Додонова В.І.

ЛІНГВО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ „РАЦІОНАЛЬНІСТЬ”

В статті кандидата філософських наук, доцента, докторанта кафедри філософії Донецького національного університету Додонової В.І. надається лінгво-семантичний аналіз поняття „раціональність”, простежується його значення у різних слов’янських та романо-германських мовах. Ілюструються витоки терміну в латинський та старогрецький мовах, значення якого сягає своїми коренями у лоно античної математики та демонструє себе через дилему „раціональне-ірраціональне”. З’ясовуються відношення між поняттями „раціональність” та „наукова раціональність”.

У всі часи у людства вистачало рокових питань – питань, багато з яких було уявних, були такі, які вирішувалися самі собою. І були такі, які в залежності від епохи отримували різні, навіть протилежні відповіді. До таких питань можна, безумовно, віднести питання про смисл буття і критерії розуму. Парадокс раціональностй полягає в тому, що свідома постановка соціально значущої мети автоматично не призводить до бажаного результату, більше того, прірва між метою і результатами набуває екзістенціального характеру для всього людського роду.

Важко уявити - чому глобальні проблеми сучасності не поставили людей перед усвідомленням єдності людського роду, спільної долі, не спрямовують їх на негайне вирішення цих проблем, а, навпаки, віддаляють один від одного регіони, держави, континенти. Де людська логіка, де розум у вчинках?

Саме тому проблема меж, суті і смислу раціональності не втрачає своєї актуальності і, певно, не втратить ніколи. У вітчизняній філософії цю проблему ретельно вивчали такі автори як С.Аверінцев, Н.Автономова, О.Булатов, О.Бєлокобильський, П.Гайденко, Ю.Давидов, О.Леонтьева, А.Лой, В.Лукянець, Т.Лютий, І.Касавин, П.Копнін, С.Кримський, Л.Мікешина, Н.Мудрагей, А.Огурцов, В.Порус, В.Розін, К.Рутманіс, Л.Сидоренко, З.Сокулєр, В.Стьопін, В.Швирьов, М.Попов, М.Попович, О.Тимохін, В.Федотова, Б.Щеглов тощо.

Сучасна філософія не акцентує увагу на моністичному погляді на світ, а також на моністичній методології, яка характерна для класичної раціональності. Зараз йдеться про поліваріантність методологічних підвалин аналізу будь-якого явища, що запобігає доктринізації знання. Вважається, що чим більше методів та методик дослідження феномену, тим більш адекватним він виступає у нашому знанні. Плюральність стає ознакою постмодерного мислення. На думку німецького вченого Вольфганга Вельша, „для всіх сцієнтистських базисних іновацій ХХ століття характерним є те, що руйнуються всі тотальні інтенції, що дивергенція напрямків запитування є нездоланною, що плюральність стає доконечною” [1, с.98]. Можна дотримуватися чи не дотримуватися такої позиції, оскільки в сучасному науковому просторі на рівних співіснують методології класичної, некласичної і постнекласичної раціональності. Але слід погодитись, що багатство методологічних прийомів не зашкодить, врешті решт, руху до істини.

На думку Б.Щеглова і М.Попова, „в рамках постнекласичної раціональності термін слугує для означення нового поняття, має своєрідну сферу значення. Труднощі дослідження в даному випадку полягають в уточненні і знаходженні необхідної тієї сфери” [2, с.39]. Отже, „розмитість” у визначенні понять, поліваріантність семантичних смислів і є характерним для постнекласичної раціональності. В зв’язку з цим метою нашої статті є лінгво-семантичний аналіз поняття „раціональність” з тим, щоб відкорегувати спектр значень та застосувань цього поняття.

