УДК 111.8:241.521

О.О. Ковнєров (аспірант)

Слов’янський державний педагогічний університет

aleks.liman@mail.ru

ПРОБЛЕМА СПРАВЕДЛИВОСТІ В СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ

Проведено загальний аналіз підходів до проблеми справедливості у визначенні представниками середньовічної філософської думки, які засновували свої погляди на релігійно-філософських уявленнях.

свідомість, справедливість, свобода, відповідальність, щастя, розум, доброчесність, мудрість, відвага, помірність, добробут, покірність, істина, рівноправність, благо

Середньовічна філософія – це філософія, ціннісними орієнтирами і регулятивними принципами знання і світогляду якої була християнська релігія. Перші кроки на шляху осмислення християнства зроблені людьми, які не були філософами у академічному сенсі слова, проте, християнське натхнення дозволило їм закласти засади нової етики і означити деякі висхідні принципи побудови християнської Церкви. Для визначення підходів щодо проблеми справедливості в епоху середньовіччя, автор, з початку, звертається до думки ранніх тогочасних мислителів, які усвідомлювали смисл історії, що постає як важкий і довгий шлях людства у формуванні їх поглядів в напрямку соціальної справедливості.

Першому єпископу Антіохії Ігнатію Антіохійському (?-100/117 рр.) належить спроба визначення поняття «християнин», для чого він вживає термін «богоносець». Християнином є не той, хто формально відправляє церковні обряди, а той, хто своєю вірою і своїм життям відкриває Бога у власній душі, хто стає живою Євхаристією, смиренно і любовно ототожнює себе із страждаючим і переможним Христом. Тема людини та відкриття Бога у кожній власній душі примушує нас замислитися про наявність справедливості у суспільних відносинах.

Ще один крок у формуванні етичного підґрунтя християнського світогляду зробив Климент – третій християнський єпископ у Римі (бл. 91-101 рр.). Проблему справедливості він розглядав в контексті християнської ідеї спасіння. Насамперед, він зазначав, що проповідь етичних імперативів має увійти в свідомість кожної віруючої людини, а саме, необхідно «віддавати перевагу слугуванню перед повелінням», «намагатися робити добро», «справджувати життя через любов і віру», а «любов є підґрунтям віри». Продовжуючи вивчення справедливості, як найважливішої етичної категорії, Климент формулює низку етичних правил, що ведуть до доброчинності, яка виступає запорукою спасіння, зокрема, «виконання заповідей», «повага до старших», при цьому він звертає увагу на процедуру позбавлення зла через «каяття», «покору» тощо.

Останнім прикладом «послань», до якого хотілося б звернутись, є «Пастир Герми» (ІІ ст.), його автор Герма зазначав, що людина має обрати власний шлях або з силами добра, або з силами зла. Вибір шляху добра, тобто шляху Сина Божого, означає подолання роздвоєння душі, яке сталося в наслідок гріхопадіння. Звертаючи увагу на право вибору кожної людини, Герм вказує на те, що справедливість він визначає як ідею рівності усіх перед Богом, як «єдність віруючих», засуджуючи прагнення до розкоші і, закликаючи до благодійності, пояснює, що зайве багатство лише укорінює людину у цьому світі і заважає її духовній спрямованості до Бога. Християни, на його думку, мають слідувати основним чеснотам, до яких він відносить віру, аскезу, силу духу, терпіння, простодушність, бадьорість, правдивість, любов тощо.

Іустин Флавій (Мученик - ? – 165 рр.) ідею «Божественної передвизначеності» у християнстві визначає як задум, який отримує уточнення свободою людської діяльності, що є виразом справедливості. Людина на відміну від інших творінь була створена такою, що може вільно обирати, тому «доля» для неї не є неминучою. Остання є «гідною нагородою», що очікує людину по воскресінні.

Проблема справедливості взагалі хвилювала людство на протязі усього історичного існування життя на планеті, не виняток і епоха Середньовіччя. Існує думка, що епоха Середньовіччя не створила в філософії свого підходу щодо проблеми соціальної справедливості. Насамперед, питання справедливості було дуже нагальне у філософії середньовіччя, зокрема, розроблявся погляд на людину і світ цілком відмінний від філософської думки інших епох. Основною рисою середньовічної філософії, було те, що вона розвивалася в межах виключно релігійних уявлень. Уся філософія була підпорядкована теології, і якщо хтось із філософів пробував проявити самостійність, переслідувався церквою.

У філософії Середніх Віків поняття справедливості в багатьох аспектах спирається на античне (як благо, чесноти, законність). Але ж джерелом її і гарантом становиться бог. Так, Августин, розділяючи уявлення Платона, Цицерона і других мислителів про природно-правовий принцип воздаяння кожному йому належного, робить джерелом цього правового принципу християнського бога. В язичеському суспільстві бог не воздає кожному, там нема ні справжнього права, ні народу як правової спільності [9, с.24]. Римляни, як язичники, не були народом та державою в справжньому сенсі, так як не знали істинної справедливості, властивої єдиному богу. Несправедливий народ, як і несправедливий правитель, за Августином – тирани, держава, в якому ігнорується право – загибла держава [9, с.21-22].

