Перший випуск “Ноосфери”, який Ви тримаєте в руках, розпочинає собою періодичне видання філософських праць, присвячених проблемам, що турбують людство на початку ІІІ тисячоліття. Обрії ХХІ століття лише тільки починають проступати, але його проблеми не можуть не бентежити і не насторожувати нас. Будучи відгуком на виклик чергового “перехідного етапу”, вітчизняна філософія збурена полемічними сутичками, конфліктами, протистояннями. Методології модерна та постмодерна, на які в значній мірі орієнтується більшість сучасних філософів, демонструють власну безпорадність щодо створення надійних і ефективних рецептів подальшого розвитку людства. Наука пропонує нам безсуб’єктну картину світу, в якій емансипація розуму співіснує з відчуженням приватної сфери від соціального цілого. Пошуки нової парадигми існування людства у Всесвіті, про яку останнім часом все частіше проголошують вчені, стає вкрай актуальною справою.
За цих умов доцільно звернути увагу на ті студії методологічного характеру у проблемному просторі природничого, соціогуманітарного знання, що тривають у світовій науці і філософії та ставлять за мету формування цілісного світосприйняття. Не є таємницею, що у цьому напрямку все життя плідно працював видатний вітчизняний вчений-енциклопедист Володимир Іванович Вернадський.
Академік Вернадський залишив багату творчу спадщину, яка репрезентує його ноосферне ідейне кредо, яке не могло бути повністю усвідомлено його сучасниками в силу об’єктивної непідготовленості суспільства та набагато випередило свій час. Віддаючи шану величезному вкладу академіка у створення загальнонаукової картини світу, у справу інтеграції досягнень окремих наук у цілісне наукове знання та переходу від природознавства аналітичного до природознавства синтетичного, хочеться вказати на той могутній, але досі не задіяний евристичний потенціал, що містять праці вченого для філософських узагальнень. Можливо, лише понад півстоліття потому ми починаємо усвідомлювати актуальність і філософських, етичних, культурологічних положень мислителя. Підтверджується істинність його висловлювання: «Життєвість і важливість ідей пізнається лише тривалим досвідом. Значення творчої праці вченого визначається часом».
Ідея звернення до ноосферології В.І.Вернадського зародилася на кафедрі філософії Донецького національного технічного університету під час роботи над організацією Міжнародних конференцій «Творча спадщина В.І.Вернадського та сучасність». Перша така конференція відбулася у 1995 році (присвячена шануванню пам’яті великого вченого у 50-ту річницю зі дня смерті), друга – у 2001 році (присвячена 80-річчю першої публікації “Біосфери”). Сподіваємося, що зустрічі науковців, які отримали неофіційну назву «Вернадських читань», стануть традиційними, і періодичне видання, яке висвітлювало б сучасний стан розробки наукових, філософських, етичних проблем, піднятих В.І.Вернадським, сприятиме цій справі.
Метою “Ноосфери”, таким чином, є всебічне вивчення, популяризація та розвиток ноосферології як ідеологічної і методологічної підстави для створення перспективної філософії ХХІ століття. Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних завдань, які могли б знайти відображення у відповідних рубриках журналу.
1. “Феномен Вернадського”. Ця рубрика присвячена особистості В.І.Вернадського – мислителя, вченого, людини. Академік Вернадський належав до тієї великої і трагічної генерації вітчизняної інтелігенції, яка, пройшовши через історичні катаклізми ХХ століття, зуміла зберегти свої сутнісні, найбільш характерні риси, свій внутрішній потенціал, служіння великим ідеалам, любов до Батьківщини, відданість своєму народові, вражаючу уяву працьовитість, терпіння, надію, і, тим самим, зберегла своє обличчя.
Вивчення біографії академіка свідчить про те, що він не був “кабінетним мислителем”, а навпаки, людиною активною, здатною на Вчинок, з надзвичайно широким колом інтересів та уподобань. В його руках наукою ставало все, до чого він торкався. Строго кажучи, В.І.Вернадський не є геологом, біологом, хіміком, хоча, звісно, був і тим й іншим: він був Натуралістом з великої літери, Натуралістом–мислителем, Натуралістом-філософом. На жаль, творча спадщина Вернадського не використовується у нашій країні так продуктивно, як це відбувається у інших державах. Мало кому відомо, що Організація Об’єднаних Націй визнала Вернадського людиною ХХ століття. Сьогодні ми по-новому сприймаємо його постать не лише як геніального вченого планетарного рівня, але і як полум’яного патріота України, великого сина української землі, першого Президента Академії Наук України. Ось чому вивчення життєвого шляху вченого може надати урок стійкості, цілеспрямованості, наукової сумлінності.
