Саітгареєва О

Серед загроз, з якими зіткнулося людство на межі ІІ й ІІІ тисячоліть своєї писаної історії граничного загострення набула низка так званих глобальних проблем. Потреба концентрації спільних зусиль міжнародного співтовариства вимагає аналізу проблем, що набули дійсно загальнопланетного масштабу, з визначенням пріоритетів мобілізації таких зусиль.

Серед глобальних проблем першочергової ваги набула проблема місця і ролі "економічної людині" в сучасному соціумі. Конкретизація перспективних форм сучасного соціоантропного розвитку неможлива без предметного аналізу перш за все процесів виробництва, розподілу й споживання вільного часу у суспільствах, що розвиваються.

Однією з основних проблем соціальної філософії на межі цивілізаційної та постцивілізаційної епох є доля «економічної людини» у якості домінуючого людського типу в постекономічному суспільстві, на яке поступово перетворюється сучасне людство у пошуках шляхів самозбереження.

Метою даної статті є спроба з’ясувати потребу у перерозподілі маси вільного часу на цілі насолоди та розвитку та розглянути механізми трансформації «економічної людини» в постекономічне суспільство.

В сучасних умовах загострення глобальних проблем реально постало питання виживання людства. Як об’єктивна передумова порятунку в епоху постцивілізації виникла необхідність побудови суспільства нового типу. Об’єктом дослідження, перш за все, соціальної філософії стала назріла актуальність трансформації «економічної людини» в постекономічне суспільство.

Серед сучасних світових тенденцій першочергової уваги потребують найважливіші глобальні проблеми (термін введений для фіксації факту набуття окремими проблемами загальнопланетарних масштабів [1, с.242-243], які значною мірою визначають ймовірне майбутнє людства – див., напр., [2]). Проблеми сучасної епохи, що мають справді планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають життєві інтереси всіх народів і держав, набули сьогодні реального загострення і потребують невідкладних рішень погоджених міжнародних дій у масштабах світового співтовариства не лише для рятування долі людства, а і збереження життя на планеті взагалі.

Загальновизнаними вважаються проблеми: світу і роззброєння; вичерпаності ресурсів; екологічної, демографічної, сировинної, продовольчої криз; соціальної стратифікації; міжнародного тероризму і екстремізму; поширення наркоманії, алкоголізму та СНІДу; освіти і соціального забезпечення тощо. Невідкладна потреба негайної мобілізації спільних зусиль всіх держав і народів викликає необхідність чіткого окреслення кола проблем, за масштабами дійсно глобальних. Складність сучасної ситуації викликана взаємозалежністю і взаємопосиленням критичності негативних світових тенденцій.

Деякі дослідники первинність віддають проблемі війни і миру, турбуючись про виживання людства в умовах розвитку принципово нового типу військової техніки і нагромадження зброї масового знищення. Питання запобігання великомасштабних військових конфліктів завжди було найважливішим завданням людства, але в сучасних умовах реальна загроза постала у зв’язку з масовою силою накопиченого воєнного арсеналу. В країнах Західної Європи і США є близько 60 тис. ядерних боєголовок, трохи менше - в Росії, Індії, Пакистані, Китаї, що цілком достатньо для знищення цивілізації [3]. Сумарна вибухова потужність озброєнь становить зараз близько 18 млрд. т у тротиловому еквіваленті, тобто на кожного жителя планети доводиться по 3,6 т, і у разі вибуху хоча б 1 % даних запасів наступить "ядерна зима", в результаті якої може бути знищена вся біосфера, а не лише людина [4]. Потенційну небезпеку становить «мирна техніка» можливістю радіоактивного зараження (зокрема, на планеті функціонують 430 АЕС [5]), яка при відносній повільності своєї дії і прихованому характері здійснює руйнівну силу не лише на сучасне суспільство, а і негативно позначається на повноцінності майбутніх поколінь.

Більшість мислителів перевагу віддають необхідності негайного подолання глобальної екологічної кризи, що назрівала з самого початку існування людства внаслідок протиприродної антропної дії. По мірі створення штучного світу відбувався негативний вплив людиною на навколишнє природне середовище. Привід для сучасного хвилювання викликають викиди в атмосферу різних хімічних сполук у формі «кислотних дощів», зруйнування озонового шару стратосфери при польоті надзвукових літаків, відходи видобувної промисловості, сільського господарства, транспорту, енергетики, тощо (наприклад, за оцінками дослідників, у біосферу надходить щорічно близько 20-30 млрд. т твердих відходів, з яких 50-60 % складають органічні сполуки [6]). Сучасна хімізація життя викликає ряд негативних наслідків, зокрема, призводить до руйнування людського організму отруєними продуктами харчування, виникненням "водного голоду", порушенням балансу кисню, виникнення озонових дір. Але однією з найбільш серйозних екологічних погроз, що очікують людство в XXІ ст., є загроза різкої зміни клімату внаслідок глобального потепління, спричинене дією «парникового ефекту».

