Кривега Л.Д., Головашенко О.В.

Запорізький державний університет

Г.С.СКОВОРОДА:
“ЖИЗНЬ НАША ЕСТЬ ПУТИШЕСТВІЕ”

В ієрархії цінностей українців велику роль відіграє прагнення до незалежності власного існування, до можливості самому визначати свою життєву стратегію. Багатовікова соціальна та політична закріпаченість, відсутність у них елементів громадянського суспільства, державності призвели до того, що українець сублімувався в туризмі. Українець не чинив опору соціально-економічним негараздам, він пристосовувався. Звідси „челночний” туризм, а раніше подорожі чумаків за сіллю на волах в Крим, на чайках по Дніпру та по Чорному морю.

Для українців в їхніх світоглядних орієнтаціях завжди на перший план висувалася ідея сенсу наповненості самого буття, такого софійного начала життя її просвітленості надією і гармонією, яка в українському менталітеті слугувала ідейним мотивам протистояння хаосу, "тьмі зовнішній" ворожих сил зла, іноземного гноблення і соціально-політичних колізій. Ще наш мандрівний вчитель життя Григорій Савич Сковорода казав: "Жизнь наша есть путишествіе". Мандрівництво зробило Г.Сковороду одним з найбільш освічених людей свого часу. Навіть на могилі він заповів вибити такий напис: "Мир ловил меня, но не поймал". Цей вислів Сковороди відбиває таку ментальну рису українців як прагнення побачити нове, зіткнутися з невідомими явищами, процесами, порозмислити над незрозумілим.

Схильність до переміни стін повсякденного буття обумовлена і такими рисами українського менталітету як романтизм, мрійність, відкритість до нового, естетизм. Подорожі українців дозволяли їм легко переживати фарс повсякденних дрібниць, безглуздя дрязг міжособистісних стосунків і у взаємовідносинах з владою.

Епікурейство українців (накритий стіл, "садок вишневий коло хати", розмірений темп життя, естетизм традиційної обрядності і в той же час непокірливість долі та всьому неминучому) також притаманне їхній подорожевій активності.

Людина – це суспільно-культурна істота, що постійно "вбирає" цінності соціокультурного оточуючого світу. Туризм розширює горизонти її повсякденного (в якійсь мірі монотонного, одноманітного) буття. Туризм руйнує світ звичок, стереотипів, життєвих аксіом повсякденності людини. Туризм є формою "піднесення" людини над повсякденним життям.

Людина, що подорожує, стає відкритою для інновацій, які безперервно створюються в усіх сферах суспільного життя різних країн. Завдяки туризму людина опановує нові технології, нові технічні засоби виробництва товарів та послуг.

У туризмі є позитивне у плані творення сучасної культурної людини, що оволоділа найвищими зразками конструктивних та ефективних форм матеріального і духовного виробництва. Мандруючи, людина потрапляє в нові ситуації, які не передбачені її попереднім досвідом. Вона опиняється в нормативно-ціннісному хаосі. Через особисте відчуття та осмислення людина знаходить шляхи та приймає рішення, які розширюють горизонт її світобачення. Туризм порушує "накатане" існування людини, коли вона день у день автоматично здійснює дії, не замислюючись про їхню раціональність та ефективність.

Ритуальність та традиційність соціокультурного буття людини підлягає критиці та сумніву, коли вона, мандруючи, потрапляє в інший життєвий та культурний світ. Цю думку підтверджує вислів Семюеля Джонсона про те що, відвідуючи кращі країни, мандрівник може навчитись чомусь для своєї власної, а якщо доля закине його до гіршої країни – він, можливо, навчиться цінувати власну.

Туризм стимулює пізнавальну активність людини, особливо в її професіональній діяльності. Вона порівнює соціальні умови трудової діяльності своїх "колег" по професії в іншій соціальній системі.

