Науково-методичний центр вищої освіти
Міністерства освіти і науки України
ПРО ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ Г.С.СКОВОРОДИ
Дуже часто модні педагогічні віяння затьмарюють собою те багатство апробованих культурних ідей, на яких побудована споруда Школи. У вітчизняній духовній традиції ми маємо чимало прикладів справжньої філософії педагогіки. Свій вагомий вклад у розвиток останьої вніс видатний український філософ Г.С.Сковорода.
У свій час В.Ф.Ерн звернув увагу громадськості на ті принципи, що лежали в основі діяльності Г.С.Сковороди як педагога і дійсно народного просвітителя.
По-перше, вважав Ерн, Сковорода "був палким супротивником того мавпування у вихованні, яке було в такій моді в Росії XVIII століття" [1, с.568]. Указуючи на діалог "Благородний Єродій" та байку "Собака і кобила", Ерн звертає увагу, що критика Сковороди була спрямована проти денатуралізованого підходу в освіті. У цьому випадку слід мати на увазі, що при всій прогресивності просвітницької моделі освіти, вона була повна утиску єства людини і обмеження ії свободи (про що написав у своєму знаменитому педагогічному романі "Еміль" Жан Жак Руссо). Звертаючись до цієї проблеми, В.Ф.Ерн вірно підмічає: "Безприродне 'денатуралізоване' XVIII століття протиставило природі мистецтво, зробивши їх непримиренними протилежностями і, оголосивши природу занадто грубою для себе, вирішило перевершити її, удосконалити безприродним мистецтвом, у результаті чого були втрачені і природа, і мистецтво і замість них вийшла штучність" [1, с.568].
По-друге, В.Ф.Ерн фіксує позицію Г.С.Сковороди відносно виховання в наступних його словах: "Без природи як без шляху: чим далі рухаєшся, тим більше блудиш. Природа є вічне джерело бажання. Воля (за прислів'ям) є дужча за всяку неволю. Вона спонукає до приватного досвіду. Досвід є батько мистецтву, знанню і звичці. Звідси народилися всі звички, і книги, і хитрощі. Це головна і єдина вчителька вірно навчати птаха літати, а рибу - плавати. Премудре ходить у Малоросії прислів'я: без Бога ні до порога, а з ним хоч за море. Бог, природа і Міневра є одне і те ж" [2, с.475-477].
В цих
словах українського філософа позначено основний принцип його педагогіки, так
само як і античної філософської традиції: йти слідом в усьому за природою.
При цьому відзначимо, що антична філософія висунула та обґрунтувала два принципи
життєвлаштування - 
(за природою / за установленням). Ця
дихотомія, що властива і XVIII сторіччю, в якому жив і творив Сковорода, вирішувалась
не на користь природи (ars perficit naturam), що і викликало його
критику педагогічних практик сучасного йому суспільства. Сам же Сковорода, про що
свідчить проголошений ним пантеїстично-світоглядний принцип співпадіння Бога, природи
і мудрості, залишився прихильником античного розуміння гармонійності природи і людини,
екстрапольованого ним на педагогіку людини. Ця позиція не суперечить його онтології,
в рамках якої реалізована концепція "трьох світів" і "двох
натур", оскільки вище згаданий принцип єднає природу, суспільство і світ людини.
Звідси випливає важливий висновок на рівні його антропологічного вчення.
Г.С.Сковорода, говорячи про людину, наполягає на тому, що природа в ній виявлена
не стільки на рівні інтелектуальної активності, вольових намагань, почуттів (взятих
у їхній відокремленості), скільки того органу, що репрезентує саме природу. Мова
йде про серце, як "цілісний корінь" духовного життя людини. Підтвердження
цих теоретичних міркуваннь знаходяться в його моделі триступеневого педагогічного
процессу. Ця модель Г.С.Сковороди була вдало реконструйована В.Ф.Ерном. Відповідно
до цієї реконструкції виховання дитини починається до ії фізичного народження.
На другому ступені головне завдання - фізично зберегти і підтримати тендітну істоту,
забезпечивши належний догляд. І третя - вирішальна фаза виховання - духовне виховання
- розвиток ,,серця'' молодої людини. Таким чином, йдучи слідом за
Г.С.Сковородою, необхідно визнати: здоров'я тілесне, здоров'я людських почуттів,
інтелекту та вольових імпульсів - суть душевно-духовного здоров'я серця.
Підсумовуючи сказане, можна припустити, що Г.С.Сковорода, розвиваючи свою філософію педагогіки, багато в чому мав рацію, оскільки наступні педагогічні новації виявилися малопродуктивними: людина не стала гармонійною, що досить переконливо показали М.Хоркхаймер і Т.В.Адорно в своїй "Діалектиці проосвіти" [3, с.16-60].
Уявляється, що педагогічний заповіт Г.С.Сковороди і досі актуальний для нашої системи освіти, про що свідчить тривала дискусія між сучасними прибічниками "гармонійно-цілісного" підходу виховання людини та його альтернативи - релятивістсько-плюралістичного та індивідуалістичного. У постмодерністському запалі, який торкається і вищої освіти, не слід ігнорувати класичну вітчизняну педагогічну традицію, одним із видатних фундаторів якої був Г.С.Сковорода [4, с.51-52]
Література
1. Эрн В. Г.Сковорода. Жизнь и учение // Эрн В. Борьба за Логос. Г.Сковорода. Жизнь и учение. - Мн.: Харвест, М: АСТ, 2000. - с.333-589
2. Сковорода Г.С. Сочинения. - Мн.: Современный литератор, 1999. - 704с.
3. Хоркхаймер М., Адорно Т.В. Диалектика просвещения. Философские фрагменты. - М.: Медиум; СПб.: Ювента, 1997. - 311с.
4. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти: Навч. посібник. - К.: Центр "Магістр-S" Творчої спілки вчителів України, 1996. – 256.