Лінгво-семантичний аналіз терміну „раціональність” фіксує його широкий смисловий спектр. У сучасній українській побутовій та науковій мові поняття „раціональність”, „раціональний” вживається як синоним до слів „розумний”, „обгрунтований”, „цілевідповідний”. Так, наприклад, у Великому тлумачному словнику української мови наведені декілька понять: „раціональний”, „раціоналізм”, „раціоналістичний”, „раціон”, „рацея”. При цьому „раціоналізм” тлумачиться, по-перше, як філософський напрям, що протиставляє містиці, теології, ірраціоналізму, переконання у здатності людського розуму пізнати закони розвитку природи і суспільства; по-друге, напрям у теорії пізнання, який на противагу емпіризмові вважає розум єдиним джерелом і критерієм пізнання; по-третє, розсудливе ставлення до життя, розсудливість у вчинках [3, с.1017]. В Українській Радянській Енциклопедії, окрім названого вище, раціоналізм інтерпретується як напрям архітектури ХХ століття, якому притаманна особлива роль функціональних конструктивно-технічних і економічних основ будівництва в умовах індустріального суспільства [4, с.147].

Термін „раціональний” також вживається у декількох значеннях: по-перше, він стосується раціоналізму, по-друге, він грунтується на вимогах розуму, логіки; розумний; спрямований до кращого, розумного застосування чого-небудь (наприклад, раціональна організація виробництва, раціональне зерно – суть, ядро чого-небудь); по-третє, сумірний з одиницею або частиною одиниці в математиці, противопост. ірраціональному, який не має знака добування кореня (радикала) [3, с.1017].

Слід також звернути увагу на схожі слова, близькі за походженням, але з іншим коренем:.

- „раціон”, який тлумачиться як „склад, норма їжі”.

- „рація”. На відміну від російської, в українській мові у випадку наявності здорового глузду говорять: „він має рацію”. В даному випадку під „рацією” слід розуміти „розумну підставу, обгрунтування чого-небудь; розрахунок, користь, вигоду”. Друге, застаріле, значення цього слова – вітальна промова.

- „рацея”, яка означає „довгу нудну промову з повчанням і напученням” [3].

В спорідненій російській мові слово „рациональность” вживається у тому ж самому сенсі, що „раціональність” в українській мові. „Великий тлумачний словник російської мови” під редакцією Д.М.Ушакова містить статтю „Рациональность”, в якій пишеться: „Рациональность - отвлеченное существительное к рациональный. Р. его мероприятия не подлежит сомнению” [5]. В свою чергу, прикметник „рациональный” має декілька значень, тотожніх наведеним вище. Проте, у „Словнику російської мови у чотирьох томах” за редакцією О.П.Євгеньєвої до них додається також четверте значення: „склонность действовать, относиться ко всему рассудочно, а не под влиянием своих чувств... Дольше всех не расстаются с надеждой найти дочь или сына, конечно, матери. Отцы, может быть, как люди более рациональные, раньше смиряются с утратой. Барто, Найти человека” [6, с.686-687].

Серед досить великого переліку однокорінних слів у цьому словнику ми застрічаємо „рационализатор”, „рационализация”, „рационализм”, „рациональность”, „рационирование”, „рацея” тощо. „Рацея (от лат ratio – рассуждение) – длинное скучное наставление, рассуждение… длинное, витиеватое сочинение. К тому же Видоплясов пишет стихи. Маменьке к именинам такую рацею соорудил, что мы только рты разинули: и из мифологии там у него, и музы летают. Достоевский, Село Степанчиково” [6, с.686].

Звісно, корень „раціо” іноземного походження. Тому похідні від нього слова дуже розпосюджені у романо-германських мовах.

Зокрема, в англійській мові термін „ratio” прекладається як коефіцієнт, пропорція, співвідношення (ratio of exchange – курс обміну), норма, раціон. Дієслово „ratiocinate” означає думати, розмірковувати, міркувати логічно, шукати необхідні пояснення, намагатися щось обгрунтувати. Прикметник „rational” означає розумовий, мисленнєвий, наділений розумом, нормальний (вменяемий), розсудливий, доцільний, зручний (про одяг), практичний. Rationalization – розумне пояснення, логічне обгрунтування, раціоналістичне пояснення, раціоналізація, позбавлення від ірраціональностей (в математиці). Rationale of law - підстава закону.

