УДК 316.613.434:001.8

Г.О.ЗУБАНЬ (канд. філос. наук)

Донецький національний технічний університет

Anna_Zn2010@mail.ru

ОСЯГНЕННЯ ФЕНОМЕНУ АГРЕСІЇ У ФІЛОСОФСЬКОМУ ДИСКУРСІ СУЧАСНОСТІ

У статті автор здійснює спробу проаналізувати чинники, змістовні елементи історичних трансформацій, які визначають структуру процесу осягнення феномену агресії в межах філософського дискурсу сучасності. Агресія – це детерміноване явище, яке в процесі еволюції у значній мірі гіпертрофувалося. Поряд із нормативними здобутками культури, техніки, науки продовжують існувати жорстокість, насилля, агресія, які набувають найрізноманітніших форм свого вияву.

агресія, насилля, деструктивність, дискурс, кримінальна агресія, псевдоагресія, злоякісна агресія, доброякісна агресія

Проблематизація феномену агресії здійснюється у полі міждисциплінарних перетинів. Отже, філософське узагальнення природи насилля потребує залучення даних емпіричних наук, у фокусі яких постає поведінка людини. Чільне місце серед вказаних наук посідає психологія. Протягом двох останніх століть шляхи філософії та психології неодноразово перетиналися. Вчення Ч.Дарвіна і І.Павлова визначили координати “біологічного” погляду на людину, які і на сьогоднішній день служать фундаментальним орієнтиром науковості. Особливу парадигму синтезів психологічного та філософського знань створює традиція психоаналізу, розвиток якої вказав на кардинальні світоглядні злами новітньої доби. Не можна залишити поза увагою і досвід радянської психології. Праці Л.Виготського, О.Леонтьєва не втрачають своєї актуальності і в наш час.

Отже маємо на меті здійснення синтезу новітніх психологічних підходів до визначення природи людської агресії в площині філософського осягнення даного феномену.

Перші роки третього тисячоліття постали для людини певним етапом світової історії, в якому поряд із нормативними здобутками розвитку культури, науки і техніки продовжують існувати такі феномени як: насилля, дискримінація, несправедливість, жорстокість, агресія.

Збройні конфлікти тривають у багатьох регіонах світу, що дає їм можливість акумулюватися в стан перманентної війни в масштабах глобалізованого світу, прискорювати еволюцію різноманітних форм агресії та тероризму, які орієнтуються на диференційоване нелінійне поле культурної інтеграції, стимулюють філософську проблематику феномена насилля в межах розробки моральної парадигми, здатної подолати протиріччя породжені сучасними трансформаціями різних вимірів суспільного буття людини.

Предметом аналізу сьогодні повинні стати організовані чи то стихійні форми агресії, їх взаємозв'язок з проблемами самореалізації індивіда, історичні трансформації в системах розуміння сутності агресії, видозмін її форм, типів та різновидів. Теоретичне узагальнення проблем агресії допоможуть спростувати вихідні засади демаркації морального та правового поля практичної регуляції діяльності людей.

Історико-філософське спрямування дослідження агресії в умовах постмодернової ситуації має бути скерованим як на виявлення детермінацій тих світоглядних чинників, які сприятимуть певній легітимації насилля, але й на критичне осягнення аксіоматики самої філософії.

Об'єктом дослідження виступають дискурси концептуалізації феноменів агресії та насилля в ретроспективі історії філософії.

Метою дослідження є реконструкція концептуальної структури історії філософського осягнення феномену агресії. Завдання дослідження: проаналізувати чинники, змістовні елементи історичних трансформацій, які визначають структуру процесу осягнення феномену агресії в межах філософського дискурсу сучасності.