Продовольча і сировинна кризи тісно пов’язані із демографічною проблемою, зокрема, прогнозами Т. Мальтуса в тенденції до зростання населення в геометричній прогресії, а засобів до існування - в арифметичній [4]. В основі побоювань випереджаючого зростання народонаселення порівняно із збільшенням продуктів харчування лежать шокуючи статистичні результати дослідження вчених: населення Землі збільшилося від 1 млрд. в 1820 р. до 6,3 млрд. осіб сьогодні і зросте до 9 млрд. до 2050 р., що є свідченням «демографічного вибуху». За прогнозами демографічного відділу ООН, до 2050 р. при зниженні чисельності європейців з 725 до 630 млн. осіб, у світі очікується збільшення чисельності населення на 2,5 млрд. осіб з навантаженням приросту на країни, що розвиваються (1,3 млрд. осіб в Азії, 900 млн. в Африці та 300 млн. у Латинській Америці та інших регіонах). Зокрема, чисельність населення Африки подвоїться, досягши 1,8 млрд. осіб проти 900 млн. сьогодні [7], що викликає необхідність додавання до наявних фондів споживання принаймні стільки ж засобів існування лише для підтримання сучасного рівня життя. Небезпечність демографічних тенденцій при обмеженій кількості продовольчих і сировинних запасів викликана вірогідністю вступу людства в третє тисячоліття з 1 млрд. голодуючих і 1,5 млрд. осіб за межею бідності.

Серед існуючих глобальних проблем найактуальнішою, на нашу думку, є проблема людини в соціумі. На межі переходу до третього тисячоліття саме ця проблема стала, за висловом А. Печчеї, "ахіллесовою п’ятою" сучасного людства [8, с.83]. Конкретних соціально-практичних рішень потребує як проблема виживання людини як виду взагалі, так і питання сенсу людського життя. Визначальним фактором сенсу життя людини виступає зміст людської діяльності. Докорінні трансформації відношення людини до праці і використання часу на її виконання відбувалися протягом трьох гігантських епох людської історії.

Так, на зорі людської історії (доцивілізаційний період), доекономічне суспільство виступало як складне сполучення елементів з космологічною телеологією. Володіючи примітивними знаряддями праці, людство для забезпечення свого існування знаходилося в абсолютній залежності від зовнішнього середовища. У боротьбі за виживання розумова праця не була відособлена від фізичної, адже вся енергія і вся сума наявного часу витрачалася на пошук засобів задоволення первинних потреб.

Головної умовою входження людства в епоху цивілізації по мірі розвитку продуктивних сил стала матеріальна незалежність від зовнішнього середовища. В процесі формування цивілізаційного суспільства відбувалося поступове зниження ролі природного фактора і посилення виробничого. В результаті науково-технічного прогресу стало можливим виробництво додаткового продукту, що слугувало початком боротьби за засоби насолоди. За допомогою технічних інновацій відбулася заміна монотонних операцій рутинної роботи, що призвело до економії часу і, як наслідок, можливості виокремлення розумової праці від фізичної.

Головними атрибутами економічної епохи стали відчуження маси безпосередніх виробників від розвитку шляхом вилучення у них такого необхідного для розвитку ресурсу як вільний час. Щодо феномену приватної власності, який базується на присвоєнні матеріальних благ, можна стверджувати, що саме її беззастережне панування упродовж всієї епохи цивілізації робить всі цивілізовані суспільства сутнісно економічними. Сьогодні організація людської діяльності в економічному суспільстві базується на основі принципів ринку, що забезпечує перш за все розподіл і перерозподіл саме вільного часу, вміщеному у вільних засобах існування.

