Та й самі твори Г.Сковороди є свідченням того: переклад Г.Сковородою твору Цицерона “О старості”, творів М.Коперніка тощо.

Повернувшись зі своєї мандрівки, у 1775 році М.І.Ковалинський розповів Г.С.Сковороді про зустріч із Даніїлом Мейнгардом, і Сковорода заочно так полюбив Даніїла Мейнгарда, що почав підписувати його ім’ям свої листи і навіть твори .

Так “Діалог, или разглагол о древнем мире”, присвячений “Любезному другу Михайлу Іоанновичу Ковалевскому”, написаний у 1772 році та подарований у 1788 році, починається листом до М.І.Ковалинського, який закінчується словами “Любезний друже! Есмъ и пребуду твой Даниил Мейнгард” [3, т.1, с. 188].

Твір Г.С.Сковороди “Потоп змиин”, написаний 16 серпня 1791, розпочинається листом до Михайла Ковалинського, який закінчується словами: ”Пустынник Григ. Варсава Сковорода” (Д.Мейнгард) [3, т.1, с.535]. У листі до Михайла Ковалинського з “Ольшанския Ивановки” від 26 вересня 1790 року Григорій Сковорода закінчує його такими словами: “Твой друг и брат, слуга и раб Григорий Варсава Сковорода – Даниил Мейнгард” [3, т.2, с.387]. У листі до “любого йому Олексія” Г.С.Сковорода пише: “Будьте здорові, найдорожчі мені в господі особи і радійте! Даніїл Мейнгард”. А ось у листі до Михайла Ковалинського Г.С.Сковорода підписує свій лист такими словами: “Твій слуга і друг Григорій Сковорода – Даніїл Мейнгард” [3, т.2, с.537].

Михайло Ковалинський у своєму листі до свого вчителя Г.С.Сковороди звертається до нього з такими словами: “Любезнейший Meingard”. Далі він пише “Беседу Вашу получил. Сорадуюсь обращению Вашему с Плутархом. Он из греков – лутший мой друг, из римлян – любомудрствующий царедворец Сенека, из французов – Бенет, из республикантов – Жан Жак Руссо, из немцев – Геллерт, из русских – Meingard” [3, т.2, с. 536].

Далі йде: “А в дружбе и добросердечии сокровище утешений моих. И Плутарх, и Мейнгард правду говорят, и я то же думаю. И сие триедино” [3, т.2, с. 536]. Далі він продовжує: “Но где бы вы ни были, на всяком месте люблю я душу Мейнгардову” (лист від 19 січня 1779 року з Москви) [3, т.2, с. 536].

У приписці до листа дружина Михайла Ковалинського Надія Ковалінська пише: “При сём я и Вам, любезный Meingard, Григорій Савич, свидетельствую моё почтение и прошу меня любить, а я, право, уже люблю Вас” [3, т.2, с. 536-537].

Михайло Іванович Ковалинський в листі до Г.С.Сковороди від 18 лютого 1782 року із Санкт-Петербургу звертається до нього із словами: ”Любезный мой Мейнгард!”, а цей же лист закінчується словами: ”Adio, mio caro Mangard!” [3, т.2, с. 537].

В листі до Г.С.Сковороди від 14 вересня 1784 року із того самого Санкт-Петербургу звертається Михайло Ковалінський із словами: “Любезний мой Мейнгард”. Далі в кінці листа йдуть рядки: “Прошу вас, любезнейший мой Мейнгард, продолжить дружбу ко мне и писать, пока я не увижу Вас” [3, т.2, с. 538].

Що нам відомо про Даніїла Мейнгарда сьогодні? Чимало. Адже був час, коли ще у 1929 році відомий український дослідник, історик, професор Харківського університету Андрій Петрович Ковалівський доклав чимало зусиль, щоб довести, чому останні три десятиріччя свого життя Григорій Савич Сковорода ставив знак рівності, підписуючи свої листи і навіть твори словами “ Григорій Сковорода – Даніїл Мейнгард.”

Скільки треба було знати про Даніїла Мейнгарда, про його діяльність, про його творчий доробок, і, найголовніше, про його погляди, щоб так сильно його полюбити, щоб усвідомити, та й не тільки усвідомити, а й ідентифікувати свою творчість, свої погляди із поглядами відомого швейцарського вченого з Лозанни?!