Проблематикою агресивної поведінки цікавилися багато дослідників, а вивчення цієї проблеми залишило свій слід у низці наукових робіт таких авторів як А.Адлер, А.Басс, А.Бандура, С.Берковітц, К.Лоренц, З.Фройд, Е.Фромм, Г.Маркузе, Р.Докінз, Д.Зільманн, К.Ясперс, Г.Сельє, А.Гелен, Ф.Александер, Ф.Перлз, Х.Хекхаузен, Г.Гартман, Д.Доллард, Н.Міллер, С.Фешбах. Проблема соціального порядку, заснованого на контролі і примушенні, в певних аспектах співвідношувана з проблемою легітимного насильства, поставлена в працях Гегеля, Е.Дюркгейма, І.А.Ільїна, Дж.Міда, Т.Парсонса, К.Поппера, А. де Сен-Сімона, М.Фуко, А.Швейцера. Аналіз насильства в контексті влади здійснений М.Вебером, Р.Далем, Н.Луманом, Ч.Міллсом, Е.Тоффлером.

Одразу слід зазначити, що агресивність є безпосередньою властивістю особи, людини як члена соціуму. Агресивність пов'язана із структурою мотиваційної сфери і специфікою системи цінностей особи. Це особова позиція, що полягає в наявності деструктивних тенденцій в галузі міжособових відносин, в готовності до використання насильницьких способів реалізації своїх цілей. Агресія ж розуміється як прояв агресивності в деструктивних діях, мета яких — нанесення шкоди тій чи іншій особі.

Надзвичайно інтенсивною є природа кримінальних конфліктів. Психологічним механізмом їх ескалації є зростання ієрархічного рангу мотивів, що є об'єктом посягання і захисту, залучення до суперечності обопільних інтересів все більш високого порядку.

Надзвичайна динаміка кримінальних конфліктів визначається ефектами дії ієрархічного рангу мотивів, залученням інтересів високого порядку. При цьому, причина, яка породила первинний конфлікт, посувається на другий план, втрачає своє значення, а сама агресія залишається і, так би мовити, набуває оновленого вияву.

Дослідник Н.А.Барановський вивчав потреби, які мотивують насильницькі злочини і, дійшов до висновку, що більшість злочинів обумовлювалася деформацією соціальних потреб правопорушників: “…значну роль відіграє деформована потреба людини у соціальній взаємодії з іншими людьми, потребою домінувати, проявляти свою владу, навіть, чинити насилля. Це свідчить про те, що значний відсоток злочинів добре усвідомлюється злочинцями, оскільки в основі лежить викривлений прояв суб'єктом свого я, що має стійку особисту значущість” [3, с.13].

Специфіка феномена агресії полягає в тому, що вона виступає яскравим показником деформованого способу життя і віддзеркалює низку соціальних проблем, які суспільство намагається вирішувати.

У повсякденному мовленні слово “агресія” означає “нападати”, і пов'язується з низкою різноманітних дій, які порушують фізичну чи то психологічну цілісність іншої людини чи цілого колективу, спричиняють матеріальні збитки, суперечать інтересам інших, і мають деструктивний, індивідуальний, біологічний, антисоціальний відтінок.

Людина, яка здійснює акт агресії, не тільки реагує на певну ситуацію, але й залучається до складного контексту історичного розвитку людства, яке впроваджує різноманітні способи регуляції агресивних дій засобами моральних норм та соціальних санкцій, намагається виявити спектр завуальованих форм насилля.

Треба зазначити, що існує декілька підходів щодо визначення даного феномену. Зокрема, скеруємо свою увагу на деяких з них, а саме: нормативний, глибинно-психологічний, цільовий, мотиваційний, емоційний, багатоаспектний, недиференційований.

Розпочнемо із нормативного підходу, який означає, що в дефініціях агресії особливий наголос робиться на її протиправності, оскільки агресія протистоїть суспільним нормам, часто у вигляді цілеспрямованої деструктивної поведінки.

Термін “кримінальна агресія” також визначається в рамках нормативного підходу і позначає поведінку, націлену на умисне спричинення фізичної і моральної шкоди іншій живій істоті, через що дії агресора вступають в суперечність з нормами кримінального права, хоча сам він не завжди стає об'єктом кримінально-правової дії, тобто поведінка може називатися агресивною за наявності двох обов'язкових умов: а) коли мають місце згубні для жертви наслідки; б) коли порушені норми поведінки.