Але головне, що спонуканням людей до праці в економічну епоху слугували суто економічні мотиви. На арену вийшла «економічна людина», основна мета діяльності якої виступає максимізація своєї вигоди у перерозподілі вільного часу як засобу одержання все більш вишуканих насолод. «Економічною людиною», при цьому, можна назвати не лише агентів економічної сфери, а й будь-якого споживача, що в процесі споживання не лише відтворює власний культурний потенціал, а й накопичує якомога більшу кількість матеріальних благ понад необхідної для нього маси засобів існування. Крім того, в умовах суцільної комерціалізації усіх сфер діяльності обміну підлягають не лише результати натурально-фізичної праці, а й продукти інтелектуального виробництва. Розроблена навіть система "секондменту" (передача фахівця на певний час) та інші форми обміну, що надає інтелектуальному капіталу форми товару. Незаперечним є той факт, що в сучасному світі панування зиску трапляються випадки "продажу" футболістів, програмістів, працівників культури і навіть наукових працівників та політичних діячів. Наведені роздуми приводять до висновку, що до категорії «економічної людини» можна віднести людину будь-якої сфери, яка підпорядковує свою діяльність цілям максимізації свого особистого зиску.

Але егоїстична природа «економічної людини» не може бути безкінечно довго ефективним засобом у боротьбі за предмети насолоди. Оптимальною альтернативою виходу з глобальної катастрофи, на думку голови ради директорів корпорації Mіcrosoft Б. Гейтса, може бути формування «творчого капіталізму»: «Нам потрібно знайти шляхи побудови капіталізму такого роду, що змусив би багатих людей ділитися своїми доходами з бідними» [9]. Компанії, при цьому, підтримуючи більш тісні контакти з державними структурами і некомерційними організаціями в пошуку шляхів рішення проблеми бідності, не приносять при цьому в жертву власні бізнес-інтереси.

Більше насторожує той факт, що в час загострення глобальних криз є байдужі люди, які в короткостроковій перспективі задоволення корисливих цілей ігнорують не тільки проблеми соціуму (зокрема, бідних верств населення), а і власні інтереси в довгостроковій перспективі, завдаючи шкоди майбутньому поколінню. На порозі третього тисячоліття людство повинно знайти гідну відповідь на “екологічний виклик”, зумовлений, більшою мірою, не природними процесами, а самою ж людиною, яка повинна пам’ятати, що будучи істотою тілесною, також є природою. Якщо в 70-х роках відбувався процес усвідомлення специфіки взаємовідносин суспільства і природи в умовах науково-технічної революції, у 80-х - вироблялась тактика пом’якшення соціальноекологічної ситуації і “гасіння” гострих “екологічних пожеж”, то в сучасних умовах йдеться про виживання людства взагалі і пов’язану зі складеною екологічною катастрофою необхідність розробки та активної реалізації єдиної глобальної стратегії загальносвітового розвитку.

Внаслідок неконтрольованого впливу антропогенних чинників на природу було досягнуто меж її реактивних можливостей, що слугувало підставою запровадження ідеї свідомого управління еволюцією біосфери (Н.В. Тимофеєв-Ресовский, Н.Н. Воронцов, А.В. Яблоков, Н.В. Лазорєв, Д. Бернал і інш.). Для вирішення протиріч технічного прогресу стали створюватися програми практичних дій, такі як програми “Римський клуб”, “Global change”, “Геосфера—біосфера” та ін. Сучасне людство – і не лише як соціокультурна спільнота, а й як популяція істот певного біологічного виду – може вижити тільки у формі ноосфери (термін В.І. Вернадського [10]), механізми переходу до такого стану розробляє сучасна антропоекософія [11].

Та існує категорія людей, що не ігнорують глобальні проблеми сучасності, займаючись власними справами, а добре це чи погано, запроваджують на їх основі новий бізнес. Зокрема, заходами пом’якшення дії «парникового ефекту» може слугувати розробка потужною ірландською компанією масштабного проекту з розвитку вітроенергетики, натомість теплових електростанцій, які викидають в атмосферу 80 % шкідливих викидів, що і спричиняють парниковий ефект [12]. Компанія має намір сформувати «вітрову мережу» від Іспанії до Швеції, потужності якої дорівнюватимуть 30 ядерним реакторам. Надання економічних пільг виробникам «зеленої енергії» проводиться за рішенням Європейського уряду за рахунок додаткової сплати платниками податків десятків мільярдів доларів щорічно.