2. “Історія філософії та наукознавство”. Введення цієї рубрики обумовлено тим, що жодне з наукових досягнень не виникає на пустому місці. У цьому плані дуже характерною є думка Вернадського про те, що тільки знання історії філософії і науки може привести до істини.
Як і у кожного засновника більш-менш нового напрямку в науці, В.І.Вернадський як автор ноосферології мав і попередників, і послідовників. На шкалі “біосферно-ноосферної думки” маяками стоять такі видатні вчені як Леонардо да Вінчі, Ж.Бюффон, Й.-В.Гете, О.Губольдт, М.В.Ломоносов, Ж.-Б.Ламарк, Е.Зюсс, Д.І.Менделєєв, В.В.Докучаєв, М.В.Тимофєєв-Ресовський, філософи – Д.І.Чижевський, К.Е.Ціолковський, П.О.Флоренський, М.Ф.Федоров, С.М.Трубецькой, П.Тейяр де Шарден, А.Печчеї, А.Швейцер, М.М.Моїсеєв… Чи встигне людство висунути, а головне - зрозуміти нових гігантів? Чи зрозуміє воно світ прямих та зворотних зв’язків з біосферою? Від цього самим безпосереднім чином залежить його майбутнє.
3. “Філософсько-методологічні проблеми науки і техніки”. Сучасна криза суспільної свідомості спонукає до пошуків методів відтворення, організації та управління біосферних та ноосферних процесів, адекватних динамічним змінам в природних та соціальних системах (системний підхід, синергетика, герменевтичний і структуралістський методи).
Актуальним є завдання міждисциплінарного синтезу в умовах жорсткої опозиції сцієнтизму і антисцієнтизму, технократизму і гуманізму, штучного та природного начал. Місце протистояння повинні зайняти гармонізація і діалог.
До того ж важливим завданням є захист духу науковості і раціоналізму. Прикро бачити, як у суспільній свідомості, особливо серед молоді, згущається отруйна атмосфера антиінтелектуалізму, яка гасить дорогоцінні іскри самовідданого служіння істині. Непримітно, але поступово і послідовно раціональне філософське мислення виштовхується з культурного простору соціуму. Не слід забувати: коли падає престиж філософії і філософствування, разом з ними зникає і авторитет науки. Не слід впадати в ілюзію, що тонка грань між гуманітарним і технічним знанням стане “берлінською стіною” та захистить традиційно деідеологізованих фізиків, хіміків, математиків від загальносуспільної деградації. Його місце займає містика, примітивні зразки масової ерзац-культури. Примітним у цьому плані є книжкові полки магазинів, де серйозну літературу, твори класиків світової філософської думки витискують різного роду сурогати: магія, ворожба, теософія, екстрасенсорика. Протистояти цьому мутному потоку можуть лише здоровий глузд і раціоналістична традиція філософського мислення. І в цій справі могутня постать В.І.Вернадського також може стати у пригоді молодим науковцям і дослідникам.
4. “Історіософські проблеми розвитку людства”. Звичний спосіб трактувати історію як продукт діяльності видатних особистостей неодноразово критикувався в історії науки. Одним з сучасних варіантів бачення історії, породжених до життя стурбованістю долею людства, є варіант, коли історія розглядається як взаємодія людини і природи. Відштовхуючись від інвайрометальної складової, Вернадський аналізував проблеми цивілізації, людства, прогресу.
Для його мислення були характерні не лише історичність, системність, прогностичність, а й здатність оперувати всезагальними категоріями, аналізувати події, вчинки, пропускаючи всі локальні рішення через призму їх сприйняття на рівні всезагального. У правильності його думок та висновків ми переконуємося практично щоденно, коли бачимо як багато невідповідностей між деклараціями, рішеннями і постановами урядовців та політиків – з одного боку, та конкретним їх втіленням на місцях – з іншого.
5. “Філософія освіти”. Все своє життя В.І.Вернадський був пов’язаний із вищою школою. Він викладав у вузах Санкт-Петербурга, Москви, Сімферополя, вів активну громадську роботу, приймав участь в урядових комісіях з питань освіти, розробив концепцію Університету.
