УДК: 141.7: [342.3:321.01]

О.В. КРАСНОКУТСЬКИЙ (канд. філос. наук, докторант)

Запорізький національний університет

krasnokutskij@rambler.ru

ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАДНИХ СТРУКТУР ЯК ЧИННИК ОПТИМІЗАЦІЇ
РОЗВИТКУ ІДЕОЛОГІЇ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ

У статті розглядається підвищення рівня відповідальності владних структур як чинник оптимізації розвитку ідеології державотворення в Україні. Аналізується механізм відповідальності державної влади, який здатен оптимізувати політико-правове буття й розвиток ідеології державотворення в Україні на етапі її трансформації.

Ключові слова: відповідальність, держава, влада, державна влада, владні структури, механізм, державотворення, ідеологія державотворення.

Владні структури традиційно мають широке коло повноважень, пов’язаних із правом і обов’язком здійснювати регулювання в різних сферах суспільної життєдіяльності. Володіючи ними, владні суб’єкти повинні нести й відповідальність за доцільне їх використання. Осмислюючи шляхи руху української держави від незалежності де-юре до незалежності де-факто, слід визнати відповідальність як чинник, що оптимізує діяльність структур влади, покращує прояви взаємозв’язку політичної та правової свідомості, а отже й розвиток ідеології державотворення. Тому все виразніше постає проблема осмислення підвищення рівня відповідальності владних структур в Україні, механізму відповідальності влади в державі, що сприятиме розвитку політичного й правового буття, а разом з тим й формуванню державотворчої ідеології.

Різні аспекти відповідальності влади, її структур та інститутів вже отримали свій розгляд у працях вітчизняних дослідників (Л. Байрачна, М. Краснов, О. Черниш та ін.). Однак поза увагою дослідників залишається аналіз відповідальності як детермінанти оптимізації формування й розвитку ідеології державотворення в Україні на етапі її трансформації.

Мета статті – проаналізувати підвищення рівня відповідальності владних структур в цілому й механізм відповідальності державної влади зокрема як чинник оптимізації розвитку ідеології державотворення в Україні.

Спочатку слід звернутися до самого поняття механізму, що походить з механіки. Багато дослідників використовують його при аналізі суспільного життя і як термін, що позначає динаміку соціальних процесів, і як категорію [1-7]. Спроби понятійного визначення «механізму» зазвичай починаються з посилання на його будову, яка незмінно передбачає сукупність організованих у систему елементів. При цьому відмічається рухливість структури механізму, яка не може бути раз і назавжди даною.

Суттєвою характеристикою механізму, на яку звичайно вказують фахівці, є взаємодія сторін процесу, що їх регулює механізм. Також функціонування механізму передбачає взаємодію й взаємовплив не тільки складових частин об’єкта, на який спрямована взаємодія, але й самих елементів механізму між собою, елементів механізму – з одного боку, структур суб’єкта та об’єкта взаємодії – з іншого, суб’єкта й об’єкта один з одним. Крім того, у механізмі потрібно відрізняти об’єктивну й суб’єктивну основи. Суб’єктивна основа полягає в тому, що конструювання соціальних механізмів відбувається людьми, їх групами. Але даний процес протікає в умовах дії об’єктивних законів суспільного розвитку, що й зумовлює наявність об’єктивної основи механізму.

Слід зазначити, що найчастіше дослідники в своїх роботах згадують про такі ознаки соціального механізму: наявність у ньому сукупності елементів; рухливість структури; сувора ієрархія провідних елементів; організація елементів у систему і як її обов’язкові ознаки – взаємодія та взаємообумовленість елементів; наявність декількох систем; здатність накопичувати робочу енергію, перетворювати її в необхідний вид; спроможність посилювати й передавати первинний імпульс; сукупний вплив елементів механізму на соціальний об’єкт із метою досягнення певних результатів; багатофункціональність призначення; взаємодія з суб’єктом і включення в об’єкт впливу; залежність ефективності дії механізму від його відповідності законам суспільного розвитку.