Налагоджене американськими компаніями в Каліфорнії виробництво промислових установок з очищення забрудненої води, споживання якої спричиняє масові захворювання, від яких щодня помирає майже 5 тис. дітей. Ці установки стали предметом активної купівлі численними міжнародними благодійними організаціями для потреб відсталих племен і народів. Нині понад 500 таких установок працює в Азії, Африці і Центральній Америці, постачаючи чисту воду 500 тис. людей, які повинні сплатити 2 дол. на рік з кожного мешканця-споживача очищеної води. Прибутки від продажу американці тримають у таємниці, хоча вартість міні-заводу відома — майже 50 тис. дол.

Деякі бізнесмени намагаються конструктивно поєднувати свої бізнесові інтереси з вирішенням глобальних проблем – наприклад продовольчої. Заснувавши компанію з продажу високопоживних харчових продуктів для боротьби з голодом та недоїданням, французький бізнесмен М. Лескан поєднав гуманітарну діяльність із капіталістичним виробництвом.

Поєднувати бізнес з вирішенням глобальних проблем набагато краще, ніж робити вигляд, ніби це тебе не стосуються. Але допомога такого роду, здійснена з особистих, комерційних міркувань не завжди себе виправдовувала. Застережує не приватний характер пом’якшення загальнопланетної катастрофи, а поведінка великого бізнесу у випадку загрози зниження величини його надприбутків. Прикладом негативної сторони комерційної допомоги у розв’язку глобальних проблем став випадок боротьби з масовою епідемією СНІДу в Бразилії [13]. Не маючи можливості придбати занадто дорогі ліки для негайної допомоги хворим міністр охорони здоров'я Бразилії У. Коста звернувся з проханням до американської компанії Abbott Laboratorіes знизити вартість препарату "Калетра" або отримати дозвіл на вироблення власного, але більш дешевого аналога ліків. Не отримавши згоду на цю пропозицію, уряд країни для подолання епідемії СНІДу вирішив порушити міжнародний патент і почати виробництво медикаменту, здатного допомогти захворілим СНІДом без дозволу правовласника - швейцарського фармацевтичного гіганта Roche, що дозволяє діюче в Бразилії законодавство у випадку погрози національної безпеки або проведення "образливої цінової політики". Спроби домовитися з Roche про ліцензування препарату для його виробництва усередині країни успіху не принесли, натрапивши на небажання компанії знизити вартість ліцензійних відрахувань. Головне те, що фармацевтичні компанії були готові ініціювати з цього приводу судовий процес, але він не мав би успіху у зв’язку з оголошенням Бразилією епідемії СНІДу і визнання цього факту ООН.

Бажання заробляти гроші «на смерті» просто вражає. Складається враження, що «глобалізація відкрила комерційну епоху й екстремально прискорила швидкість обігу товарів і капіталу» [14]. Інакше кажучи, «світ, уражений раком, і рак цей — сама людина» [15, с.24].

Найгірше те, що з розвитком електронних комунікацій, індустрії розваг і поглибленням глобальних проблем світової цивілізації посилюється загроза самознищення, моральної деградації і "виродження людського в людині" [16]. Саме на межі виживання перед загрозою знищення суспільство повинно змінити траєкторію руху, переглянути систему цінностей, необхідність досягнення поставлених цілей. Тому «економічна людина» з корисними цілями – це людина вчорашнього дня і прояв гуманності по відношенню до чужих проблем, які завтра можуть стати і твоїми – перша необхідна риса для успішної трансформації в новий виток людської історії.

Вимушено людство вступає в період постцивілізації, в якому формуються риси постекономічного суспільства і поволі утверджуються пов'язані з ними засади позитивного гуманізму. І хоч прибічники концепції постекономічного суспільства на передній план визначальної ознаки виносять панування техніки, знань або інформації, головною рисою такого суспільства повинно стати питання виживання людства. Крім того, більшість фахівців становлення постекономічного суспільства прогнозують в надрах високорозвинутого західного суспільства, виходячи із міркувань становлення нової мотиваційної системи і одержання можливості освоювати і культивувати в собі потреби більш високого порядку внаслідок задоволення, або навіть досягнення граничного рівня насичення матеріальними потребами. Але «економічна людина» припиняє щурячі перегони за матеріальними благами або хоча б зменшує свої апетити лише вимушено, перед жахом смерті. У відповідь іншій версії становлення суспільства нового типу з передбаченням заміни матеріального виробництва нематеріальним сектором, констатуючим фактом є те, що скорочення обсягів виробництва лише підсилить потребу в матеріальних благах, а отже і їх цінність. Постекономічне суспільство являє собою не усунення економіки, а лише її перехід "в основу" (у Гегелівському сенсі) суспільного життя, а матеріальні цінності стають засобом, а не самоціллю. Становлення постекономічного суспільства – не привілей країн «золотого мільярду», а необхідність формування з метою порятунку суспільства нового типу в «гарячих точках» планети - країнах другого і третього світу (такої думки дотримується О.С. Панаріна в його роботі «Глобальне політичне прогнозування» [17].