Мандрівка актуалізує увагу людини до екзістенціальних проблем: в чому зміст її життя, де онтологічна укоріненість життя в інших соціальних вимірах. Життя людини розглядається як певна доля, що передбачає питання про співвідношення в цій долі миттєвостей неминучості, випадковості та свободи вибору людини.

У природі людини характерною рисою є прагнення до новизни вражень, відчуттів, видів діяльності, місць перебування тощо. У цьому плані туризм є необхідною формою повноцінного людського існування.

Туризм дозволяє розширяти коло міжособистісного спілкування, безпосередньої комунікації людей. Людина реалізує свої потаємні бажання подолати свою самотність, побачивши іншу людину, інших людей, інші місця. Вона дізнається, чи може вона зрозуміти іншу людину, співчувати їй в її конкретно історичному бутті, чи може вона відчути високі почуття жалю і співчуття.

Туризм доповнює та розширює соціальну чуттєвість та емоційність людини, реалізує її романтичні настрої. Туризм дозволяє їй серед повсякденної суєти досягти найвищих духовних височинь або сильних емоційних переживань. Останнім пояснюється широка розповсюдженість такого виду туризму як екстремальний. Це обумовлено тим, що соціально та економічно розвинуті країни вже давно переживають період миру й відносного економічного благополуччя. А обстановка спокою і ситості іноді спонукає людину шукати нові форми для реалізації схильності до ризику та авантюризму. До того ж поширене відчуття торжества економічно розвинутих країн на світовій арені і їхнє процвітання впливає на самооцінку їхніх громадян – вони почувають себе більш упевненими у своїх силах і здібностях і менше бояться всякого роду небезпек.

Володіння іноземними мовами дозволяє людині "проектувати" зміни свого місця проживання, змінювати соціальний статус та ставати представником тієї чи іншої титульної нації.

Туризм виконує соціокультурну ідентифікацію особистості, в тому числі релігійну. Релігійний туризм притаманний усім віросповіданням – будь то православ'я, буддизм, католицизм, іудаізм. З перших століть існування церкви паломництво (подорож із метою відвідування святих місць) стало яскравим проявом релігійності. Протягом усієї історії людства істинно віруючі люди відправлялися в далекий шлях, щоб поклонитися особливо значним святиням. Люди, відправляючись у паломницькі подорожі, мимоволі переносяться зі світу жорстокої реальності у світ добра і краси релігійних обителей.

У звичайному, повсякденному житті людина "розпорошується" на різні сфери, де вона обмежена і однобічна, а в туристській діяльності вона "збирає" з усіх уламків, з усіх своїх часткових проявів, стягає всі свої сили в одну точку, щоб бути присутньою в тій чи іншій точці світу або при тій чи іншій події. Усі серйозні філософські концепції, всі світові релігії вбачають свою головну мету в розкритті тих шляхів, тих зусиль, завдяки яким людина може вирватися з тваринного, бездумного, автоматичного стану та утриматися у своєму людському єстві. У цьому плані туристська активність дозволяє людині в певному сенсі “прокинутися”, “прийти до тями”, перервати мертвущу нудьгу повсякденного існування.

Самопізнання, самопоглиблення – ці, можна сказати, загальні умови самотворчості людини простежуються і при здійсненні людиною туристських мандрівок. Туризм виступає активним освоєнням навколишнього світу, що доповнює духовну рефлексію свого “Я” з тим, щоб отримані знання та досвід стали надбанням індивідуума.

Звичайно, вважається, що необхідним показником творчої особистості є розвинуті здібності до спостереження, міркування. На наш погляд, у ХХІ столітті таким показником може виступати і туристська активність. Людина – витік і сенс будь-якої творчої дії. Туристська творчість людини збільшує, у кінцевому рахунку, справжній суспільний добробут, що робить людину розумнішою, добрішою, більш одуховленою. Туристська творчість особистості обумовлює її прагнення до отримання максимально доступної частки інформації і вражень, змушує постійно намагатися перебувати у стані крайньої пильності та відкритості до всього навколишнього.