У Фоми Аквінського принцип справедливості наказує людині завжди та у всьому почитати бога. Право – це дія справедливості в божественному порядку людського гуртожитку. Справедливість – одна з етичних чеснот, яка має на увазі відношення людини не до самої себе, а до других людей і полягає у воздаянні кожному свого, йому належного. Слідуючи справедливості як правовому принципу, Фома Аквінський дав визначення закону як відомої установки розуму для загального блага, оприлюдненого тими, хто має піклування щодо суспільства [8, с.50-58].

В епоху середньовіччя справедливість носить скоріш зовнішній характер, вона обмежена соціальною нерівністю, становим статусом. Проблема чесноти пов’язувалася із вільною волею та справами людини і мала в основані любов до богу і добру. З появою християнських чеснот справедливість втрачає властиве їй в епоху античності одно з ведучих місць, але ж отримує нові нюанси [3, с.18-19].

Теолого-філософська проблематика була поглиблена у досить впливовому вченні, яке виникло у УІІІ столітті і отримало назву мутазилітів. Найвизначнішим його теоретиком став тоді уродженець Іраку Васил Ібн Ата (699-748). Найважливіші положення, які він захищає, - це наявність єдиного Бога та його справедливість. Друге положення, яке відстоював Ібн Ата, полягало в доведенні справедливості Аллаха, що виключає такий характер його приречення, в силу якого багато людей засуджено ним на вічні та безмежні муки. Справедливість Бога має з необхідністю примусити його винагородити їх у потойбічному житті. Людині, стверджував Ібн Ата, притаманна свобода волі, адже саме в цьому випадку може йтися про її відповідальність за скоєні гріховні вчинки [1, с.161-162].

Однією з центральних у вченні Августина Блаженного, з якою він пов’язує роздуми щодо проблеми справедливості, є проблема свободи волі як основи людської особистості та прагнення людини до щастя. Зокрема, осягнути розумом людина може лише те, у що вірить, до чого прагне. Єднання з Богом відбувається не при допомозі розуму, а завдяки волі. Богослов проголошує прагнення до щастя основним змістом людського життя і соціальної справедливості. Однак щастя на його думку – це пізнання людиною Бога і любов до нього. У праці «Про місто господнє» Августин наголошує, що християнський Бог створив світ і людину. Він всемогутній і безконечний. Пізнати його – означає стати щасливим.

Погляди Августина справили великий вплив на всю середньовічну філософію і ідеологію. Це один з найяскравіших філософів середньовіччя, який хвилювався за долю людства та досягнення соціальної справедливості кожною людиною.

Характеристичним є й етичні погляди Фоми Аквінського. Усупереч Августину він вважає передумовою моральної поведінки та справедливості «свободу волі» людини. Однак над волею вивищується розум що керує волею, ведучи її до морального порядку, в основі якого лежить божественний закон. Сенс життя Фома Аквінський бачить у щасті, яке полягає в пізнанні й спогляданні Бога. Причому, пізнання розглядається ним як вища функція людини, а Бог для пізнання виступає як невичерпне джерело. Справедливість їм визначається як доброчесність, поряд з мудрістю, відвагою, помірністю та трьома християнськими: вірою, надією і любов’ю.

Вирішення проблеми справедливості Фома Аквінський вбачає у поглядах на суспільство. Як і Аристотель, він розглядав людину у зв’язку з державою. Держава, на його думку, повинна існувати для того, щоб піклуватися про мир і добробут громадян, вести їх до доброчесного життя, а громадяни, у свою чергу, повинні коритися тим, хто стоїть над ними, покірність є їхньою основною доброчесністю.

Справедливість зберегла своє значення важливою чеснотою, зокрема, в етичній системі Августина Блаженного, і у етиці Фоми Аквінського, вона підкорена любові до Бога і тільки це придає їй визначний сенс. Значним кроком уперед було проголошення рівності людей перед Богом. Фома Аквінський визнає справедливість етичною чеснотою, яка в баченні відношення кожної людини не до самого себе, а до інших людей і складається з отримання кожному свого, йому належному [2, с.115-120].

Тому людина повинна прийняти і справедливість, і несправедливість, діючи у світі, як необхідне та мати за мету пом’якшення несправедливості. У цих словах звучить призив до терпимості, який зіграв велику роль у формуванні християнського віровчення. Марк Аврелій Антонін також вважає, якщо неможливо здолати несправедливість дійсності, то спокій потрібно шукати і можливо знайти в душі. У цей період справедливість має зв’язок з такою політичною чеснотою як злагода, компроміс [6, с.30-35].