Наступний підхід – це глибинно-психологічний, затверджує інстинктивну природу агресії. В даному випадку, агресія конституюється в якості природженої і невід'ємної властивості індивіда. Найбільш яскравими представниками даного підходу є психоаналітична та етологічна школи (К.Юнг, З.Фройд, Г.Гартман, К.Лоренц, Е. Кріс, Ардрі, Моріс). Представники психоаналізу пов'язують агресію з проявом “інстинкту смерті” у людини (Танатос, Тінь).

К.Лоренц вважав: “агресія у людей є абсолютно таким же мимовільним інстинктивним прагненням, як і у інших вищих хребетних тварин”. Крім того, він відзначає, що у деяких тварин “агресивна” поведінка по своїх проявах практично не відрізняється від сексуальної [6, с.234].

Послідовники цільового підходу розглядають агресію в її функціональному аспекті в якості інструменту успішної еволюції, самоствердження, домінування, адаптації або привласнення життєво необхідних ресурсів.

Швидше за все, агресія - це засіб, за допомогою якого індивідууми намагаються отримати свою частку ресурсів, що, у свою чергу, забезпечує успіх в природньому відборі. Е. Фромм розглядає злоякісну агресію як інструмент домінування, що виражається в прагненні людини до абсолютного панування над іншою живою істотою. Іноді агресію розглядають як невід'ємний елемент забезпечення гомеостазу людини. Це функція урівноваження органічних і інших процесів у живій системі, інструмент психічної саморегуляції.

Е.Фромм розрізняє два види агресії. Перший вид є загальним як для людини, так і для тварин - це філогенетично закладений імпульс до атаки або втечі залежно від ситуації, коли виникає загроза життю. Ця захисна, чи то “доброякісна” агресія забезпечує виживання індивіда або роду; вона має біологічні форми прояву і згасає, як тільки зникає небезпека. Інший вид - це “злоякісна” агресія - виявляється через деструктивність або жорстокість є властивою тільки людині і, практично, відсутньою у інших ссавців; вона не має філогенетичної програми, не служить біологічному пристосуванню і не має таким чином ніякої конкретної мети.

Е.Фромм розуміє відношення доброякісно-оборонної агресії до злоякісно-деструктивної як інстинкту до характеру, тобто передбачається необхідність розмежування між природними чинниками, що кореняться у фізіологічних потребах, і специфічними людськими пристрастями, що мають своє джерело в людському характері. Інстинкт - це відповідь на фізіологічні потреби людини, а пристрасті - це відповідь на екзистенціальні потреби, і тому останні є виключно людськими [8, с.123].

Філософ виділяє ряд дій, які називає “псевдоагресією”, відносячи до неї такі види як ненавмисну (наприклад випадкове поранення людини), ігрову (необхідну при учбовому тренінгові на майстерність, спритність і швидкість реакцій), а також таку, що не має ніякої деструктивної мети і негативних мотивацій (гнів, ненависть). Історія цивілізації свідчить про те, що фехтування, стрільба з лука, різні види боротьби розвинулися з потреби уразити ворога, але потім повністю втратили свою первинну функцію і перетворилися на види спорту.

Захисна агресія є чинником біологічної адаптації. Мозок тварини запрограмований так, щоб мобілізувати всі наступальні і оборонні імпульси, якщо виникне загроза вітальним інтересам тварини, наприклад, у випадках, коли тварину позбавляють життєвого простору або обмежують їй доступ до їжі, сексу, або коли виникає загроза для її потомства. Очевидно, що мета захисної агресії полягає в збереженні життя, а не в його руйнуванні.

Порівнюючи людину і тварину, можна дійти висновків, що тварина сприймає загрозу тільки при наявності очевидної небезпеки, тоді як людина, здатна передбачати і реагувати завчасно. Іншими словами механізм оборонної агресії мобілізується не тільки тоді, коли людина відчуває безпосередню небезпеку, але і тоді, коли явної загрози ще немає. Виходить, що індивідуум може здійснити акт насилля, виходячи з прогностичної мотивації. Крім того, людина здатна побачити небезпеку там, де її немає. Саме цим Е.Фромм пояснює початок більшості сучасних воєн.