На підставі цих ознак соціальний механізм визначається як «…цілеспрямований вплив організованих у систему елементів на соціальні об’єкти, який посилює волю першосуб’єкта й спонукає всіх суб’єктів до суспільно схвалюваної діяльності» [6, с.57]. При цьому дослідники підкреслюють, що роль елементів механізму можуть виконувати ідеї, норми, закони, санкції, заходи соціальних інститутів і самі інститути, а також форми прямої і непрямої демократії. Під першосуб’єктом у такому випадку розуміється безпосередньо народ, який проживає на певній території, у відповідній країні. Вважаємо, що дане визначення соціального механізму дає чітке й ясне поняття і про механізм відповідальності влади в державі. Оскільки «цілеспрямований вплив організованих у систему елементів на соціальні об’єкти» (суб’єкти) є не що інше, як цілеспрямований вплив організованих у систему структурних елементів відповідальності на соціальні суб’єкти – суб’єкти державної влади та її об’єкти. І такий цілеспрямований вплив здатний посилити соціальну волю першосуб’єкта – політично організованого народу й спонукати всіх інших соціальних суб’єктів, у тому числі й самих суб’єктів державної влади, до суспільно схвалюваної діяльності. Тому під механізмом відповідальності влади в державі будемо розуміти цілеспрямований вплив організованих у систему структурних елементів відповідальності на суб’єкти державної влади та її об’єкти, який посилює волю першосуб’єкта – народу й спонукає всіх суб’єктів до суспільно схвалюваної діяльності.

Зазначимо, що структурні елементи відповідальності (соціальної відповідальності) – це, насамперед, свобода вибору варіанту поведінки суб’єктом відповідальності, який має свободу волі; інстанція відповідальності; соціальні норми, що закріплюють і регламентують відповідальність; підстави відповідальності; причинно-наслідковий зв’язок між поведінкою суб’єкта відповідальності й наслідками цієї поведінки; контроль і оцінка поведінки суб’єкта відповідальності; можливість несприятливих наслідків для відповідального суб’єкта, визнаного винним.

Зазвичай у вітчизняній літературі проводиться різниця між функціональним і структурно-організаційним аспектами соціального механізму. Із функціональної точки зору під механізмом відповідальності влади в державі потрібно розуміти сукупність заходів, що забезпечують точність відтворення волі народу в діяльності органів державної влади, всіх її гілок: законодавчої, виконавчої, судової. При цьому йдеться про діяльність будь-якого органу державної влади, включаючи інститут Президента – глави держави. Всі органи державної влади мають у своєму розпорядженні певний політичний авторитет, легітимність, прямо або опосередковано уповноважені народом країни представляти його інтереси й діяти самостійно від його імені, і з цією метою наділені відповідною часткою керівних, владних повноважень та засобів, закріплених правовими нормами, передусім, Конституцією держави. Так, Конституція України проголошує, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» [8, с.4], і закріплює, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» [8, с.7].

Звичайно, кожний орган державної влади має свою функціональну роль, свої повноваження, але, у своїй цілісності, всі органи всіх гілок державної влади повинні виражати, захищати й реалізовувати інтереси широких верств населення країни, єдину волю першоджерела влади в державі – народу. З цієї точки зору, механізм відповідальності влади в державі за допомогою сукупності певних заходів покликаний забезпечити точність відтворення волі народу в діяльності державної влади, всіх її гілок, структур та інститутів.

Зі структурно-організаційної точки зору механізм відповідальності влади в державі являє собою сукупність усіх демократичних інститутів громадянського суспільства та спеціальних заходів, що визначають таку спрямованість суспільної системи, яка попереджає появу аномалій у сфері державної влади, забезпечує безумовне дотримання державними органами, інститутами, посадовими особами норм права й моралі, гарантує точність відтворення державною структурою волі народу й досягнення високої ефективності діяльності державної влади для забезпечення реалізації соціально значущих цілей, що стоять перед суспільством і державою.

