Воловик В

Багато хто не лише зі студентської молоді, а й люди, що вже мають вищу освіту, не замислюючись, відносять філософію до числа наукових дисциплін. І це не випадково. Адже курс вузівської філософії читається в ряду з іншими предметами і, склавши іспит, більшість студентів з полегшенням зітхають: мовляв, ми вже це пройшли, а отже і проблеми немає. А вона ж таки існує, бо філософія - це особлива сфера знання і її взаємозв’язок з наукою значно складніший, ніж це декому здається на перший погляд.

Розв’язання цієї проблеми – зовсім не просте завдання, перш за все тому, що серед самих філософів, покликаних бути вчителями інтелектуальної частини молодого покоління, що перебуває у стадії свого формування, тобто студентства, немає єдиного погляду на предмет філософії.

Аналіз, здійснений останніми роками вітчизняними й зарубіжними дослідниками, з досить обґрунтованою підставою дозволяє говорити про існування принаймні кількох різних точок зору на предмет філософії. Серед найбільш поширених, як свідчать дослідники [1], слід, перш за все, виділити прагнення представити предмет філософії за аналогією з предметом наук, тобто через виділення певних сторін дійсності. Прибічники цієї точки зору вважають за можливе розглядати філософію як науку про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства й мислення.

Правомірність такої точки зору обґрунтовувалась певний час посиланнями на авторитетну позицію класиків марксизму. При цьому зовсім ігнорувався той факт, що у останніх так визначалася не філософія, а діалектика. Філософія ж, як відомо, діалектикою не вичерпується. За умови вищезгаданого розуміння предмета філософії, з останньої випадають історія філософії, соціальна філософія, філософія історії, інші розділи філософського знання.

Друга точка зору ґрунтується на розумінні філософії як вчення про пізнавальну діяльність. В даному випадку предмет філософії штучно зводиться до розглядання лише другої сторони основного питання філософії.

Третя точка зору базується на виділення предмета філософії через перелік кола питань, що належать до філософії. Прибічники такого підходу, говорячи про предмет філософії, частіше за все, мають на увазі людину та її місце у світі. Той, хто стає на цю позицію, має чітко усвідомлювати необхідність відмови від розуміння філософії як науки, оскільки людина та її місце у світі не є об’єктом або ж його стороною.

Якщо розглядані раніш точки зору пов’язані з розумінням філософії як певної області знання з позиції “про що вона”, то четверта точка зору являє собою спробу виділити предмет філософії за аналогією з інженерною діяльністю, тобто з позиції “для чого вона”. Ця позиція багато в чому асоціюється з думкою В.І.Вернадського про те, що XX століття все більше буде визначати становлення наук не за формами руху матерії, а за задачами, проблемами, що постають. Філософія ж у даному випадку уявляється як керівництво до дії у нетривіальних ситуаціях. Така точка зору допомагає долати труднощі, з якими зіткались прибічники раніш розглянутих підходів – у філософії поєднуються всі її традиційні частини, однак філософія береться лише в її методологічній функції. Щодо світоглядної й ціннісної функції, то вони в даному випадку нівелюються.

Прибічники п’ятої точки зору виходять з того, що основне завдання філософії полягає в побудові й аналізі аксіологічних та гносеологічних (тобто ціннісних і пізнавальних) основ людської діяльності [2]. Знімаючи недоліки попередніх, ця позиція не зкриває питання про предмет філософії, оскільки все ж залишається не зовсім зрозумілим, яким чином можливо ігнорувати в межах даного предмета всі традиційні форми філософського знання.

Виходячи з вищезгаданого, стає все більш очевидним, що розв’язання цього питання можливе лише на шляхах усвідомлення філософії як теоретично сформульованого світогляду, системи самих загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, з’ясування форм ставлення до світу.

На відзнаку від таких історичних типів світогляду як міфологія і релігія, філософія нерозривно пов’язана з наукою, спираючись у тій чи інший мірі на її досягнення. Філософія і наука схожі за своїми структурами. Як філософське, так і наукове знання складається з елементів (понять, суджень, умовиводів, принципів, законів), організованих в систему, що підпорядкована законам логіки і складає певний теоретично сконструйований світ, якому можна приписаним характеристики істинності або удаваності, співставляючи цей світ через людську практику зі світом реальних об’єктів. В цьому розумінні філософія виступає як наука. Однак за об’єктом і предметом дослідження, а також за своїми функціями філософія і наука відрізняються, виступаючи як дві різні форми суспільної свідомості.

Об’єктом науки виступають природно-історичні феномени. Об’єктом же філософії, на нашу думку, слугують не природно-історичні феномени, а мисленнєві теоретичні моделі, що представляють світ у відношенні до людини, або людину у відношенні до світу.