Людина, подібно до звіра, захищається, коли що-небудь загрожує її інтересам. Проте сфера інтересів людини значно ширша, ніж у звіра. Людині для виживання потрібні не тільки фізичні, але і психічні умови (останні є, можливо, найважливішими).

Е. Фромм трактує реакцію на загрозу таким чином: страх змушує до реакції нападу або втечі. Страх, як і біль, - це надзвичайно негативно заряджені відчуття, і людина прагне за будь-яку ціну їх позбутися: людина може вдаватися чи то до сексу, чи то до сну, чи то до спілкування з іншими людьми, проте, найдієвішим засобом залишається агресивність.

Одним із видів біологічного пристосування є інструментальна агресія, яка переслідує визначену ціль - забезпечити те, що необхідне або бажане. Руйнування (деструкція) саме по собі не є метою, воно служить лише допоміжним засобом для досягнення справжньої мети. У такому сенсі даний вид агресії подібний до оборонної, проте відрізняється від останньої в деяких інших аспектах. Серед ссавців тільки у хижаків, для яких агресія служить способом прожитку, існують природжені нейронні зв'язки, що мотивують напад на здобич.

Проте у людини агресивність засновується на навчанні і не має філогенетичної програми. При аналізі цього феномена Е. Фромм користується поняттями “необхідне” і “бажане”. Необхідне визначається безумовними фізіологічними потребами, наприклад, вгамовування голоду або сексуальної потреби. Коли людина здійснює крадіжку через те, що у неї немає елементарного мінімуму, щоб прогодувати себе і свою сім'ю, таку агресію можна кваліфікувати як дію, мотивовану фізіологічно.

Під бажаним можна мати на увазі те, що люди (на відміну від тварин) хочуть мати не тільки те, що їм необхідно для виживання, і не тільки те, що складає матеріальну основу гідного життя, більшість людей відрізняються непомірністю в їжі і питті, в сексі, у своїх бажаннях до влади і слави. Біологічно адаптивна агресія служить справі життя. Проте тільки людина схильна до прагнення мучити і вбивати і при цьому відчувати задоволення. Ця єдина жива істота, здатна знищити собі подібних без всякої для себе користі або вигоди.

Психіка людини характеризується властивостями, які зустрічаються тільки у неї і не мають аналогів у інших видів. До них можна віднести свідомість, розум і уяву. Останні у “чистому” вигляді є універсальними, проте у “конкретній” психіці завжди оформлюються у певну “картину світу”.

Всередині цієї структури задається свого роду система координат, користуючись якою людина може регулювати свою поведінку і одержувати ціннісні орієнтири, а саме; до чого слід прагнути і чого слід уникати. Людині життєво необхідні мета, а також об'єкт шанування. Об'єктом шанування може бути все що завгодно - від простих ідолів у диких племенах до єдиного Бога в пізніх релігіях.

Людський мозок потребує не тільки мінімального відпочинку, але і в деякій мірі збудження (емоційно значущих стимулів). Відомо, що дефіцит емоційно значущих стимулів, особливо в ранньому віці (сенсорна депривація) часто призводить до формування особи-агресора, причому значущість цього чинника у формуванні агресивності є на порядок вищою ніж фізичні покарання та інші чинники. Відомо, що в умовах сенсорної ізоляції людина починає відчувати страх аж до паніки і галюцинацій.

Однією з найважливіших умов дозрівання індивіда визначає наявність відчуття єднання. Е.Еріксон ретельно розробив цю тему, і що є її основоположником повідомляє про необхідність для людини ідентифікації себе з іншими людьми (референтною групою), нацією і т.п., тобто коли він може сказати “Я такий як вони, вони такі ж як я”. Для людини бажано ідентифікувати себе з такими субкультурами, як хіппі або наркомани, чим не ідентифікувати себе зовсім [9, с.123].