Соціальний механізм, на думку більшості дослідників, складається з декількох рівнів. Серед них – спільні умови діяльності, що враховують безпосередні інтереси суб’єкта, на який спрямований вплив механізму, і закладені в них стратегічні цілі верховної інстанції, які досягаються як неминучий результат діяльності суб’єктів саме в даних умовах і залежно від дії саме цих заходів із боку відповідальної інстанції.

Аналізуючи механізм політичної відповідальності, деякі дослідники, зокрема О.Черниш, у структурі даного механізму виділяють три підсистеми: політичну систему суспільства, політичну діяльність і відносини (відносини між представницькими інститутами народу, їх підрозділами – одні з одними і з різними соціальними групами, широкими народними масами) [6, с.60-64]. Оскільки в структурі механізму політичної відповідальності виділяються три підсистеми, то, отже, йдеться про три різні рівні цього механізму.

Однак, розгляд відносин у якості окремого рівня механізму політичної відповідальності уявляється недоцільним, оскільки сама політична діяльність соціальних суб’єктів здійснюється не інакше, як через відносини в соціумі. Крім того, вважаємо, що потрібно виділити і такий рівень механізму політичної відповідальності, як нормативний, що являє собою сукупність соціальних норм, насамперед правових, на основі яких і здійснюється політична діяльність соціальних суб’єктів у політичній системі суспільства. Таким чином, механізм політичної відповідальності складається, на наш погляд, із наступних трьох рівнів: політичної системи суспільства, політичної діяльності соціальних суб’єктів і нормативного рівня.

Оскільки, по-перше, політична відповідальність є різновидом відповідальності соціальної, по-друге, феномен влади осмислюється нами в широких суспільно-політичних рамках, по-третє, держава – невід’ємним складовим провідним елементом якої виступає державна влада – являє собою політичну форму організації суспільства, то цілком правомірним виглядає можливість екстраполювати вказані вище рівні механізму політичної відповідальності на механізм відповідальності влади в державі. Іншими словами, механізм відповідальності влади в державі, як і механізм політичної відповідальності, складається, на думку автора, з трьох основних рівнів: політичної системи суспільства, політичної діяльності соціальних суб’єктів, нормативного рівня.

Вважаємо, що оптимальне функціонування механізму відповідальності влади в нашій державі можливе лише за умови активізації всіх трьох рівнів даного механізму. Тому розглянемо їх більш детально.

Перший рівень механізму відповідальності влади в державі представлений політичною системою українського суспільства, в тій частині її політики і діяльності тих підрозділів, які забезпечують відповідальне формування та функціонування органів державної влади.

Основний компонент політичної системи України – політична організація народу, яка являє собою сукупність його організаційно-функціональних інститутів. У період становлення демократії існує потенційна небезпека їх відриву від широких верств населення й виходу з-під суспільного контролю. Тому внутрішньою структурою політичної організації українського народу мають бути передбачені власні захисні заходи проти обюрокрачування державного апарату, розвитку авторитарних тенденцій, засоби, які попереджають, кладуть край зловживанню владою. Вирішальну роль тут можуть відіграти державні інститути, їх законодавчі, контрольні й судові органи. Ініціативну політичну функцію в такому випадку повинні нести як правлячі партії, так і опозиційні, а також численні, незалежні від центральної державної влади, громадські організації та інститути громадянського суспільства.

У розвинених демократичних країнах, щоб стимулювати у владних структурах відповідальність, створюються державні й суспільні інститути контролю, публічної оцінки, формування та інформування громадської думки про діяльність державних органів влади. Цим займаються парламенти, спеціальні органи конституційного нагляду, ЗМІ, суспільно-політичні організації – партії, рухи, опозиція, – наукові центри вивчення громадської думки, що постійно заміряють і відображають рівень довіри, авторитету, підтримки суспільством тих або інших державних діячів і інститутів. Науці відомі критичні показники, перехід за які означає втрату державною владою довіри й підтримки.