Відрізняються також предмети науки і філософії. Предметом науки слугують закони, яким підкоряються природно-історичні феномени в своєму розвитку, і закономірності, як конкретні прояви законів. Предметом же філософії є основні детермінанти, що дозволяють оптимізувати процес розвитку світогляду, забезпечити відповідність мислевих, теоретичних моделей, що відображають дійсність, останній, тобто самій цій дійсності, перебуваючи у прозвитку, пошук яких здійснюється на основі потреб у соціальній гармонії, що формуються у даному суспільстві.

Згадана обставина зумовлює той факт, що філософія виступає у формі експлікації, тобто пояснення, розгортання й перебудови структур, що визначають відношення людини до святу у всьому розмаїтті їх проявів. Вона виступає як єдність трьох аспектів – онтологічного, гносеологічного й праксикологічного, що специфічно реалізується в процесі рефлексії різних форм суспільної свідомості – наукової, релігійної, політичної, правової, моральної та естетичної свідомості.

Розвиток кожної із зазначених форм суспільної свідомості, наповнення їх новим змістом здійснюється не інакше як шляхом їх філософського аналізу. Зокрема, без перебільшення можна сказати, що жодна з наукових теорій не може виникнути поза філософського аналізу попередніх досягнень наукової думки, не може з’явитись на світ інакше, як з лона філософії. Саме в такому розумінні філософія була, є і залишається матір’ю всіх наук. Визнанням цього факту в західних країнах, зокрема, є існуюча практика становлення вченого, що не може сподіватися на юридичний статус такого, обминаючи етап доктора філософії, одержуючи лише після нього вчений ступінь доктора фізичних, біологічних та інших наук. До цього, до речі, підходить і Україна.

Філософський аналіз науки або ж її конкретної галузі передбачає осмислення того, що існує, уточнення наукової картини світу, того чи іншого з її структуроутворюючих елементів, приведення її у відповідальність до одержаних наукових данних, виявлення детермінант, що дозволяють оптимізувати процес подальшого розвитку наукового пошуку і практичного використання одержаних результатів на користь людині.

Вміння здійснювати такий аналіз, наявність філософської культури для майбутнього молодого вчителя, спеціаліста певної галузі промисловості, сільського господарства тощо – таке ж необхідне, як і оволодіння досягненнями в обраних ними сферах науки, технічної чи господарської діяльності. В той же час практика вивчення філософії, що склалася в вузах, гальмує розв’язання цієї задачі, стримує розвиток філософської культури майбутньої еліти суспільства.

Дійсно. Адже філософію в вузах, принаймні в значній їх частині, змушені “терпіти” як одну з обов’язкових дисциплін. При цьому, візьмемо на себе сміливість стверджувати, що далеко не кожний з тих , хто розробляє навчальні плани, здійснює безпосереднє керівництво навчальним процесом, може пояснити, чим викликана її обов’язковість. Відступаючи під тиском факультетських прикметників, що прагнуть “розширитись” за рахунок зрізання годин на гуманітарну підготовку, що з кожним роком невблаганно скорочується, викладач філософії ледь встигає окреслити традиційні проблеми курсу. Для більшого він не має ані часу, ані відповідних посібників. В результаті майбутньому науковому працівнику, інженеру, агроному у вузівському курсі так і не доводиться самому усвідомити значимість філософії, її важливість як для розвитку теорії, так і для практики.

Чи є вихід з цього становища? Так. Він, на нашу думку, полягає у докорінному оновленні змісту і суттєвому вдосконаленні методики викладання філософських дисциплін у вузівських курсах. Саме дисциплін, а не однієї “універсальної куцої”, що ніби у прокрустове ложе втискується й жалюгідні 34 години аудиторних занять. Мова йде перш за все про вступ до філософії, який би знайомив студентів, по-перше, з азами історії розвитку філософської думки, по-друге, з основними напрямками і школами сучасності, а по-третє, - з основними філософськими проблемами. Без цього не можна говорити не лише про формування конче потрібної сьогодні молодому спеціалісту філософської культури з її навігаційними функціями, що є вищим рівнем філософської культури, але й про елементарну філософську писемність, свого роду “філософським лікнеп”.

Далі. Формування філософської культури не зможе протікати оптимально лише під впливом абстрактних розміркувань про наявність різних методологій науки. Воно зможе куди ефективніше реалізуватися в процесі критичного осмислення конкретної галузі знань – провідної для майбутнього фахівця, і історії її досягнень, взаємозв’язку з практикою. Інакше кажучи, сьогодні існує нагальна потреба введення у вузівських курсах спеціальних філософських дисциплін, що відповідають профілю факультету, скажімо для природничих факультетів. Такими, на нашу думку, можуть стати філософія фізики, хімії, філософія біології, для факультетів технічних вузів – філософія технічного знання, для гуманітаріїв – соціальна філософія з її відповідними галузями – філософія історії, філософія педагогіки, філософська антропологія тощо.

Такий підхід до викладання філософії у вищій школі, як нам уявляється, дасть змогу, не послабляючи виконання нею світоглядної функції, значно підсилити методологічну функцію, зробивши останню, по-перше, тільки зрозумілою для студентів, а по-друге, - практично корисною для майбутніх науковців і фахівців.