Важливою характеристикою постекономічного суспільства є подолання праці як утилітарної необхідності і заміна її творчою діяльністю, не мотивованою матеріальними факторами. Якщо визначити працю як будь-яке розумове або фізичне зусилля, цілком або частково спрямоване на одержання якихось інших благ, крім задоволення від самого процесу роботи, то постекономічне суспільство виникає у випадку переборення праці як діяльності, продиктованою винятково зовнішньою матеріальною необхідністю, з приходом на зміну активності, спонукальним мотивом якої слугує бажання людини стати тим, чим вона може бути, її прагнення відповідати своїй внутрішній природі. Заміна праці творчою діяльністю була прогнозована ще К. Марксом [18].

За К. Марксом багатство суспільства буде визначатися не робочим часом і затраченою кількістю праці, а об'ємом вільного часу, що знаходиться за межами виробничого процесу. Якщо раніше вільний час у непрацюючих верств населення завжди базувався на додатковій або надмірній праці частини суспільства, що працює (ще за часів Аристотеля), то в постекономічну епоху досягнення збільшення об’єму вільного часу можливе завдяки форсування науки і техніки та здатності застосовувати наукові досягнення у виробничому циклі.

Саме відношення до праці і часу - основні структурні та функціональні аспекти суспільства, і їхнє вивчення - найкращий спосіб пізнання історії людства. Останнім критерієм суспільного прогресу країни є об’єм вільного часу, адже його кількістю можна виміряти розвиток людства, так як весь прогрес – боротьба за вільний час. Сучасний світ уже живе не в категоріях простору, а в категоріях часу: можна випасти із часу, і залишаючись з більшими просторами, - програти. Тому постекономічна (постцивілізаційна) епоха ознаменована боротьбою за вільний час.

Великого поширення в сучасному світі займає індустрія дозвілля і розваг, де людина витрачає не тільки свої гроші, але й свій вільний час. Сприяє цьому те, що масова культура перетворюється на особливу надпотужну продуктивну силу суспільства. Свідченням цього є, наприклад, бурхливий розвиток шоу-бізнесу в усьому світі, прибутки від якого на сьогодні перевищують за своїми масштабами навіть доходи досить важливих галузей промисловості. В часи дозвілля, особливо серед молоді, поширюється проблема алкоголізму і наркоманії. Зокрема, остання за останні 10 років серед дітей та підлітків збільшилась в 10 разів. При цьому пробують це "зілля" у віці від 15 до 25 років, прилучаючись до нього, головним чином, із цікавості (60 %) [19]. Проблема наркоманії не нова: боротьбою з масовим одурманенням наркотичними засобами стала програма «Ісландія без наркотиків – 2002», одним з лозунгів якої став «Вільний час, вільний від наркотиків» [20]. Тобто, «якщо індустріальна епоха породила економічну, тобто переважно виробляючу і споживаючу людину, то "інформаційне суспільство" створює людину, що розважається (або насолоджується)" [21], коли це вже не доречно. Точніше, боротьба за засоби насолоди в економічну епоху вочевидь виявляє свою абсурдність, і це ставить під загрозу подальше існування людства.

Спостерігаючи за таким марнуванням часу, можна лише переконатися про неусвідомлювання людьми масштабів назріваючої глобальної катастрофи. На відміну від гострої потреби в наявності вільного часу, яка завжди існувала в усі історичні часи (в період рабовласництва існувала потреба відчужувати вільний час у рабів), для сучасного суспільства в умовах бурхливого розвитку науки і техніки питання вільного часу не стоїть взагалі – існує проблема його раціонального використання. На межі виживання постало питання розвиватися максимально допустимими темпами, де кожна людино-секунда повинна бути спрямована на розвиток. Тому крім дозвілля, що повинне виконувати антропологічну, соціальну і культурно-виховну функції, вільний час сучасної людини повинен бути спрямований на більш високу діяльність, пов’язану із всебічним розвитком.

