Алтухов В.М. , Буяновська Н.І.
Донецький національний
технічний університет
Видатна постать Г.С.Сковороди привертає нашу увагу своєю самобутністю, жертовністю, глибоким розумінням навколишнього світу, відданістю інтересам простого люду. Народившись у бідній сім′ї на Полтавщині, він згодом став одним з найосвіченіших людей свого часу і взірцем для прийдешніх поколінь.
Педагогічні погляди Сковороди були втіленням і продовженням його філософської концепції, суспільно-політичних поглядів, етичної системи і, звичайно, його теорії “трьох світів”, “двух натур”, “самопізнання” і “сродності” праці.
Найбільш повно Сковорода викладає свої педагогічні погляди у творах “Благодарный Еродий” і “Убогий Жайворонок”.
Вся педагогіка Сковороди пройнята любов′ю до своєї вітчизни, свого народу, його мови і звичаїв. Він більше ніж скептично ставився до всяких французських, німецьких та інших іноземних “учителів” і “гувернерів”, які дуже часто були якщо не авантюристами і пройдисвітами, то ненависниками країни , що їх гостинно прийняла. Він називав їх “всеязычными попугаями” і гнівно викривав тих, хто шукав “разум” не серед власного народу, а в “покупных учителей”. Поборник народної мудрості висміював туподумство дворянської знаті, яка надавала перевагу іноземній мові, а свою рідну паплюжила. Сковорода був переконаний, що дітей повинні виховувати не “наемные учителя”, бо їм байдуже до народних традицій, культури.
Виховання – то священний обов΄язок батьків, на яких покладено два великих основних завдання: “благо родить й благо научить”.
Виховання і навчання, на думку Сковороди, не повинні бути уділом багатих і можновладців, бо ніщо не може змінити правильного виховання: “…ни чин, ни богатство, ни фамилия, ни милость вельмож”. А тому —виховання і навчання повинні бути всенародними.
На думку Сковороди, будь-яке “модное”, “шляхетское”, “аристократическое” виховання – “сие несть воспитание и несть учение”, воно є “орудием злобы”, дає “бешенству меч” в руки.
У процесі навчання, вважав великий мислитель, людина повинна виховуватися в дусі злиття з народом, служіння йому. У неї має виховуватися “благородное сердце” і “благородные мысли”.
Головним завданням виховання Сковорода вважав удосконалення здібностей, нахилів, “природы” людини. Лише “природа” людини мусить визначати напрям й завдання навчання. Вона є “матерью” виховання й науки, вона повинна бути єдиною “учительницей” і “путеводительницей” у діяльності людини. Він говорив, що жодна наука не може навчити орла літати, яблуню – давати яблука, цьому “навчила” їх сама природа; необхідно лише оберігати яблуню від свиней, а людей – від різноманітних суспільних вад, дозволивши розвиватися їм згідно із “сродностью”.
Виходячи зі своєї теорії “сродности”, Сковорода висунув такі основні принципи виховання.
У зв΄язку з тим, що, на його думку, рушійною силою діяльності людини і всього суспільства є думка, найголовнішим предметом виховання мусить бути розум людини. Без “разума” людини стає схожою на тварину, вона сліпа і не може стати на правильний шлях, служити народу і всенародному щастю.
Тому Сковорода вважав, що головним завданням виховання є розвиток розумових здібностей людини. Для цього треба розвивати пам΄ять, бо “пам΄ять єсть недремлющее сердечное око, презирающее всю тварь, необходимое солнце, просвещающее Вселенную”.
Але правильне виховання – єдність “истини и добродетели”, знань і високих моральних якостей. Отже, предметом виховання повинно бути і серце людини.
Необхідно виховувати “честность”, “малодовольствие”, “трудолюбие”, “воздержанность”, “отсутствие прихотей”, байдужість до спосук “житейского моря”, до “багатства, чинів, моди, тощо.
Третім і разом з тим важливим завданням виховання повинен бути розвиток любові до праці відповідно до здібностей людини до її “сродности”. Сковорода був впевненний в тому, що людина, яка схильна до неробства, паразитизму, гине, а суспільство зазнає краху.
Наступним предметом виховання Сковорода вважає волю людини. Недостатньо мати розум, високі моральні якості і “сродность” до неповної справи, потрібна ще єдність “слова”і “дела”. Єдність думок і вчинків, слова і діла визначає результати діяльності людини. Якщо розумові здібності і моральні принципи розкривають істину, то поза “добродетели” вона перестає бути істиною. Істина лише тоді стає “добродетелью”, коли вчинки людини розумні і високоморальні. Для цього потрібна сильна воля, що допомагає людині здійснювати розумне начало у своїй діяльності. Різним пристрастям людина мусить протиставити волю. Розум виграє в тому випадку, коли він спирається на сильну волю: єдність волі й розуму є природнє “супружество”, бо “нельзя построить словом, если тое ж самое разорять делом. Сие значит давать правило для корабельного строения. А делать телегу”.
Цікавим є й уявлення Сковороди про майбутнє людини у справедливому суспільстві, коли не стане ні багатства, ні вбогості, ні беззаконня ні справедливості. Ця людина мусить мати високий інтелект, моральну чистоту. Значні фізичні властивості. Вона повинна бути сильною і вольовою в боротьбі за народне щастя: ”Не мешают ему ни горы, ни реки, ни моря, ни пустыни. Провидит отдаленное, прозирает сокровенное, заглядает в преждебывшее, проникает в будущее, шествует по лицу океана, входит зверем заключенным. Очи его голубины, орлии крыла, еленья проворность, львиная дерзость, горличина верность, иеларгонова благодарность, агнцово незлобие, быстрота соколья, журавля бодрость… Глас его – глас гроша. Нечаянный, как молния и как шумящий бурный дух».
Сковорода вірив у невичерпні сили народу, в його високі моральні “чесности” і різнобічні таланти. Він сподівався, що правильним вихованням можна буде розкрити внутрішні багатства, що приховані у народі, як “Огонь в кремне”, треба лише вміти викресати цей “огонь”.
Сила великого гуманіста полягає в їх демократизмі, у вигляді навчання для всіх верств населення, а не лише для обраних, у вимозі розвитку природних вмінь людини, у розумінні того, що праця не лише основа життя людини і суспільства, але і єдине джерело розвитку людини.