У французькій мові raison – це „ідея, думка, судження, мисленнєва здібність у людини та її функціонування; те, що дозволяє людині пізнавати, виносити судження і діяти відповідно”. Це також „розум, розсудок, інтелект, здоровий глузд”, „підстава, мотив, міркування, причина”. Синонімами raison є такі слова як compreānsin - розуміння, connaissance - пізнання, entendement – розсудок, спосіб судження, esprit – розсудок, intelligence – розум, здібність мислення, penseē – думка, raisonable – розумовий, тверезий, обгрунтований. Останнє поняття тлумачиться також як „здібність мислити”, „розумові особливості в їх функціонуванні”, „природниче пізнання”. Прикметник „rationnel” означає „заснований на розумі, розумний, доцільний, теоретичний” [7, р.1597].

Іспано-російський словник надає наступні тлумачення „rason” - розум, розсудок, міркування, умовивід, аргумент, розрахунок, норма, іноді -дотримання норм поведінки; „rasonable” - 1) розумний, розсудливий, благорозумний, 2) обгрунтований, виправданий, резонний; „razonado” -обгрунтований, аргументований, правомірний, „razonar” - розмірковувати.

Попри широке семантичне коло значень, поняття раціональності, врешті решт, є похідним від латинського кореня „ratio”. Початково у Стародавньому Римі раціональністю вважалося вміння вичисляти, розмірковувати, вимірювати, тобто оперувати з цифрами. На це первинне значення вказують переклади слів:

- rătio, ōnis – рахунок, кошторіс; думка, намір, спосіб, засіб, міра;

- rătiōnātio, ōnis – розмірковування, мислення, умовивід;

- rătiōnātīvus, a, um (ratiocinor) - умовивідний

- rătiōcĭnor, (ratio) – вичисляти, обчислювати, розмірковувати;

- rătiōnālis, e, (ratio) – розрахунковий, що стосується рахунку;

- rătiōnārium (ratio) – рахунок, кошторіс [8, с.483].

Перелік значень можна продовжувати, але наведеного, на наш погляд, достатньо для того, щоб зробити попередній висновок: і у латинській, і в інших романо-германських мовах ми маємо справу з ratio як особливою здібністю розуму, що пов’язана із необхідністю підраховувати, співміряти, порівнювати кількісні значення.

На думку О.Леонтьевої, лише в російській мові відбувся парадоксальний смисловий розподіл ratio на два незалежних слова: „раціональний” як розумний, розсудливий, що активно використовуються в філософській лексиці, і „раціон”, яке вібрало в себе все значення ratio, що повязані з підрахунком, вичисленням, мірою. В українській мові прослідковуємо ту ж саму ситуацію. Якщо в західно-європейськіх мовах похідні від ratio поняття означають таке міркування, таку розумність, в основі якої знаходяться певні дискретні форми, то у слов’янських мовах спостерігається розчинення цього сенсу у більш широкому значенні „розуму взагалі”. І це стає причиною багатьох дискусій щодо смислу поняття „раціональність” [9, с.57].

Намагаючись знайти підгрунття цього твердження у більш стародавніх часах, О.Лентьєва звертається до давньогрецької мови, де, виявляється, також існував корень ρητοί, який спростувує розповсюджену думку про латинський приоритет у цьому плані. Одним з перших відомих джерел, де дослідниця виявила використання поняття „раціональний”, є діалог Платона „Таетет”. В ньому філософ розмірковує про співмірність діагоналі квадрату та його сторони. Крім цього О.Леонтьєва звертається до „Начал” Евкліда, „Коментарів” та „Схолій к Евкліду” Прокла (V ст до н.е.), „Про відчуття” Теофраста тощо. Не повторюючи деталей аналізу, відразу звернему увагу на висновки.