Е.Фромм розрізняє три категорії осіб по відношенню до проблеми гальмування і збудження: 1) є категорія людей, які здатні продуктивно реагувати на стимулююче роздратування; вони не знають гальмування, 2) є категорія людей, які постійно потребують додаткового стимулювання, а також постійної зміни подразників; ці люди приречені на хронічне гальмування, але оскільки вони його компенсують, то практично не усвідомлюють, 3) є категорія людей, яких неможливо ввести у стан збудження нормальним (для більшості людей) подразником. Ці люди хворі і часто можуть усвідомлювати власну збитковість. На думку Е.Фромма, це люди, які страждають на хронічну депресію, котра, відповідно, супроводжується хронічним гальмуванням. Особливо небезпечним наслідком “некомпенсованого гальмування” [8, с.88], виступають насильство і агресивність. Найчастіше це виявляється в пасивній формі, коли, наприклад людині подобається дивитися жорстокі криваві сцени, зокрема по телебаченню. А від пасивного задоволення з приводу жорстоких сцен і насильства всього лише один крок до численних форм активного збудження, яке досягається ціною садистичної і деструктивної поведінки.

Як наслідок хронічної невротичної депресії, яку супроводжує гальмування Суспільство отримує таких людей, які знаходяться у застиглому стані: вони не переживають радощів, проте не знають ані жалю, ані болю, ані горя.

Цікавими є підходи, які акцентують увагу на наслідках агресії та описують її результати. Агресію визначають як фізичну дію або загрозу такої дії з боку однієї особи, яка зменшує свободу або генетичну пристосованість іншої особи. У межах зазначеного підходу можна запропонувати декілька визначень агресії: а) агресія як реакція, в результаті якої інший організм отримує больові стимули, б) агресія - це явище, реалізоване в специфічній поведінці, в конкретній дії, загроза, або нанесення збитку іншим, в) агресія - це нанесення або спроба нанесення тілесних або фізичних ушкоджень.

Є підходи, які засновуються на оцінці намірів агресора, це доводили дослідники Д.Креч, Р.Кратчфілд, Н.Лівсон. В даному випадку агресія розуміється як особливий вид поведінки, мотивованої наміром заподіювати шкоду комусь іншому. Агресія - це активна дія або рішучі заходи, з наміром силою добитися панування над чимось або над кимсь, прагнення або заволодіти чим-небудь.

Заслуговує на особливу увагу емоційний підхід. Тут агресія розуміється як прояв у діях індивіда (соціальної групи) певних почуттів недружелюбності, ворожості, неприязні, ненависті.

Підходи, які включають всі перераховані вище комбінації – це багатоаспектні підходи. Вони наголошують на тому, що агресія це цілеспрямована руйнівна, наступальна поведінка, яка завдає шкоди об'єктам (живим і неживим), порушує норми і правила співіснування людей в суспільстві і викликає психічний дискомфорт, негативні переживання стану страху, напруженості, пригніченості Агресія - системна соціально-психологічна властивість, яка формується в процесі соціалізації людини. Недиференційовані підходи майже не пояснюють суті агресії, а визначають її у вузько-теоретичних межах. Біхевіорізм трактує агресію як “драйв”, “природний рефлекс” людини, як “наслідок” фрустрації або форму реагування на фізичний і психічний дискомфорт тощо (Д.Доллард, С.Фешбах, Л.Берковіц).

Представники когнітивних теорій вважають, що “агресія - це результат навчання” (А.Бандура) [2, с.35]. Інші дослідники вважають, що агресія це “тенденція наближення до зафіксованого об'єкту або віддалення від нього” (Л.Бендер), або “внутрішня сила, що дає людині можливість протистояти зовнішнім силам” (Ф.Аллан) [1, с.16]. В рамках інтеракціонізму агресія розглядається як наслідок об'єктивного конфлікту інтересів, несумісності цілей окремих осіб і соціальних груп (Д. Кемпбелл, М. Шериф). Подібні визначення, як вже мовилося, є загальними формулюваннями і не завжди зрозуміло пояснюють, що ж таке агресія. Не дивлячись на різноманіття підходів, жоден з них не дає повного і вичерпного визначення агресії, відображаючи лише ту або іншу грань даного явища.