Відомо, що розрив стосунків молодої радянської держави зі Швейцарією у 20-х роках ХХ століття через загибель відомого дипломата В.Воровського не дозволив Харківському вченому довести свої наукові пошуки до кінця.

Безрезультатними в цьому плані виявилися пошуки і В.Д.Бонч-Бруєвича, і Г.П.Данилевського, Д.І.Багалія, І.І.Срєзневського, які чимало часу приділили науковим пошукам з цього приводу.

І зовсім випадково з середини 1967 року, працюючи вчителем української мови і літератури в одній із донецьких шкіл, автор цього виступу залучив до власних наукових пошуків одного із своїх талановитих учнів, але у якого не було, на жаль, щастя у своїй родині, прізвище якого було Олександр Іванович Анісімов. Розшукуючи матеріали про українського видатного мандрівного філософа Г.С.Сковороду, ми звернулися з проханням допомогти нам у наших наукових пошуках до професора Лозаннського університету Елізабет Малер. Через деякий час ми отримали від неї листа із Швейцарії, де вона зверталася лише до Олександра Анісімова з такими словами: ”Для мене велика честь, пане професоре О.Анісімов, що Ви звернулися до мене за допомогою. Я тимчасово припиняю свій відпочинок у Французькій Швейцарії і відправляюся у Лозанну, щоб працювати у науковій бібліотеці та архіві, допомогти Вам у Ваших наукових пошуках” [2].

Лише згодом ми зрозуміли, чому така велика шана шістнадцятирічному учневі. Справа в тому, що пані Елізабет Малер прийняла Олександра Анісімова за Івана Івановича Анісімова - академіка, професора, доктора філологічних наук, директора в той час Інституту Світової Літератури Академії Наук СРСР. Через деякий час ми отримали дисертацію Даніїла Мейнгарда , але точніше Жана П’єра Даніїла Мейнгарда, яку він захищав у 1717 році у Лозанні на латинській мові, та деякі дані про нього і його родину.

Відкриття було настільки сенсаційним, що про це писали у газетах, наукових виданнях. Окреме повідомлення вийшло у журналі ”Радянське літературознавство” за 1967 рік, а згодом у ювілейному виданні “Григорій Сковорода. Матеріали до відзначення 250-річчя з дня народження “-” Про походження псевдоніму Г.С.Сковороди” [4, с.229-233].

Дисертація Даніїла Мейнагрда збереглася лише у Британському музеї у Лондоні, в ній 28 сторінок. Назва її - “Система фізики. Диспутація тридцять п’ята, второе о космографії”, которую с благословением Бога, с поддержкой Дн.І.Кроза, профессора философии, пытался защитить Даниил Мейнгард Бальменский на публичной защите в Лозаннской Академии Дня Месяца года 1717 от времени аж до ...” (Берн, из типографии III Райп, Берн,1717) [2].

Ознайомлення з текстом дисертації дає право зробити висновок про те, що Даніїл Мейнгард в питаннях космології виходить з геліоцентричної системи Миколи Коперніка. Ім’я М.Коперніка, зрозуміло, навмисно не згадується, разом з тим з великим захопленням автор говорить у своїй дисертації про Йогана Кеплера, великого прихильника і послідовника М. Коперніка, якого Даніїл вважав найталановитішим астрономом.

Відомо, що не тільки система, але і сім’я Миколи Коперніка були заборонені у той час як, до речі, і основний твір Кеплера '’Скорочення Копернікової астрономії” (1618). Про цей твір Ватікан не дозволяв згадувати на протязі багатьох років.

Зрозуміло, що Даніїла Мейнгарда слід віднести в цьому плані до славної когорти вільномислячих людей свого часу. Саме ці властивості світогляду Даніїла Мейнгарда, та й не тільки ці, привабили Михайла Ковалінського, якому неодноразово доводилося бути в Лозанні і спілкуватися з видатним швейцарським ученим.

Сам Михайло Ковалинський свідчить, що Даніїл Мейнгард гостинно запрошував його не тільки жити у нього вдома і користуватися бібліотекою, але й на дачу під Лозанною.