Філософські проблеми освіти та педагогіки традиційно цікавлять вузівських дослідників. Зовсім не випадково вони підіймаються у нашому навчальному закладі: нещодавно добре відомий Донецький політехнічний інститут отримав нового статусу, перетворившись на Донецький національний технічний університет. Сьогодні він нараховує 15 факультетів, на яких навчаються 14 тисяч студентів. До складу університету входять Гірничий інститут, Горловський автодорожний інститут, Інститут міжнародного співробітництва, Красноармійська філія ДонНТУ, на базі вузу створено регіональний технічний комплекс, до якого увійшли Інститут підприємництва, технікуми, коледжі, ліцеї. Викладацький корпус ДонНТУ нараховує 1100 осіб, у тому числі 86 професорів і докторів наук, 530 доцентів і кандидатів наук, 34 заслужених діячів науки і техніки й заслужених працівників вищої школи, 13 лауреатів міжнародних і державних премій. За роки свого існування вуз підготував понад 100 тисяч спеціалістів для 76 країн світу.
Звісно, вищий заклад освіти такого масштабу не може існувати без філософської рефлексії процесів, що відбуваються в галузі освіти. Тим більше, що університетський статус передбачає посилення фундаментального і гуманітарного напрямку освіти. Але й нам залишається лише мріяти про те, щоб положення В.І.Вернадського “демократія не існує без освіти” дійшло до свідомості тих, від кого залежить майбутнє української освіти і держави в цілому.
6. “Філософська антропологія”. Відштовхуючись від ідей Л.Фейєрбаха, І.В.Кірієвського, М.Шелера, які наполягали на створенні філософської антропології як особливої форми науки про людину, а також від ноосферних уявлень В.І.Вернадського, де людині відводилося особливе місце (як носія Розуму) та особлива роль (управляти та спрямовувати ноосферні потоки) – доцільно зосередити увагу дослідників на розробці моделі homo noosphericus, яка репрезентувала б суб’єкт ноосферогенезу і ноосферорозвитку. Така модель вказує на принципово інший – в порівнянні з модерністським і постмодерністським антропопроектами – спосіб буття людини в умовах становлення ноосфери як біо-соціо-техно-онтоструктури. “Включеність” homo noosphericus у космічний порядок буття передбачає вивчення “сутнісної структури” людини, релевантної структурі світу.
7. “Глобальні проблеми сучасності. Екологія”. Академік Вернадський випередив свій час, його умоглядні узагальнення й передбачення стали сьогодні реальністю. Невичерпність його ідейної спадщини підтверджується і буде підтверджуватися багатьма прикладами не одного десятка поколінь. Сьогодні вже остаточно зрозуміло, що тотальна криза, що її переживає людство, не є породженням випадкових і тимчасових причин. Вона має системний характер глобальних масштабів, результатом довготривалої та цілеспрямованої дії людської цивілізації, що отримала геологічну силу.
Наслідки цієї дії особливо відчуваються тут, у Донбасі, в регіоні, який визнаний зоною техногенного та екологічного ризику, зоною соціального лиха. Незбалансованість промислової інфраструктури, перевантаженість території технічними об’єктами індустріальної доби, значне вичерпування багатих у минулому геологічних родовищ, забруднення ґрунтів, внутрішніх вод, повітря, що перевершує всі гранично-допустимі концентрації – ось лише деякі прояви цієї гострої проблеми.
З іншого боку – скорочення виробництва, що в умовах урбанізованості та величезної щільності населення веде до безробіття, падіння життєвого рівня, зубожіння широких мас народу, росту злочинності та падінню духовності, інакше кажучи - до катастрофи гуманітарного характеру.
Звісно, зазначеними в рубриках напрямками досліджень не вичерпується все багатоманіття творчої спадини В.І.Вернадського. Але, на наш погляд, акцент на взаємодії людини та природи, що надзвичайно актуалізується в сучасних умовах, в межах ноосферної ідеології буде сприяти просуванню на шляху розв’язання глобальних проблем та проясненню майбутнього людства.
Редакція “Ноосфери” запрошує до співпраці дослідників творчості академіка Вернадського, філософів, методологів науки, екологів, соціологів, культурологів, всіх зацікавлених у розвитку його концепції ноосфери та проблем сучасної ноосферології.