Другий і третій рівні механізму відповідальності влади в державі утворюють ті його складові, які приводять його у робочий стан, тобто в дію. Другий рівень даного механізму – це політична діяльність різноманітних соціальних суб’єктів: держави та її органів, політичних і громадських організацій, різних асоціацій та об’єднань, великих і малих груп людей. Дія будь-якого соціального механізму заснована на принципі передачі й посилення руху (енергії, імпульсу). Якщо ж рух, що задається механізму однією ланкою, першим рівнем, гасне в іншій ланці, другому рівні, то в умовах відсутності взаємозамінності складових механізму останній перестає виконувати свої функції. Звідси зрозуміла важливість активізації, ефективності всіх без винятку ланок або рівнів, що складають механізм відповідальності державної влади, особлива роль рівня політичної діяльності. Оскільки механізм стає дійсністю лише в реальній діяльності людей, здійснюваній через суспільні відносини.

У нашому випадку це, передусім, означає необхідність приведення механізму відповідальності влади сучасної України в реальну дію не тільки за допомогою державних органів, але й широкої громадськості, різних груп і верств населення. При цьому державні й суспільні форми, форми представницької та безпосередньої демократії не повинні існувати відокремлено, врівноважуючи в механізмі одна одну, а повинні взаємопроникати одна в іншу, утворюючи єдиний рухомий рівень механізму. Постійне відтворення народного суверенітету в практичній діяльності самим народом і його довіреними представниками є гарантом відповідального стану органів державної влади України по відношенню до українського народу, цілей суспільного розвитку.

Третій рівень механізму відповідальності влади сучасної України складається з сукупності суспільних норм, регулюючих моделі політичної діяльності соціальних суб’єктів у політичній системі суспільства з приводу відповідальності органів державної влади і посадових осіб, які входять до них. Даний рівень, несуча конструкція якого представлена соціальними нормами як структурним елементом відповідальності, нормативно закріплює всі інші елементи останньої. Нормативний рівень здатний відігравати значну роль у механізмі, що розглядається, оскільки зумовлює в суспільстві наявність цивілізованих, урегульованих правовими та іншими нормами, форм протікання й реалізації відповідальності інститутів державної влади перед першоджерелом такої влади – народом.

У розвинених правових демократичних державах, до яких повинна прагнути Україна, політико-юридичні документи (декларації, конституції, спеціальні й загальні закони, кодекси тощо) визначають параметри відповідальності державної влади: по-перше, за що саме вона її несе (підстави відповідальності), по-друге, перед ким відповідає (інстанція відповідальності), по-третє, в яких формах (відповідальність кримінальна, адміністративна та ін.). Конституціями, законами, іншими нормативно-правовими актами в правових державах встановлюється відповідальність вищих посадових осіб, уряду, міністрів за якість політики, ефективність управління державою, особливо за стан економіки, соціальної сфери, забезпечення правопорядку й безпеки. У конституційних нормах передбачаються заходи проти безвідповідальності парламентів та їх членів: виключення й відкликання депутатів, притягнення до кримінальної відповідальності у разі скоєння злочину і т. ін. Те ж стосується уряду та його членів.

Аналіз свідчить, що правове поле в сучасній Україні не має достатньої сукупності норм, що забезпечують реальну дію механізму відповідальності влади в державі. Влада, за Конституцією України (1996 р.), виявилася влаштованою таким чином, що ні Президент, ні Уряд, ні Парламент, ні народні депутати всіх рівнів реально ні перед ким не несуть відповідальності за свої справи та рішення. Крім цього, Конституцією Президент України був наділений великим обсягом владних повноважень, причому фактично звільнявся від якої-небудь відповідальності. Можливість імпічменту за державну зраду або тяжкий злочин, яка встановлена Конституцією в статті 111 [8, с.40-41], передбачає таку складну процедуру висунення обвинувачення і суду, що практично зведена до нуля.