Залежно від того, який образ сприйняття агресивності виникає у людини, вона маркує її відповідними морально-етичними категоріями і поняттями, в яких живе сама.

Основним інстинктом у людини, не дивлячись на її соціальну еволюцію, залишається інстинкт агресії, прихований під соціальним “соусом” - певними нормами, настановами, правилами і цінностями. З того дня, коли “біологічна тварина” стала “соціальною тваринною”, її агресія також набула відповідних соціальних форм.

Жодна тварина не вбиває більше, ніж їй потрібно, жодна тварина не знищує те, в чому вона не відчуває потреби; жодна тварина не удосконалює свої здібності і можливості вбивати. Єдина тварина, яка всім цим володіє і постійно вдосконалюється, – це людина, що знаходить мотиви та виправдання своїй агресії. Вона єдина, хто вбиває собі подібних для досягнення своїх цілей і намірів, для отримання задоволення. У природі хижий і агресивний звір задовольняється втечею свого супротивника-суперника, кровожерні шакали і гієни задовольняються тим, що їм залишається від “царського” левового столу, що “знає” міру в усьому. Людина єдина істота, яка здатна вбивати заради задоволення. Слід пригадати в історії людства про маніяків, насильників, садистів, агресивні дії яких не знали жодних обмежень і міри.

Агресія у тварин складається з двох протилежних компонентів – нападу і втечі, вираженість і взаємодію яких визначають інтенсивність і результативність зіткнення тварин. До “честі” тварин, внутрішньовидова боротьба, а у багатьох випадках і міжвидова, рідко приймає форму дійсної боротьби – кров за кров, смерть за смерть і око за око. Швидше за все, агресивна поведінка виявляється у вигляді ритуалізованої, “церемоніальної” боротьби, що не заподіює особливої шкоди стороні, на які спрямована агресія.

Часто боротьба між тваринами обмежується попереджувальними специфічними рухами, звуками з метою “залякування” суперника. Така поведінка має глибокий біологічний сенс, який полягає в тому, що тварина забезпечує собі реально необхідний територіальний мінімум для нормальної життєдіяльності, встановлює усередині зграї ієрархічні взаємини і, природно, захоплює собі самку, котра є придатною для розмноження.

Агресія людини виявляється як у тваринно-біологічній формі на рівні індивіда (вбивства) або колективу (конфлікти, війни), так і в соціалізованій формі, виявляючись в соціально-психологічних та інших взаєминах людей (утиски, тиск, обмеження, погрози, зневага і т.д.). Людина, знищує і вбиває собі подібних (звичайно, мається на увазі не тільки чисто фізичне знищення) незрівнянно більше, ніж це необхідно, але рівно стільки, скільки потрібно для повного усунення і підпорядкування основної маси для реалізації своїх внутрішніх спонук і інстинктів.

Рівень агресії, будучи біологічно детермінованим, в людському середовищі піддається певним видозмінам і визначається як ступенем соціалізації, так і етнокультурними нормами, вимогами, установками. Наскільки б соціалізованою не була б людина, піти від своєї біологічної природи вона не може, оскільки природа наділила її величезною і стійкою силою - агресією.

На чому ж засновані внутрішні сили агресії? Початково - на необхідності виживати серед більш пристосованих і сильних, проте, під дією багатьох факторів, агресія еволюціонувала, змінювала свій вектор, створюючи механізм агресії у світосприйнятті сучасної людини.

Така глибинна біологічна характеристика людини як агресія не є чимось ізольованим, самостійним і автономним, а знаходиться в певних ієрархічних взаєминах з багатьма структурами, рівнями і функціями психіки, які в сукупності формують індивідуальні образи на світ. Це, в першу чергу, підсвідомі і свідомі психічні реакції.