Під розвитком, при цьому, розуміється не лише самовдосконалення і духовне виховання, а і творчий процес, спрямований на збільшення корисності створення ресурсів і подолання глобальних проблем. Розвиток за своєю природою являє собою не просто процес накопичення інформації, бо, – як свого часу застерігав ще Геракліт (за Лаєртієм), «Нагромадження знань розуму не навчає» [22, с.333], – а включає в себе опанування креативністю, здатністю до творення нових, актуальних для людства культурних цінностей. Ефективність спрямування вільного часу на розвиток у підсумку визначається темпами зростання об'єму вільного часу та/або зниження суспільно необхідних його витрат на культивування людини-креатора.

Мотивацією для максимально інтенсивного розвитку максимальної кількості людей повинно слугувати усвідомлення загрози глобальної катастрофи як такої проблеми, вирішення якої можливе не інакше як на шляхах такого розвитку. При цьому, задачею загальнопланетного рівня повинно бути втягнення в процес розвитку якомога більшої кількості людей з досягненням максимально можливого рівня кожним. Ще К. Маркс зазначав, що дійсним багатством суспільства і основою соціального прогресу є розвиток всіх верств населення, який досягається форсуванням капіталу прогресу науки і техніки. По суті, панує думка, що постекономіка - всього лише парафразування комуністичної ідеї, посиленої до "суперкомунізму". Теза "кожному за потребою" зберігається, але теза "від кожного за здібностями", тобто посильного внеску в матеріальне забезпечення суспільства заміняється тезою "від кожного за внутрішнім прагненням", а рівень соціалізації - максимальною індивідуалізацією [23].

Таким чином, одночасне домінування «економічної людини» і утвердження постекономічного – за необхідності людиноцентрованого – суспільства неможливе. В умовах трансформації в постцивілізаційну епоху «економічна людина» повинна корінним чином змінитися, скоріше втратити своє обличчя егоїста, що будь-якою ціною максимізує своє матеріальне багатство і марнує свій вільний час на все дорожчі і все більш сумнівні насолоди й розваги. Суспільство відчуває гостру потребу в домінуванні людини-креатора, що раціонально використовує свій вільний час на суспільно актуальний розвиток, спрямований на виживання і покращення майбутнього людства. Разом з утвердженням у якості домінуючого людського типу людини-креатора, яка змінить собою "економічну людину", у суспільстві врешті-решт запанує (хоча й під загрозою самознищення людського роду) гуманність як свідчення досягнення людиною того мінімально достатнього рівня універсальності, з якого й почнеться власне людська історія людини.

Висновки

На межі переходу в постцивілізацію серед розмаїття глобальних проблем первинність конкретних соціально-практичних рішень слід віддати місцю людини в соціумі, зокрема виживанню її як виду взагалі. Загострення набуло питання сенсу людського життя, визначальним фактором якого виступає зміст людської діяльності.

Трьом гігантським епохам суспільного прогресу відповідають три основних типи діяльності: інстинктивна активність, викликана тваринними інстинктивними спонуканнями; праця як усвідомлена діяльність, спрямована на перетворення зовнішньої природи заради досягнення матеріального результату; і творчість, не мотивована утилітарним чином, спрямована насамперед на максимальний розвиток особистості.

Відношення до часу, як і ставлення до праці, також зазнавало змін протягом історичного шляху. Огляд використання часу в історичному розрізі підтверджує твердження К. Маркса щодо визначення багатства суспільства об'ємом вільного часу за межами виробничого процесу, збільшення якого досягається форсуванням науково-технічного прогресу.

У боротьбі за вільний час в сучасну постекономічну епоху акцент повинен робитися на розвиток, як творчий процес, спрямований не лише на самовдосконалення, а і бажання вивести алгоритм покращення життєдіяльності людства. Спостерігаючи за марнуванням часу сучасного суспільства усвідомлюється існування проблеми його раціонального використання. Тому важливим завданням загальнопланетного масштабу повинно стати ефективне використання кожної людино-секунди на всебічний розвиток особистості, виходячи з потреби розвиватися максимально допустимими темпами на межі виживання людства.

В умовах трансформації в постцивілізаційну епоху суспільство відчуває гостру потребу в домінуванні людини-креатора, що раціонально використовує свій вільний час на активний розвиток, проявляє гуманність, відчуваючи свою універсальність по відношенню до всесвіту. «Економічній людині»-гедоністу, яка будь-якою ціною максимізує своє матеріальне багатство і марнує вільний час на розваги доведеться віддати позиції новому домінуючому типу, оскільки існування її егоїстичних цілей в людяному суспільстві не сумісне.