Дані обставини зумовлюють надзвичайно низьку ефективність функціонування й діяльності всіх владних структур, слабкість політичного й правового буття, штучно стримуючи цим розвиток процесу ідеології державотворення в сучасному українському суспільстві. Цю проблему покликана вирішити конституційна реформа, про необхідність якої традиційно час від часу говорять усі діючі Президенти України, в тому числі й В. Янукович. Дана реформа повинна розставити всі крапки над «і» в розмежуванні обсягу відповідальності між центральними органами всіх гілок влади та владними структурами України.

Однак повна реалізація конституційної реформи вимагає досить тривалого часу. Країні ж терміново, для забезпечення подолання наслідків соціально-економічної кризи, необхідний закон «Про відповідальність влади в Україні», покликаний визначити: по-перше, основні загальнонаціональні інтереси, критичні показники неефективності їх здійснення, недопустимі форми, засоби й способи володарювання; по-друге, межі виникнення особистої відповідальності вищих посадових осіб та інститутів державної влади за провали політики й шкоду від неї державі й суспільству; по-третє, види відповідальності, механізми її підтримки, а також покарання за безвідповідальність. Центральне місце в такому законі має бути відведене визначенню параметрів політичної, адміністративної, кримінальної відповідальності суб’єктів державної влади за хід і результати правління.

Політична відповідальність полягає у наявності та реалізації законодавчо визначених вимог до керівництва держави за внутрішнє і зовнішнє становище країни. Якщо протягом півтора або двох років проведення тієї чи іншої політики відбуваються істотні погіршення, немає чітких тенденцій до поліпшення, то повинна бути передбачена процедура зміни або коректування курсу, відсторонення від владних повноважень його ідеологів і виконавців політики; ті особи, які хоч би раз порушили клятву, присягу, Конституцію і були викриті в обмані, не повинні допускатися надалі до вищих державних посад.

Важливо законодавчо закріпити й обов’язок вищих посадових осіб, починаючи з Президента країни, регулярно публічно звітувати за свою діяльність, відповідати на питання народних депутатів України, політичних і громадських організацій, ЗМІ. Це свого роду іспити, де «виставляється» об’єктивна оцінка державним діячам, визначається їх відповідність або невідповідність посадам, які вони займають.

Необхідно, на наш погляд, законодавчо закріпити процедуру визначення фактичної підстави відповідальності суб’єкта державної влади. У законі необхідно чітко прописати, що для того, щоб визначити фактичну підставу відповідальності суб’єкта влади, необхідно встановити факт діяльності суб’єкта, наявність при цьому певних соціально значущих наслідків (певних остаточних наслідків владної діяльності), причинну залежність між діяльністю й наслідками (об’єктивна підстава), а також характер відношення суб’єкта до того, що відбулося, і його результатів, навколишніх і самого себе з приводу своєї діяльності (суб’єктивна підстава). Тим самим визначаються компоненти фізичної фактичної підстави, аналіз якої дозволяє встановити конкретний вид відповідальності й міру суворості покарання суб’єкта державної влади.

Відсутність будь-якого з компонентів фактичної підстави відповідальності знімає питання про визнання відповідального суб’єкта винним і про можливість для нього несприятливих наслідків у зв’язку з цим. Наприклад, у тому випадку, якщо ретроспективний аналіз виявляє, що певний наслідок все одно наступив би, незалежно від дії (бездіяльності) відповідальної особи, що її діяльність насправді була лише супутньою умовою вирішального фактора, який породив певний результат, і не спричинила вплив на розвиток подій, суб’єкт відповідальності не може бути визнаний винним, оскільки причинний зв’язок між його діяльністю й наслідком відсутній. Безпосередня залежність певного кінцевого результату державно-владного відношення від державно-владної діяльності породжує повну міру винуватості суб’єкта державної влади, суворості стягнення, яке повинно накладатися на нього, а опосередкована – часткову.

