Донецький коллеж
Естетичне кредо
філософа-гуманiста
Поезія Сковороди - одна з визначних сторінок в історії української літератури XVIII ст. Глибоко лірична, сповнена філософських роздумів, вона, як і вся творчість мислителя-гуманіста, служила інтересам трудового народу.
Просвітительські, філософські, педагогічні та естетичні погляди Сковороди "відбивали ідеологію, сподівання і прагнення закріпачених селянських мас та рядового козацтва України, їхній протест проти феодально-кріпосницької кабали, національного поневолення і духовної диктатури церкви". Саме це було основою демократичного світогляду філософа, який обстоював здорові народні погляди на життя, красу, працю і щастя людини. При визначенні найхарактерніших рис естетичних поглядів Сковороди треба виходити з особливостей художнього мислення поета, з самого аналізу його поетичних творів.
У своїх естетичних поглядах Сковорода утверджував ідеї високої етичності, моральної рівноправності людини, її зв'язків з природою.
Значну роль у формуванні літературно-естетичних поглядів Сковороди відіграло його навчання в Київській академії, де поряд з традиціями старого письменства відкривала собі шлях нова література, тісно пов'язана з народною творчістю та просвітницькими ідеями вітчизняної і зарубіжної літератури. У лекційних курсах викладачів академії багато уваги приділялось наслідуванням кращих зразків греко-римської античної поезії. Сам Сковорода високо цінив поетів Вергілія, Овідія, Горація, Клавдіана. Про глибоку обізнаність українського поета з римською літературою свідчать його численні вірші написані латинською мовою, а також переклади з Горація і Вергілія.
Характерним є те, що у поняття прекрасного поет включає не тільки відстоювання прав людини на земне щастя, а й справжнє добро, активну діяльність людей. Прекрасне, на думку Сковороди, є те, що корисне і необхідне, що цілком узгоджується з природними нахилами людини, полегшує її працю. Він писав: "У нас полза со красотою, а красота же з ползою нераздїльна" [2, 98].
Сковорода відстоював право кожної людини трудитися відповідно до своїх природних нахилів, бо природні дані - це потенції, які реалізуються у "сродній" праці. За Сковородою, духовна краса людини невіддільна від її трудової діяльності, вона визначається доброчинним життям, прагненням до свободи гартування себе, своїх моральних якостей у боротьбі, у подоланні перешкод. "Наслідуй пальму: чим сильніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори" [2, 223].
На противагу ідеалістичній естетиці, яка відривала поняття прекрасного від реальної дійсності й вимагала служіння "надземному" ідеалові, Сковорода переконував, що прекрасне треба шукати тут, на Землі, у звичайному житті, у вчинках звичайних, простих людей.
В основі естетичних поглядів Сковороди лежить здоровий оптимізм, пошуки шляхів до людського щастя. В естетичному ідеалі поета-мислителя любов до людини, народна мрія про щастя є, власне, провідним началом.
Саме життя він розглядав як безупинну корисну діяльність людини на благо суспільства. Сковорода бачив прекрасне насамперед в істині, щасті, добрі, свободі в перемозі живого над мертвим, у боротьбі прогресивного з консервативним. Це впливало з принципових життєвих та ідейних настанов поета-мислителя, з його вчення про єдність естетичного і етичного, про "сродню працю" як умову досягнення вищого етико-гуманістичного та естетичного ідеалу.
Естетика Сковороди була близька широким народним масам і найбільше відповідала їхнім суспільним запитам, бо своїм корінням вона сягає в стихію народної мудрості, фольклору. Мислитель-поет свідомо звернувся до фольклору і широко використав його у своїй творчості. Усна народна творчість допомагає йому збагнути народну мудрість, яка позитивно впливала на нього як філософа і поета, підказувала нові думки, нові образно-стильові засоби їх вираження .
Естетичне кредо Сковороди розкривається на тільки в художніх, але й у філософських творах. Мислитель і поет поєднані в ньому органічно. Для нього мистецтво і наука існують як неподільне ціле - як єдність поезії і філософії. Тому Сковорода вважав, що завдання філософії і мистецтва полягає у служінні самопізнанню людини, у відтворенні її внутрішньої благородної сили, в утвердженні прекрасного і радісного на землі.
Почуття прекрасного у людини, розуміння нею щастя, свободи, на думку Сковороди, треба виховувати на кращих зразках художньої творчості. У своїх листах до М. Ковалинського поет давав багато цікавих порад як писати вірші, що саме читати і як ставитися до прочитаного. "...Зверни увагу не на вишуканість слів... а на силу висловлених думок і визначай смак не по шкарлупі, а по ядру" [2, 297]. Письменник говорив, що від думок залежить і сила впливу на людей. Найважливіші положення Сковородинської естетики, незважаючи на їх історичну обмеженість, містили в собі здорове зерно істини і тому вийшли на межі свого часу, позитивно вплинули на художнє мислення наступних поколінь.
Поетична творчість Сковороди, в якій найповніше відбилися його естетичні погляди, сповнена життєвої сили, глибини змісту, художньої довершеності. Своє естетичне кредо, своє ставлення до дійсності поет чітко висловив у таких рядках наслідування Горація:
Волов изрядных у тебя заводы
Й чужостанных лошадей природы.
А на одежу тебі для прибора
Нужна з-за моря
А мні судбина дала фунт убогай
Й от муз чистих греческих немного
Духа напитись й пренебрегати
Мір сей проклятій [2, 258].
У цих словах весь Сковорода – громадський діяч, просвітитель-гуманіст дошевченківської доби, викривач феодально-кріпосницького ладу, соціальної несправедливості, послідовний борець за краще життя народу.
Активну поетичну творчість Сковорода розпочав після повернення з-за кордону в Переяслав (1753 р.). Як письменник, він формував в стінах Київської академії, але основним джерелом творчого натхнення Сковороди, крім літератури і фольклору, було життя, сучасна йому дійсність. Саме відображення в його поезії живої, реальної дійсності забезпечило їй велику популярність. Поетичні твори Сковороди інтенсивно читались, багато з них були близькими і зрозумілими народові, їх добре знали кобзарі, але при виконанні не просто повторювали авторський текст, а змінювали на свій лад. У Сковороди є ряд віршів і пісень суто духовного характеру. Це була данина традиційному жанру релігійної лірики.
Сковороді не властиві схоластичні шаблони, старі традиційні форми, в які вже не вкладався новий зміст. Шукаючи нові засоби для втілення своїх ідей, він зумів надати своїм віршам індивідуального забарвлення, вони позначені печаттю його таланту, високим мистецтвом поезії, пройняті оригінальним поетичним мисленням і глибоким почуттям.
1.
Література
1. Г. Сковорода. Повне зібрання творів, т. II. - К.: Наукова думка, 1973. - C. 98.
2. Див.: Ф. М. Поліщук. Григорій Сковорода. - К.: Дніпро, 1978.