По-перше, у Стародавній Греції, термін „раціональність” з’явився не сам по собі, а як протилежність поняттю „ірраціональність”. Таким чином, ми маємо справу із рідким випадком, коли позитивне явище знайшло свій словесний еквівалент лише після відкриття явища негативного.

По-друге, початком вчення про раціональність слід вважати праці піфагорейців, які намагалися відкрити кількісні закономірності цього світу. Через числа члени піфагорейського союзу визначали не лише космос та його елементи, але й справедливість, доброчинність, благо. Вони були впевнені, що все в світі визначається числами, або відношеннями чисел. ”Все є число”- саме такий вислів приписують Піфагору. У пошуках універсальної гармонії буття вони переконалися у всесиллі й ефективності математичного апарату.

Але зненацька піфагорейці наразилися на небезпеку, коли вони намагалися співвіднести елементарні, прості речі, такі, як сторона квадрата, яка дорівнює одиниці, і діагональ цього ж самого квадрата. Цього їм не вдалося зробити, і коли вони зіткнулися з необхідністю вичислити квадратний корень з двох, вони впали у відчай. На той час вже була відома теорема Піфагора, згідно з якою величина діагоналі квадрата є сумою квадратів катетів. Якщо катет дорівнює одиниці, то виразити цю суму кінечним числом неможливо. З’являється бескінечна десятична дріб, в якій не прослідковується ніякого періоду. Саме такі числа і називаються в математиці ірраціональними, і саме їх існування вимушені були визнати піфагорейці.

Можна припустити, що це була перша світоглядна криза, яка спіткала не тільки піфагорейців, а й всю античну філософську спільноту. Оскільки піфагорейці вважали, що саме цілі числа та їх відношення лежать в основі гармонії світу, знаходження ірраціональних чисел поставило під загрозу всі їх міркування. Своє відкриття піфагорейці вирішили зробити таємницею, але Гіппас із Метапонта цю таємницю розкрив, за що і був покараний богами, загинувши під час шторму.

По-третє, у діалозі „Таетет” Платон, розмірковуючи про зазначену вище співмірність діагоналі квадрата та його сторони, доходить висновку, який був розвинутий у раціоналізмі Нового часу і Просвітництва, і який стосується форм пізнавальної діяльности, а саме „інтенції на повний контроль і артикуляцію пізнавальних засобів” [10, с.115]. Для класичної раціональності ідеалом є теза про те, що „ми в повній мірі можемо пізнати лише те, що самі створили” [10, с.114]. Так, за Платоном, „сума значень логоса в даному контексті – членороздільна, чітко артикульована і чітко виражена ззовні думка” [11, с.298]. Не випадково пізніше І.Кант, формулюючи своє розуміння природи науково-теоретичного пізнання, дає посилання на античну історію науки, вказуючи, що „світ відкрився тому, хто вперше довів теорему про рівнобідрений трикутник. ...він зрозумів, що його завдання полягає не в дослідженні того, що він вбачав в фігурі або в одному лише її понятті, ніби прочитуючи в ній її якості, а в тому, щоб створити фігуру завдяки тому, що він сам.... мисленнєво вклав в неї і показав (шляхом побудови)” [12, с.85]. Вочевидь, на ранніх формах розвитку теоретичної свідомості була закладена потенція, яка характерна для класичного новоєвропейського раціоналізму ідеала, яким є „повністю артикульовані в своїй ясності і прозорості для рефлексуючої свідомості концептуально-теоретичні структури, так звані ідеалізовані об’єкти” [10, с.114].