Найвідомішою рисою видатного мислителя середньовіччя П’єра Абеляра (1079-1142), який розглядав проблему справедливості через пошуки істини завжди звертався до розуму, як провідного інструменту і критерію у досягненні цієї мети. Він був глибоко віруючою людиною, у зверненні до розуму він вбачав засоби більшого звеличення авторитету християнського вчителя, як захисника соціальної справедливості. Саме з цих позицій Абеляр виступив проти «сліпих поводирів елінців», котрі не знають «ні того, про що вони говорять, ні того, про що вони твердять, осуджають те, чого самі не осягають». Абеляр настоює на прийнятті істини, оскільки її необхідно не лише сприймати, але й уміти захищати. Опоненти Абеляра розуміли чудово, що застосування обґрунтування до теологічних «істин» змістовно-раціоналістичної аргументації мусило привести Абелярів раціоналізм до конфлікту з самим змістом християнського вчення. Абеляр же тим часом, послідовно проводячи раціоналістичний аналіз теологічної літератури, знаходить численні суперечності, а то й просто помилки не тільки в авторитетних церковних авторів, але й у самому Святому Письмі. Спроби раціоналістичного захисту християнського вчення цілком закономірно приводили до критичного аналізу останнього, а це об’єктивно відкривало шлях до звільнення філософії від духовної диктатури церкви. Власне, Абеляр тлумачить самого засновника Християнства (Христа) як своєрідного філософа раціоналіста. У 1140 році, відмовившись виступати на соборі для розгляду його ідей, Абеляр подається до Риму шукаючи справедливості в самого папи. Але собор засудив Абеляра заочно, а папа Інокентій ІІ своїм рескриптом затвердив цей вирок [4, с.24-26].

До ряду видатних мислителів середньовіччя, які замислювалися про справедливість, належить також Ібн-Рошд (1126-1198). Більшість філософських праць Ібн-Рошда є коментаріями до праць Аристотеля. Випередивши свою епоху, він закликав до побудови справедливого суспільства, повставав проти перетворення жінок у рабинь, вимагав рівноправності жінок і їх участі у державних справах [7, с.63-85].

У численних працях, які мали великий вплив на сучасників, Уільям Оккам (близько 1300 рр.) виступає провісником соціальної справедливості майбутнього, оскільки подає в демократичному тлумаченні поняття людини. Людина розглядається ним, як істота, яка керується у своїх вчинках законами природи, з яких і випливає верховний принцип діяльності людини – загальне благо. Особливості філософської концепції Оккама оригінально поєднувалися з його ідеями в етико-соціальній сфері. Досить оригінальним є його твердження про суверенітет народу. Визначаючи проблему справедливості, він вважав, що кожен член суспільства має право взяти участь в управлінні державою. Влада має встановлюватися не інакше, як за угодою всіх. Народ сам визначає главу держави і закони, а якщо правитель переступає межі своєї влади, то народ має право піти проти нього [5, с.70-74].

Роблячи висновок, необхідно звернути увагу на велике практичне значення для сучасності вивчення думки мислителів епохи Середньовіччя щодо проблеми справедливості, філософська думка та погляди яких формувалися під впливом релігійної свідомості. Основними теоретичними положеннями, що визначали зазначену проблему були: наявність єдиного Бога та його справедливість, прагнення до щастя, як зміст людського життя і соціальної справедливості. Насамперед, справедливість розглядалася, як доброчесність та чеснота в етичній системі таких видатних мислителів середньовічної філософії як Августин Блаженний, Фома Аквінський. Зокрема, Марк Аврелій, пов’язував справедливість з політичними чеснотами, а саме, злагодою і компромісом, П’єр Абеляр визначав проблему справедливості через пошуки істини, деякі думки якого мали своєю метою побудову справедливого суспільства, оригінальною ідеєю якого є суверенітет народу.

Список літератури

1. Антология мировой философии. – К.: УМК, 1991. – Т.1. – Ч.1 – С. 291.

2. Введение в философию: учебник для высших учебных заведений. – М.: Политиздат, 1990. – Ч.1. – С.135.

3. Лосев А.Ф. История Античной эстетики. Ранняя классика / А.Ф. Лосев. - М., 1963. – С.21.

4. Соколов В. Средневековая философия / В. Соколов. – М., 1979. – С.78.

5. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии // А.Н. Чанышев. – М.: Высшая школа, 1991.

6. Філософія. – К.: Вища школа, 1995. – С. 30-35.

7. Філософія: курс лекцій. 2-е вид. – К.: Либідь, 1994. – С. 63-85.

8. Філософія: навчальний посібник. – К.: Вікар, 1997. – С. 50-58.

9. Нерсесянц В.С. Історія політичних і правових вчень. Середні Віки і Відродження // В.С. Нерсесянц. – М.: Наука, 1986. – 349 с.

Надійшла до редакції 3.04.2011

А.А. Ковнеров Славянский государственный педагогический университет ПРОБЛЕМА СПРАВЕДЛИВОСТи В СРЕДНеВековой ФиЛОСОФии Дан анализ различных подходов к проблеме справедливости, которые основывались на религиозно-философских взглядах в философии средневековья. сознание, справедливость, свобода, ответственность, счастье, разум, благочестие, мудрость, отвага, умеренность, благополучие, покорность, истина, равноправие, добро

A.A. Kovnerov Slavyansk State Pedagogical University The PROBLEM of Justice In Medieval Philosophy The article presents different approaches to the problem of justice that were based on religio-philosophical views in the Middle Ages philosophy. consciousness, justice, freedom, responsiblility, happiness, reason, devotion, wisdom, bravery, moderateness, wellbeing, obedience, truth, equality, good