Агресія - це універсальний механізм, в якому свідомий рівень людської психіки формує інші уявлення - постійна загроза смерті, відчуття своєї неповноцінності і відчуття свого безсилля, нікчемності у навколишньому світі і, що важливо, в останній час цей механізм почав “давати збої” у роботі. Зрозуміти феномен агресії можна, застосовуючи системний підхід. Коли мова йде про такий об'єкт, як людство або навіть просто людину, системність мислення стає неминучою умовою. Під системністю слід мати на увазі здатність розуміти складність, глибину і різнобічність взаємозалежностей, взаємозв'язків і взаємодій у такій складній системі, як людське спілкування. Однією з властивостей системного мислення є здатність вирішувати парадоксальні завдання, тобто такі, в яких відповідь здається абсолютно ясною, лежить на поверхні, але, в той же час, є сьогодні невирішеною.

Спробуємо це довести: по-перше, відповідно до цього відбувалася побудова загальнолюдських цінностей, або тих цінностей, які згодом стали загальнолюдськими. В кращому випадку вони перетворилися на предмет спекуляцій: створювалися норми, які виявлялися нормами не для всіх; стандарти, які мали подвійну сутність. Все те, що не вкладалося, не відповідало цим загальним законам і виходило за встановлені соціальні рамки - відносилося до патології (органічної, психічної, генетичної, еволюційної, соціальної і т. д.), а саму патологію знищували або лікували, ізолювали або приховували в суспільному середовищі.

По-друге, кожна епоха до розвитку цивілізації вносила першочергові чинники людського існування – соціальні, політичні, економічні, які між собою були тісно переплетеними. Людина стала результатом конкурентної боротьби всіх проти всіх – всіх живих істот з самого початку існування життя. В конкурентній боротьбі перемагають сильні і вимирають ті, хто нездатний і непристосований.

По-третє, сьогодні світ став іншим – технократичним, технологічним, кібернетичним, словом таким, який на перший план висуває “виробництво і фетиш”. “Виробництву” потрібна людина, яку легко навчити, яка забагато не думає, а лише споживає. Якщо в минулому столітті ідеалом була незалежність, приватна ініціатива, можливість бути “господарем самому собі”, то сьогодні кінцевою метою є необмежене споживання та отримання задоволення, тобто - фетишизм і гедонізм.

Сучасна цивілізація є “зручною”, оскільки має гасло “спожити без міри – задовольнитися без міри”. Можна вважати, що первісне суспільство дикунів - мисливців було першим в історії суспільством гуманним, оскільки їх потреби задовольнялися легко і без проблем, тобто без особливої жорстокості, за принципом: “убити, щоб з'їсти”.

Е.Фромм вважав, що людина стала незалежною від природи, коли навчилася культивувати зернові культури (пріоритет залишався за жінками, які не брали участь в полюванні і доглядали домашнє господарство і набували тим самим більшої гармонії з природою). Другий крок до “незалежності” приручення і вирощування тварин (пріоритет залишається за чоловіками). Ці два чинники змінили устрій життя людства. Третій крок на шляху до сучасної цивілізації - це розвиток гончарного ремесла.

Людина навчилася не тільки обробляти землю, не тільки приручила звірів, але вона пішла настільки далеко, що “приручила” і почала “використовувати” іншу людину, як знаряддя праці, побачивши в ній інструмент – раба. Протягом тривалого часу змінилися лише форми рабства, а суть залишилася однаковою. Єдине, з чим не могла впоратися людина – це її жадібність, невгамовність. Володіння малим викликає потребу більшого, оволодіння великим викликає бажання ще більшого. Це породжує феномен захоплення, феномен війни, феномен агресії.

Сучасна цивілізація поневолила людину, скориставшись її внутрішніми конфліктами, зробивши їх ще гострішими та витонченішими. На п'єдестал сходить нова людина, з абстрактним мисленням, із здатністю контролювати і переробляти природу, змінюють те, що було створене Богом, вона порушує природну гармонію і будує свою цивілізацію за своїми законами, не звертаючи уваги на космічну рівновагу.