Крім того, вже на етапі античності постає питання про співвідношення понять „раціональність” та „науковість”. „Коли розглядається саме поняття „раціональність” – зазначають В.В.Попов та Б.С.Щеглов, - то зазвичай мають на увазі таку систему міркувань про оточуючий нас соціум, яка грунтується на висновках і логічних умовиводах”. У цьому сенсі раціональність тотожня науковості. Саме наукова раціональність є субстанційною підвалиною розвитку будь-якої раціональності взагалі. „За науковою раціональністю був закріплений статус того, що вона виступає як метод дослідження, який дозволяє говорити про певну оцінку тих чи інших наукових тверджень... У недалекому минулому у межах неопозитивістської традиції наукова раціональність виступала своєрідним критерієм, за яким можна було знання відокремити від незнання, або хибного знання” [2, с.14]

Але, разом з тим, поняття раціональності за своїм обсягом є ширшим, ніж поняття науковості. Наукова раціональність виступає лише одним, хоч і найважливішим її ризновидом. Не випадково сучасні науковці характеризують наукову раціональність як „закриту”. Тому питання, що постало перед філософами, полягало у визначенні таких характеристик раціональності, які, з одного боку, виходять за межі вузької науковості, а з іншого – зближують наукове і позанаукове знання.

„Відкрита раціональність”, таким чином, є родовим поняттям по відношенню до пізнавальної діяльності людини у галузі політики, права, філософії, релігії, мистецтва тощо. І навпаки: міфологічна, філософська, релігійна раціональність є видами „відкритої раціональності”, а їз зміст є компліментарним один до одного.

Як зазначає М.І.Данилова, „наукова раціональність не є ані єдиним, ані вищим видом раціональності. Необхідно розширити поняття раціональності. Поряд з науковою існують і інші види раціональності, відповідні тому, що раніше називалося формамі суспільної свідомості: релігія, політика, право і таке інше. Кожному з цих видів притаманна власна „логіка” еволюції і кожний може взаємодіяти і іншими видами” [13, с.151].

Отже, одним з аспектів проблеми визначення раціональності є усвідомлення і закріплення за нею статуса універсалії, тобто загального поняття, що не може бути зведено до жодного з конкретних її видів. „Частіше за все, - пише В.С.Величко, - раціональності надається чітка логіко-наукова інтерпретація. Але у такому випадку за бортом її рогляду залишаються такі феномени, як міфологія, релігія, мистецтво, да й багатьом культурам відмовляється в статусі раціональності. ...за всією багатошаровістю цього поняття все ж таки існує певне стійке ядро. Воно практично беззмістовно і являє собою своєрідну матрицю-функцію, що має на меті впорядкуваня і узгодження елементи світу і людської свідомості. Відразу виникає питання: що упорядковується і що з чим узгоджується? Можливі варіанти відповідей: А) упрядкований світ знаходить відповідне відображення в свідомості;
Б) упорядкований розум намагається упорядкувати зовнішній світ... Раціональність – це світоглядна матриця, що виступає в ролі важливішого соціокультурного регулятора” [14, с.403-404].

Надаючи лінгво-семантичний аналіз поняття раціональність, треба усвідомлювати два фундаментальних поняття семантики: поняття значення, що відноситься, перш за все, до ізольованих слів, і поняття смислу, що відноситься до контексту, або ситуації в якій вживається слово. Значення і смисл – це два полюси семантики, між якими відбувається групування всього її змісту. Розуміння – це пов’язування в єдине ціле цих двох полюсів. Під терміном „значення” мається на увазі значення слова в системі мови, в її словнику, в той час як термін „смисл” характеризує смисл мови і слова. В одному ряду з поняттям „смисл” стоять такі терміни як „ситуаційне значення”, „контекстне значення”, „суб’єктивне значення”, ”індивідуальне значення”. „Семантика слів в тексті, - пише Вайнріх, - докорінно відрізняється від семантики ізольованих слів, і семантика слова повинна бути доповнена семантикою текста” [15, с.51-52]. Таким чином, поняття „раціональність” наповнюється змістом в залежності від історичного контексту, в якому воно вживається.