Таким чином, за наявності відповідних норм і активізації нормативного рівня механізм відповідальності влади сучасної України може справно функціонувати, підвищуючи відповідальність владних структур, оптимізуючи політико-правове буття, а з ним й поступальний розвиток ідеології державотворення. Тим самим стає можливим виконання даним механізмом ряду функцій: по-перше, інтегруючої, коли єдністю джерела влади й пануючих норм консолідуються всі демократичні інститути в рамках політичної системи суспільства для напрацювань в сфері державотворчої ідеології; по-друге, спонукальної, тобто формування засобами заохочення позитивно-активного відношення суб’єктів влади до своїх обов’язків, усвідомлення свого обов’язку перед народом; по-третє, обмежувальною, якою визначаються рамки законності вчинків і попереджуються дії суб’єктів влади, що не відповідають очікуванням суспільства; по-четверте, регулятивної, або впорядкування взаємовідносин відповідальних суб’єктів; по-п’яте, контрольної, заснованої на перевірці відповідності практики змісту ідеалів і норм, що схвалюються суспільством; по-шосте, відновлювальної, яка означає регенерацію порушених відповідальних зв’язків, відновлення справедливості в такому виді, в якому її розуміють широкі верстви населення; по-сьоме, карально-виховної, що полягає в здійсненні покарання осіб, які порушили норми, а також у виховному впливі на громадян із метою захисту суспільства від небезпечних діянь, приведення всіх суб’єктів у стан соціально-політичної відповідальності перед суспільством за процеси державного будівництва й державотворення.

Список літератури

1. Бех В.П. Генезис соціального організму країни: монографія / В.П. Бех. – 2-е вид., доп. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 288 с.

2. Бех В.П. Механізм узгодження інтересів гілок влади або шляхи подолання кризи в системі саморегуляції соціального організму України / В.П. Бех // Нова парадигма: альманах наукових праць. – 2000. – Вип. 16. – С. 103-116.

3. Бирюков С.В. Механизмы управления экономикой региона как часть инструментария региональной политической власти / С.В. Бирюков // Вестник МГУ. Серия 18. Социология и политология. – 2000. – № 4. – С. 3-31.

4. Гегель Г.В.Ф. Наука логики: в 3 т. / Г.В.Ф. Гегель. – М.: Мысль, 1972. – Т. 3. – 371 с.

5. Мірошниченко Г.О. Пенсійна служба як механізм зв’язку між державою і громадянином / Г.О. Мірошниченко // Культурологічний вісник: науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – 2011. – Вип. 27. – С. 167 – 171.

6. Черныш А.М. Политическая ответственность в системе социалистического народовластия / А.М. Черныш. – Х.: Вища школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1987. – 193 с.

7. Черныш А.М. Социально-политический механизм обеспечения ответственности институтов власти в социалистическом обществе: автореф. дис… д-ра филос. наук: 09.00.02 / А.М.Черныш. – М.: Высш. парт. школа, 1990. – 32 с.

8. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Феміна, 1996. – 64 с.

Надійшла до редакції: 22.02.2012

А.В. Краснокутский (Запорожский национальный университет) Повышение уровня ответственности властныХ структур как фактор оптимизации развития идеологии государственного строительства в Украине В статье рассматривается повышение уровня ответственности властных структур как фактор оптимизации развития идеологии государственного строительства в Украине. Анализируется механизм ответственности государственной власти, который способен оптимизировать политико-правовое бытие и развитие идеологии государственного строительства в Украине на этапе её трансформации. Ключевые слова: ответственность, государство, власть, государственная власть, властные структуры, механизм, государственное строительство, идеология государственного строительства.

A.V. Krasnokutskiy (Zaporizhzhya National University) Raising the level of responsibility OF power structureS as the factor of the optimization of the development of the ideology of state building in Ukraine The article deals with the raising the level of the responsibility of power structures as the factor of the optimization of the development of the ideology of state building in Ukraine. It analyzes the mechanism of the responsibility of power of the state which is capable to optimize political- lawful existence and development of the ideology of state building in Ukraine at the stage of its transformation. Keywords: responsibility, state, authority, power of the state, Keywords: power structures, mechanism, state building, the ideology of state building.