На думку Р.Докінза сучасна людина – це “егоїстична машина, яка запрограмована на те, щоб забезпечувати свої гени, продовжувати родовід, в умовах жорсткої конкуренції за необхідні ресурсні бази, що, в свою чергу, примушує одну “машину для виживання” жорстоко знищувати іншу” [5, с.18]. З огляду на це виходить, що HOMO SAPIENS – єдиний вид, який здатний вбивати подібних до себе, створюючи всі умови для того, щоб перетворитися на HOMO AGGREDI.

Наступив момент, коли вона (людина) зрозуміла, що так далі не можна жити і те, що було взяте у природи, слід повернути, інакше порушений гомеостаз приведе до катастрофи. Чи зможе сучасна Людина (HOMO AGGREDI) нарівні з розумним, раціональним, абстрактним началом поставити творче, життєдайне конструктивне начало? Або її деструктивність залишається остаточною? Сучасне суспільство формує та активно закріплює агресивну модель поведінки людини, яка трансформується через розгалужену мережу ЗМІ. Рівень агресивності, який був біологічно детермінованим, поступово гіпертрофувався в сучасному соціумі. Маючи біологічне коріння, агресія, в наш час, набула серйозних трансформацій та змін під впливом соціальних умов.

Агресія постає “тіньовою” константою існування людини. Різні причини впливають на її виникнення. Людина повинна знати їх, щоб по можливості уникати цих проявів або уміти контролювати і правильно керувати ними, оскільки агресія сучасної людини здатна набувати найрізноманітніших форм від особистих хворобливих фантазій до руйнації та насилля над державами, етносами, цивілізаціями.

Список літератури

1. Аллан Ф.Психология подростков / Ф.Алан. - М., 1993. – 230 с.

2. Бандура А. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений / А. Бандура, Р. Уолтерс. – М.: Апрель-Пресс; ЭКСМО-ПРЕСС, 2000. - 512с.

3. Барановский Н. А. Социальные потребности личности и преступное поведение: автореф. дис. … канд. юрид. наук / Н. А. Барановский. – М., 1978. – 16с.

4. Бэрон Р. Агрессия / Р. Бэрон, Д. Ричардсон. – С-Пб.: Питер, 1999. – 351 с.

5. Докинз Р. Эгоистичный ген / Р.Докинз; пер. с англ. Н.О. Фоминой. – М.: Мир, 1993. – 159с.

6. Лоренц К. «Агрессия (так называемое зло») / К. Лоренц. – С-Пб.: Амфора, 2001. - 349 с.

7. Фрейд 3. По ту сторону принципа наслаждения. Я и Оно. Неудовлетворенность культурой / 3. Фрейд. – С-Пб.: Алтейя, 1998. – 253 с.

8. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Э. Фромм. - М.: Республика, 1994.- 447 с.

9. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис / Э. Эриксон. - М.: Прогресс, 1996. – 340 с.

Надійшла до редакції: 16.02.2011

А.А. Зубань Донецкий национальный технический университет ОСВОЕНИЕ ФЕНОМЕНА АГРЕССИИ В ФИЛОСОФСКОМ ДИСКУРСЕ СОВРЕМЕННОСТИ В статье анализируются факторы, составляющие элементы исторических трансформаций, которые определяют структуру процесса охвата феномена агрессии в рамках философского дискурса современности. Агрессия – это детерминированное явление, которое в процессе эволюции в значительной мере гиппертрофировалось. Наряду с нормативными достижениями культуры, техники, науки, продолжают существовать жестокость, насилие, агрессия, которые приобретают разнообразнейшие формы своего проявления. агрессия, насилие, деструктивность, дискурс, криминальная агрессия, псевдоагрессия, злокачественная агрессия, доброкачественная агрессия

H.O. Zuban Donetzk National Technical University Consideration of agresssion as a phenomenon in modern philosophical discourse The thesis represents an attempt to analyze the factors and essential elements of historical transformations determining the structure of the process involving consideration of agression in modern philosophical discourse. Agression is a determined phenomenon which in its evolutionary development has been highly increased. Besides the normative elements of culture, technology, and science there still exist various forms of violence and agression. agression, violence, destructiveness, discourse, criminal agression, false agression, ill agression, sound agression