Проаналізувавши великий спектр значень понять раціональність, важливо зрозуміти і усвідомлювати в подальших наукових доробках те, що зміст і значення цих понять залежить від екстралінгвістичного контексту їх використання, а саме від історичних, соціокультурних, психологічних факторів, що впливають на смисл цього терміну.

Література

1. Вольфган Вельш. Наш постмодерний модерн / В.Вельш. Пер з нім. А.Л.Богачова, М.Д.Култаєвої, Л.А.Ситніченко. – К.: Альтерпрес, 2004. – 328с.

2. Попов В.В., Щеглов Б.С. Теория рациональности (неклассический и классический подходы): Учеб. Пособие / Б.В.Попов, Б.С.Щеглов. - Ростов-на/Д.; Изд-во Ростов. ун-та, 2006. – 268с.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. и голов. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ЛТФ „Перун”, 2004. – 1440с.

4. Українська Радянська Енциклопедія. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1963. – Т.12. – С.147.

5. Ушаков Д.Н. Большой толковый словарь современного русского языка / Д.Н.Ушаков. – М.: „Буколика”, „РООССА”, 2008. – 1246 с.

6. Словарь русского языка: В 4-х т. / АН СССР, Ин-т рус. яз. Под ред. А.П.Евгеньевой. – 3-е изд., стереотип. – М.: Русский язык, 1985-1988. Т.3. - 752с.

7. Робер. Тлумачний словник французької мови. Dictionnaire alpabētigue etanologigue de la langue francaise. Petit Robert La Robert. – Paris, 1981. - P.2171.

8. Латино-русский словарь. – Ростов н/Д, 2000. – 704с. – С.483.

9. Леонтьева Е.Ю. Рациональность и ее типы: генезис и эволюция: Учебное пособие / Е.Ю.Леонтьева. - М.: Изд-во Московского психолого-социального института, Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2006. - 256с.

10. Швырев В.С. Рациональность как ценность культуры. Традиция и современность / В.С.Швырев.- М.: Прогресс-Традиция, 2003.- 176с.

11. Васильева Т.В. Беседи о логосе в платоновском «Таэтете» / Т.В.Васильева // Платон и его эпоха. - М., 1979. - С.298.

12. Кант И. Критика чистого разума / И.Кант. // Соч. В 6-ти т. Под общ. ред. В.Ф.Асмуса, А.В.Гулыги, Т.И.Ойзермана. – М.: Мысль, 1964. – Т.3. - С.85.

13. Данилова М.И. Рациональность как социокультурный феномен / М.И.Данилова // Рационализм и культура на пороге третьего тысячелетия: Материалы Третьего Российского Философского конгресса (16-20 сентября 2002 г.). В 3т. – Т.2. –С.150-151.

14. Величко В.С. Рациональность как тип социокультурной регуляции / В.С.Величко // Рационализм и культура на пороге третьего тысячелетия: Материалы Третьего Российского Философского конгресса (16-20 сентября 2002 г.) В 3т. – Т.2. – С.403-404.

15. Вайнрих Х. Лингвистика лжи / Х.Вайнрих // Язык и моделирование социального взаимодействия. - М., 1987. - С.48-55.

Додонова В.И. ЛИНГВО-СЕМАНТИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ПОНЯТИЯ „РАЦИОНАЛЬНОСТЬ”

Dodonova V.I. LINGVO–SEMANTICAL ANALISIS OF THE CONCEPT “RATIONALITY”

In the article of the candidate of philosophical sciences, the associate professor, the doctorant of the department of philosophy of the Donetsk National University Dodonova V.I. the lingvo-semantical analysis of concept “rationality” is presented. Its value is traced in different Slavonic and Roman-German languages. The sources of the term are illustrated in Latin and old Greek languages, the value of it originates from the ancient mathematics and demonstrates itself in the dilemma of terms “rational-irrational”. The relation between the concepts “rationality” and ”scientific rationality” are turned out.