Що нам стало відомо про Даніїла Мейнгарда? Жан-П’єр Даніїл Мейнгард народився в Лозанні в 1694 році у світській родині, чудово навчався певний час у Лозаннській Академії, у 1717 року був іматрикуміруваний, а починаючи з 1720 року навчався в Женеві. Ним була написана філософська теза, а в 1724 році - богословська теза ”De intercessione Christi”.

Три листи Даніїла Мейнгарда до його друга de Koches, женевця, які стосуються “предпритчие” і долі вадуазького патріота Davel (квітень 1723 року) видані у Revue Historique Vaudoise (1930, с. 273-285).

Деякий час він був regent (наставником) в академічній комісії у Лозанні.

Дмитро Іванович Багалій – видатний дослідник творчості Г.С.Сковороди – пише, що 1773 року учень видатного філософа Михайло Ковалінський під час своєї мандрівки познайомився в Лозанні з місцевим ученим Даніїлом Мейнгардом, який був до того схожий на Григорія Сковороду обличчям, поведінкою, думками, мовою, що його можна було б визнати за найближчого родича філософа.

Що нам відомо про родину Даніїла Мейнгарда? Завдяки невтомним пошукам видатних дослідників творчості Г.С.Сковороди – Д.І.Багалія, Д.І.Чижевського, І.І.Срєзнєвського, Г.П.Данилевського, В.Д.Бонч-Бруєвича, І.А.Табачникова та інших – вдалося дещо дізнатися і про родину Даніїла Мейнгарда.

У нього був єдиний син Габріель Мейнгард. Він був одружений на Генріетті-Еверардині ван Шин; від нього у неї було троє дітей:

Бо-Шарль-Антуан-Габріель, який народився у Грандсоні 25 грудня 1766 року та зареєстрований у Грандсоні 2 квітня 1768 року;

Ісаак-Катон-Габріель, який народився в Лозанні 29 серпня 1770 року, зареєстрований у Лозанні 12 червня 1771 року;

Елізабет-Фелісіте, яка народилася в Лозанні 10 липня 1774 року.

Ось його пасторська кар’єра:

1765-1770 – другий пастор у Грандсоні, в той час – диякон у Жиє;

1770-1773 – другий пастор у Орбе;

1779-1786 – пастор у Ассані.

Ось ще деякі дані, які пощастило нам отримати в 1968 році: Габріель Жан-Анрі – син Жана-П’єра Даніїла Мейнгарда та Анни-Катерини Андріє, хрещений у Лозанні 10 грудня 1729 року; був прийнятий у Міністерство в1754 році, призваний до пасторату 27 грудня 1779 року у знову створеному в Асоні. Він помер у своєму селі Бол’є, неподалік від Лозанни 8 грудня 1786 року.

Габріель Мейнгард створив велику працю, яку назвав “Елементарні нариси Всесвітньої історії”, видану в Лозанні 1777 року в 27 томах. Він написав свої мемуари в літературному товаристві Лозанни, яке він заснував у 1772 році разом з панами Де-Іверден та Панєв, а також написав багато наукових статей з філософії, з моралі та релігії в Івердонській енциклопедії. Він був одним із співавторів “Всесвітньої енциклопедії загальнолюдського щастя” [2].

Все вищезгадане дає нам можливість ще більше та реальніше відчути образ українського гіганта XVIII століття – Григорія Савича Сковороди, який своєю творчістю і поглядами буде жити, поки живе Україна.

Література

1. Эрн В.Ф. Г.Сковорода. Жизнь и учение // Єрн В. Борьба за Логос. Г.Сковорода. Жизнь и учение. - Мн.: Харвест, М: АТ, 2000.

2. Архив Г.А.Штейна.

3. Сковорода Г.С. Твори у 2-х томах. – К.: Академія наук УРСР, Інститут філософії, 1961.

4. Ніженець А., Штейн Г. Про походження псевдоніму Г.С.Сковорода // Григорій Сковорода. Матеріали про відзначення 250-річчя з дня народження – К.: Наукова думка, 1975. – С.229-233.

5. Ковалівський А.П. Нові дані про двійника Г.Сковороди в Лозанні Даніїла Мейнгарда та його сім’ю // Україна. Науковий журнал. – К.: “Українознавство”, 1929, вересень. – С.38-39.

6. Ковалінській М.І. Сковорода // Г.С.Сковорода. Сочинения